Created with Sketch.

Заява Архиєрейського Собору УПЦ КП з приводу підсумків Сінаксу

12.03.2014, 10:36

На нашу думку питання способу та порядку проголошення автокефалії є одним з аспектів ширшого питання – чим є Вселенська Христова Церква. Тобто це є богословське еклезіологічне питання, без ясного і зрозумілого вирішення якого майбутній Святий і Великий Собор Православної Церкви може виявитися малоплідним.

ЗАЯВА
АРХІЄРЕЙСЬКОГО СОБОРУ
Української Православної Церкви Київського Патріархату

з приводу підсумків Сінаксу – зібрання
Предстоятелів Помісних Православних Церков
у Константинополі 6-9 березня 2014 р.

Розглянувши підсумки Сінаксу – зібрання Предстоятелів Помісних Православних Церков, яке відбулося у Константинополі 6-9 березня 2014 р. Архієрейський Собор Української Православної Церкви Київського Патріархату вітає прагнення Помісних Церков соборно знаходити відповіді на важливі питання церковного і світського життя.

Одним з таких питань є затвердження способу та порядку проголошення автокефалії. На жаль і на цьому засіданні Предстоятелів, як і на усіх попередніх зустрічах, не було знайдене порозуміння з питання автокефалії, у зв’язку з чим визнано можливим, якщо не відбудуться зміни, не розглядати цю справу на майбутньому Святому і Великому Соборі Православної Церкви.

На нашу думку питання способу та порядку проголошення автокефалії є одним з аспектів ширшого питання – чим є Вселенська Христова Церква. Тобто це є богословське еклезіологічне питання, без ясного і зрозумілого вирішення якого майбутній Святий і Великий Собор Православної Церкви може виявитися малоплідним.

Позиція Київського Патріархату з питання автокефалії залишається незмінною та викладена у низці документів, зокрема у Історико-канонічній декларації «Київський Патріархат – Помісна Українська Православна Церква» (2007 р.), Соборному слові «Про Помісну Українську Православну Церкву – Київський Патріархат» (2010 р.), рішенні Священного Синоду (Журнал засідання №1 від 23 січня 2010 р.) щодо підсумків роботи Міжправославної підготовчої комісії, яка засідала з 10 по 16 грудня 2009 р. у м. Шамбезі (Швейцарія).

Не повторюючи все, викладене у цих документах, наголошуємо на одному. З історії та діянь Вселенських і благочестивих Помісних Соборів Церкви бачимо, що для розгляду питань, які стосуються якоїсь місцевої Церкви, певних церковних діячів або їхнього вчення, завжди запрошувалися представники цих Церков чи відповідні церковні діячі, яким надавалася можливість обґрунтовувати та захищати свої думки чи дії. Права публічно в соборних засіданнях захищати свою позицію не позбавлялися навіть завідомі єретики, адже це відповідає принципу, сформульованому в Священному Писанні: закон не судить людину, перш ніж вислухають її (див. Ін. 7:51).

Нажаль, Українська Православна Церква Київського Патріархату представниками інших Помісних Церков досі позбавлена права свідчити про свою позицію при розгляді на всеправославному рівні питання про автокефалію та інших, які її безпосередньо стосуються. Цим порушуються відповідні настанови Священного Писання і соборні традиції Вселенської Церкви.

Принцип консенсусу під час прийняття всеправославних рішень, затверджений минулим Сінаксом, на нашу думку не зовсім відповідає соборній традиції древності. На такому принципі в першу чергу наполягає Московський Патріархат.

Але яким чином зараз, як бачимо, досягається цей консенсус? Шляхом виключення з діалогу представників від мільйонів православних, які твердо сповідують православну віру, зберігають канонічний устрій Церкви і обряд богослужіння – але поки що не отримали визнання свого статусу з боку інших Помісних Церков. Відсутність на Сінаксі представників не лише Церков, статус яких не визнаний всіма, але і визнаної Чехо-Словацької Церкви (яка, попри проблему законності обрання нового Предстоятеля залишається помісною Церквою і має право на представлення своєї позиції) не дозволяють вважати, що консенсус, який досягається у таких зібраннях – це консенсус всієї Повноти Церкви.

