Неділя після Пасхи у християн візантійського обряду називається Томиною (Антипасхою), а в латинському обряді — Білою неділею. Цього року вона припадає на 27 квітня.
Особливе відзначення цієї неділі має під собою біблійні підстави. У сам день Христового Воскресіння, коли Він з’явився своїм учням, апостола Томи не було з ними. Про зустріч з Воскреслим він почув пізніше від співбратів, на що сказав: “Якщо не побачу на його руках знаків від цвяхів і не вкладу свого пальця у місце, де були цвяхи, а й руки моєї не вкладу в бік його, — не повірю!” (Йо. 20, 25).
Христос, “щоб його з невірства до віри привести” (стихира Вечірні Томиної неділі), ще раз з’явився через вісім днів своїм учням, серед яких вже був Тома. Звідси й назва “Антипасха”. Грецький префікс “анти” (“замість”) в поєднанні з назвою події, що відбулася вісім днів тому, вказує на її повторне та оновлене пережиття.
“Подай сюди твій палець і глянь на мої руки. І руку твою простягни і вклади її у бік мій. Та й не будь невіруючий, — а віруючий!” (Йо. 20, 27) — сказав Ісус Томі. А потім додав: “Побачив мене, то й віруєш. Щасливі ті, які, не бачивши, увірували!” (Йо. 20, 29). В результаті цієї особистої зустрічі Тома визнав: “Господь мій і Бог мій!” (Йо. 20, 28).
Літургійне представлення цієї події бере свій початок з Єрусалиму. Паломниця Сильвія Аквітанська (Етерія) розповідає про процесійні моління в Єрусалимі IV ст. в неділю після Пасхи, які під проводом єпископа відбувалися у різних частинах міста й закінчувалися на Сіоні читанням євангельського уривка про зустріч Томи з Воскреслим.
Сьогодні Томина неділя є днем, який іде одразу після періоду найурочистішого святкування Христового Воскресіння — Світлого тижня. Але водночас продовжує пасхальний період, який триватиме до Вознесіння. Богослужіння усього наступного тижня після Томиної неділі будуть спонукати вірних до роздумів над подією зустрічі Томи з Христом після його Воскресіння.
Вони розбивають усталений в народі образ “невіруючого Томи”. Так звикли називати людину, котра ніяк не хоче повірити в очевидні речі. Літургійні тексти свята показують, що для апостола Томи Воскресіння Христове насправді не було чимось очевидним, і зовсім не засуджують його. На Вечірні молимось стихиру: “О, щасливе невірство Томи, що привело серця віруючих до пізнання, бо з острахом він закликав: Господь мій і Бог мій! Слава тобі!” Ісус невірство Томи використовує для навчання людей. Через те стихира Вечірні свята вкладає в його уста такі слова, звернені до апостола: “Подай сюди свою руку і вклади у мій бік та й поглянь, щоб з твого невірства всі навчилися з тобою кликати про мої страсті і воскресіння: Господь мій і Бог мій! Слава тобі!”
Через сумнів Томи Ісус показує реальність свого Воплочення, Страждань та Воскресіння в тілі. Апостол перед зустріччю з ним гадав: “Не йму віри, поки і я не побачу Владики, не побачу його боку, звідки випливла кров, вода — хрещення, поки не побачу рани, яка вилікувала людину з великої рани — гріха, поки не переконаюся, що не був це лише дух, але мав тіло і кості!” (стихира Вечірні). Далі богослужіння розвиває перебіг подій: “Коли ж він діткнувся боку, прославив Воплоченого як Сина Божого; пізнавши ж того, хто страждав тілом, визнав за воскреслого Бога і врочисто заявив: Господь мій і Бог мій! Слава тобі!”
“Допитливою десницею життєдайні Твої ребра Тома провірив, Христе Боже, бо, хоч замкнені були двері, як Ти увійшов, він із іншими апостолами кликав до Тебе: Господь єси і Бог мій”, — на багатьох богослужіннях Томиної неділі звучить цей кондак. Так невірство Томи трактується як допитливість, потреба осмислення своєї віри. “Один, насмілившись, Тома Близнюк невір’ям облагодіяв нас вірою, бо визволив від затьмареного невідання усі краї вірним невір’ям” (канон Утрені, 7 пісня). Христове Воскресіння і особисте досвідчення цієї події Томою ведуть до оновлення вірних: “Новими замість застарілих, замість же тлінних нетлінними зробив нас хрестом твоїм, Христе, і повелів жити достойно оновленим життям” (канон Утрені, 3 пісня).
Схожі сенси вкладає у святкування неділі після Воскресіння Латинська Церква. Тиждень після неділі Пасхи у ній називається Октавою Великодня, яка завершується Білою неділею. Ця назва походить від давнього звичаю новоохрещених у цей день урочисто знімати білу одежу, дану їм при Хрещенні, яку вони носили протягом тижня після Пасхи. Так символічно підкреслювався їхній вхід у нове життя. Дотепер літургійні тексти латинського обряду під час Октави Великодня нагадують вірним про Таїнство Хрещення та його значення.
Хоча у літургійних книгах не знайдемо спеціальної заупокійної служби, народна побожність неділю після Пасхи присвячує поминанню померлих і називає її Провідною. Це пов’язане з дохристиянськими весняними урочистостями на честь померлих і віруванням, що в цей час вони сходять на землю. Коли цей час збігає, вони повертаються до місця свого спочинку, а живі їх “проводять”. Церква християнізувала ці звичаї, наголосивши на потребі розділяти радість Великодня з тими, хто переставився до вічності, та молитися за них, щоб і вони отримали частку у загальному воскресінні.
Публікація вийшла у рамках проєкту РІСУ "Свята Літургійного року".
МОНОбанка для тих, хто бажає підтримати проєкт.
##DONATE_TEXT_BLOCK##