Однією з перлин Ужгорода є Горянська церква-ротонда ХІІІ ст., що знаходиться на південно-східній околиці міста. Ще 1963 р. її внесено до тодішнього Переліку національної культурної спадщини УРСР.
Однією з перлин Ужгорода є Горянська церква-ротонда ХІІІ ст., що розташована на південно-східній околиці міста. Ще 1963 р. її внесли до тодішнього Переліку національної культурної спадщини УРСР.
Як унікальна історична пам’ятка є державною власністю, проте на зорі сучасної державності місцевій сільській громаді надано можливість проводити там богослужіння. Так напрацьовується досвід співпраці держави і громади з метою збереження і належного використання унікальної споруди.
За вісім століть церква пережила багато видозмін. У 1960-ті її зовні оштукатурено вапняковим тиньком, а у 1990-х – цементним, який накопичує воду. Тому врешті-решт з дозволу Міністерства культури це гігроскопічне покриття було акуратно знято: від фундаменту угору на кілька рядів кладки стіну ззовні розчистили від штукатурки. Для цього довелося також здійснити значні земляні роботи, розчистити стіни від грунту, що напливав на церкву і за кілька століть вкрив її стіни де на півметра, а де і на метр. Найбільше затяглася землею якраз найстаріша частина церкви (власне округла ротонда). Тепер же зону навколо неї розчищено від ґрунту на добрий десяток метрів в радіусі, після чого встановлено невелику підпорну стіну, що стримує можливе сповзання ґрунту.
У ході земляних робіт здійснено також археологічне дослідження місцевості навколо церкви, його провела 2014 – 2016 р. археологічна експедиція УжНУ під керівництвом В.Мойжеса за підтримки фонду Л.Телекі.
Під час розчистки північної стіни церкви на ній виявили замурований портал – колишній вхід до храму. Зараз він став однією з окрас церковного екстер’єру і свідченням глибокої давнини храму. Головне ж – внаслідок очищення нижніх шарів кладки від землі і штукатурки стіни перестали постійно зволожуватися, від чого вони страждали попередні три десятиліття. Всередині церкви стало сухіше, що сприяє кращому збереженню древніх фресок.
А зберігати є що. У ротонді наявні фрески XIV ст., які відносять до пост-джотівської школи. Назва ця – від італійського проторенесансного іконописця Джотто ді Бондоне (1267 – 1337), що мав ряд учнів і послідовників. Хтось із цих учнів чи навіть учнів учнів був запрошений тодішніми володарями Ужгорода графами Другетами (вихідцями теж з Італії). Фрески розміщено у три яруси. Нагорі – Ісус Христос і чотири євангелисти у подобі чотирьох ангелів. Поруч Богородиця з Дитям на колінах. Далі – Бог-Отець з Розіп’ятим Сином. У середньому ярусі – різні епізоди євангельської історії – від Благовіщення до Таємної Вечері. У нижньому ярусі – ніби продовження цих сюжетів: Моління про Чашу, Поцілунок Іуди, Коронування Марії, Суд, Бичування Христа, Розп’яття, Воскресіння.
Спершу церква була невеликим родинним храмом. Та через століття вона перетворюється вже на приходську церкву, паства значно розширюється, тому до ротонди довелося добудувати значно більшу прямокутну наву. На її найближчій до ротонди стіни у XV ст. теж уміщено три фрески.
У XVI ст. храм став протестантським, і старі фрески забілили. Їх розчистили тільки 1911 р. Коли ж церква знову стала діючою (у 1990-ті), її продовжили облаштовувати. На вільних стінах нави з’явився сучасний стінопис, розписали також склепіння. Різьблені царські врата виконав Володимир Пал, на них розміщено 4 великі і 6 менших ікон, виконаних Ю.Копанським. Також стіни прикрашає традиційна серія ікон “Скорботна Путь”, ще ряд образів є на хорах. Головною ж іконою храму з 2009 р. стала копія візантійської ікони VII ст. з римської каплиці Санта-Марія-Маджоре. Цю копію було освячено біля її оригіналу, потім – у римській базиліці св.Петра, перевезено на Закарпаття і встановлено у Горянській церкві 24 червня.
Після отримання міністерського дозволу на наступний етап охоронних робіт планується обробити спеціальним хімічним розчином гонт, яким вкрито покрівлю церкви. Також можливою є заміна бляшаного покриття на куполі внутрішньої дзвіниці, на таке саме ґонтове, що зробить пам’ятку ближчою до її автентичного архетипу.