Наближаючись до Великого Посту, візантійська літургійна традиція пропонує ще одну «тематичну» неділю – М’ясопусну або про Страшний Суд. Цього року вона припадає на 23 лютого.
Передусім щодо назви. М’ясопусна через те, що є останнім днем, в який дозволяється їсти м’ясо. Після неї починався Сиропусний тиждень, під час якого вже не споживали м’яса, а тільки набіл. Інша назва, як у попередніх трьох неділь — про Закхея, Митаря і Фарисея, про блудного сина, походить з євангельського читання на Літургії – про Страшний Суд.
«Якже прийде Син Чоловічий у своїй славі, й ангели всі з ним, тоді він сяде на престолі своєї слави. І зберуться перед ним усі народи, і він відлучить їх одних від одних, як пастух відлучує овець від козлів» (Мт. 25, 31-32), — так починається притча, розказана Ісусом. Мета її – показати його Другий Прихід. Під час нього виявляться діла кожного – добрі й злі, а відтак за рішенням Судді ті, хто не чинив милосердя, підуть «на вічну кару, а праведники – на життя вічне» (Мт. 25, 46). Нагадуючи притчу про Страшний Суд, Церква готує своїх вірних до періоду покаяння – Великого Посту.
На відміну від неділь Митаря і Фарисея та про блудного сина, М’ясопусна неділя справді стоїть на своєму місці в рухомому циклі літургійного календаря, складаючи разом із Сиропусним тижнем підготовчий період до Великого посту. Згадки про неї в джерелах беруть початок від VI ст. В єрусалимському Лекціонарі V-VIII ст. вона відкриває рухомий богослужбовий цикл (службу Тріоді).
Літургійні тексти М’ясопусної неділі обігрують сцену Страшного Суду. Вони за допомогою яскравих образів намагаються передбачити його атмосферу: «Трепет несказанний там і страх: прийде бо Господь, і з ним діла кожної людини» (канон Утрені, пісня 5). Передусім ставлять престоли – символ судового процесу. «Сурми засурмлять, і могили опорожняться, і воскресне з тремтінням вся людська істота» (стихира Вечірні), — так скликатимуть на суд усе людство. Через розкриті книги «кожного діло стане явне; день бо Господній зробить його явним; бо він відкривається в огні, і вогонь випробовує діло кожного, яке воно» (1 Кр. 3, 13).
Звідси ще один поширений у Святому Письмі образ кари грішників – вогненної ріки. Її знаходимо в книзі пророка Даниїла: «Дививсь я – аж доки не були поставлені престоли, і не засів Ветхий деньми… Ріка вогненна розливалась, виходила з-перед нього. Тисячі тисяч йому служили, і силенна безліч перед ним стояла. Суд засів, і розгорнуто книги» (Дан. 7, 9-10). Такий прообраз Страшного Суду у Старому Завіті…
Також Ісус, говорячи про вічні муки, разом з іншими використовує й образ вогню невгасного. «Плачу і ридаю, коли уявлю собі відчуттями вогонь вічний, темряву кромішню і безодню глибоку, муки лютих червів, а також скрегіт зубів безкінечний і страждання безперестанні, що мають бути для тих, які без міри згрішили», — так ці образи вічної кари передає стихира Вечірні.
Тоді вже пізно буде каятися. «Там перед Богом, що сидить на судищі, ніщо вже не допоможе: ні старання, ні лукавство, ні слава, ні дружба» (канон Утрені, пісня 6), «там не зважатимуть на дари» (пісня 7), тому єдиним виходом тексти Утрені вбачають завчасне каяття: «Навернися, зітхни, душе окаянная, поки ще не настав кінець торжества життя твого, поки ще Господь не зачинив дверей світлиці». Саме покаянна тематика та прохання Бога про милосердя переважають у літургійних текстах М’ясопусної неділі.
Багаті образи сцени про Страшний Суд не залишили байдужою й іконографію. Його зображення походить з Візантії, а від часів Володимирового хрещення набуло широкого поширення на українських землях. Найчастіше ікону Страшного Суду зображали всередині храму на західній його стіні, щоб люди, повертаючись з церкви до буденного життя, мали цей образ постійно перед очима і стереглися гріха.
Ікона Страшного Суду еволюціонувала, збагачувалась новими образами й інтерпретаціями, а від XVIII ст. помітним стає її спрощення та врешті занепад. Проте й сьогодні по багатьох церквах можемо знайти це зображення, відгадуючи в ньому Христа-Суддю, Богородицю і Йоана Предтечу поряд з ним, ангелів із сувоєм неба та землі, хрест на Голготі, престол для суду з розгорнутою книгою, вогненну ріку та Божу руку з душами праведних під ним, терези для зважування вчинків підсудних, апостолів на суддівських сидіннях, «вужа гріха», який простягається вздовж усієї ікони й намагається увіп’ястися в п’яту Адама біля престолу, хори праведників, обрамлений колом або фортифікаційним муром рай, а внизу картини — пекло, апокаліптичних звірів, смерть та диявола, яких у день Страшного Суду остаточно буде подолано.
Напередодні цієї неділі є М'ясопусна субота — день вселенського поминання померлих.
Публікація вийшла у рамках проєкту РІСУ "Свята Літургійного року".
МОНОбанка для тих, хто бажає підтримати проєкт.
##DONATE_TEXT_BLOCK##