Українці відкрили для себе мусульман України, завдяки героїчній мужності кримськотатарського народу, а кримські мусульмани відкрили для себе Україну, як країну в якій вони мали хоч якісь права. Нажаль, держава помітила потреби кримськотатарського народу занадто пізно.
Ще рік тому мусульманська спільнота Криму й гадки не мала, що буде боротися за те, щоб залишитися мусульманами України. Сьогодні в них є така мрія - повернутися до України, жити за українськими нормами, свободами, правами. Дійсно, людина починає щось цінувати, лише коли це "щось" втрачає.
Я досить часто відвідував Крим і мене завжди дивувало внутрішнє життя кримчан. Вони нібито й не знали, що вся інша Україна живе інакше, ніж вони. В мене складалося враження, що Крим - це досить далекий від України острів, мешканці якого переймаються виключно місцевими проблемами. Їх дивувало, що в "іншій" Україні не має міжнаціональних конфліктів, що не потрібно захищати мечеті й цвинтарі, що в нас немає воєнізованих "козаків", що збираються задля того, щоб бити мусульман та визволяти від їхніх забудов землю. А нас дивувало, чому в Криму відбуваються захоплення земельних ділянок кримськими татарами, чому вони на цих ділянках встановлюють якісь маленькі будівлі, чому їм так важко повертати та реставрувати старі мечеті, та будувати нові.
Тепер, ми, здається, краще стали розуміти один-одного. Українці відкрили для себе мусульман України, завдяки героїчній мужності кримськотатарського народу, а кримські мусульмани відкрили для себе Україну, як країну в якій вони мали хоч якісь права. Нажаль, держава помітила потреби кримськотатарського народу занадто пізно. Ще в перші дні окупації, мої кримські друзі сподівались, що Україна їх не залишить, нікому не віддасть, бо знали, що там, куди тягнуть Крим – буде набагато гірше. Одразу так і сталося. Вже 18 травня «нова влада» вперше в історії заборонила кримськотатарському народу проводити траурний мітинг присвячений 70-ій річниці депортації. Місцеві керманичі завжди з невдоволенням ставилася до татарських заходів, але під час української влади не могла собі дозволити таку неповагу, адже траурний мітинг це, в першу чергу, пам'ять про тисячі загиблих від тоталітарного насильства, це молитва за них. Абсурдною стала й заборона на в’їзд на півострів головному аксакалу – Мустафі Джамілеву. Тобто народові одразу показали, що їх чекатиме в майбутньому.
І це все відбувається в XXI сторіччі в самому центрі Європи, а всі міжнародні організації, що витрачають мільярди на своє функціонування, виявилися здатними лише на «велику стурбованість». Росія наглядно продемонструвала всьому світові, що всі міжнародні договори, конвенції, комісії та організації варті лише «стурбованості» та «занепокоєння». Блискавичне відкриття очей всього людства на сучасний світовий порядок. Він виявився нічого не вартим.
Але мусульмани України, до яких я, безумовно, відношу й кримських мусульман, йдуть своїм важким шляхом і далі. Наша історія, наша релігійна традиція нараховує багато століть. За яких часів, та за яких диктаторів ісламська умма не існувала би, ми все одно прокладаємо власний духовний шлях. Крим окупували? Але віру, нашу ісламську ідентичність не можливо окупувати. Можна знищити всіх віруючих, але віру знищити неможливо. Тому мусульмани Криму продовжують відродження своєї культури, релігії, історії.
Минулого тижня мусульмани відкрили нову мечеть в селі Тутове Джанкойського району. Майже рік тривали роботи з ремонту та капітальної реконструкції старої будівлі, яка тепер стала мечеттю села. Слід зазначити, що це перша мечеть, яка відкрилася на півострові в 2014 році. У минулому році в Криму було побудовано близько десяти нових мечетей.
А вже за декілька днів – 13 червня невідомий напав на іншу мечеть в Криму в мікрорайоні Лугове міста Сімферополя, та вночі жбурнув три пляшки с запальною сумішшю в будівлю мечеті, та намалював на паркані фашистську свастику.
Це вже не далеко не перший випадок атаки на мусульманські культові споруди в Криму. Наприклад, восени 2013 року, в саме велике мусульманське свято – Курбан-Байрам, було підпалено Центральну мечеть міста Саки. Для мене це не випадковість. Там де немає поваги один до одного, толерантності, миру, обов’язково прийде зло та гріх. Воно вже прийшло. Питання в тому, наскільки далеко ми – віруючі дозволимо йому пройти нашою землею.
Муфтій ДУМУ «Умма» Саід-хазрат Ісмагілов