Хочемо окремо звернути увагу на ситуацію, що склалася у Православній Церкві Чеських земель і Словаччини. Ми бачимо, що переважною більшістю Помісних Церков поставлено під сумнів законність обрання нового Предстоятеля цієї Церкви. Підставою цього було відсторонення її Місцеблюстителя і проведення засідань Синоду і Собору без його згоди та участі. Не вдаючись у детальний розгляд цієї справи хочемо наголосити, що так званий Харківський собор 1992 р. був проведений також без участі та згоди не просто Місцеблюстителя, а законного Предстоятеля УПЦ. Тому якщо Помісні Православні Церкви є послідовними у своїй позиції, вони повинні у однакових випадках дотримуватися однакової позиції.

На завершення хочемо звернути увагу на слова Послання Предстоятелів від 9 березня, сказані щодо церковної ситуації в Україні.

В Україні немає ніякої реальної загрози «насильницького захоплення святих монастирів і храмів», а будь які заклики до таких дій ми також неодноразово засуджували і засуджуємо.

Також, попри заяви представників Московського Патріархату, які трактують слова Послання як заклик «до подолання розколу» в Україні, у самому Посланні церковна ситуація в Україні не характеризується терміном «розкол».

Ми твердо і непохитно переконані, що належимо до Єдиної Святої Соборної і Апостольської Церкви, від неї не відходили і єдності з нею не втрачали. Відсутність же офіційного спілкування нашої Церкви з іншими Помісними Православними Церквами є наслідком не нашої позиції – бо ми прагнемо такого спілкування і все робимо для цього – а плодом дій наших братів, в першу чергу Московського Патріархату, який робить все для нашої ізоляції.

Підбиваючи підсумок від імені Київського Патріархату ми покладаємо надію на Пастиреначальника Господа Ісуса Христа, нехай Він провадить Церкву Свою так, як Йому – угодно, а нам – спасительно, і у цьому дусі надихає діяльність усіх Помісних Православних Церков.

ПАТРІАРХ КИЇВСЬКИЙ І ВСІЄЇ РУСИ-УКРАЇНИ ФІЛАРЕТ

МИТРОПОЛИТ ПЕРЕЯСЛАВ-ХМЕЛЬНИЦЬКИЙ І БІЛОЦЕРКІВСЬКИЙ ЕПІФАНІЙ

МИТРОПОЛИТ ЛЬВІВСЬКИЙ І СОКАЛЬСЬКИЙ ДИМИТРІЙ

МИТРОПОЛИТ БІЛГОРОДСЬКИЙ І ОБОЯНСЬКИЙ ІОАСАФ

МИТРОПОЛИТ ЧЕРКАСЬКИЙ І ЧИГИРИНСЬКИЙ ІОАН

АРХІЄПИСКОП ДОНЕЦЬКИЙ І МАРІУПОЛЬСЬКИЙ СЕРГІЙ

АРХІЄПИСКОП РІВНЕНСЬКИЙ І ОСТРОЗЬКИЙ ІЛАРІОН

АРХІЄПИСКОП ЧЕРНІГІВСЬКИЙ І НІЖИНСЬКИЙ ЄВСТРАТІЙ

МИТРОПОЛИТ ЧЕРНІВЕЦЬКИЙ І БУКОВИНСЬКИЙ ДАНИЛО

МИТРОПОЛИТ МИКОЛАЇВСЬКИЙ І БОГОЯЛЕНСЬКИЙ ВОЛОДИМИР

МИТРОПОЛИТ БОГОРОДСЬКИЙ АДРІАН

МИТРОПОЛИТ ХМЕЛЬНИЦЬКИЙ І КАМ’ЯНЕЦЬ-ПОДІЛЬСЬКИЙ АНТОНІЙ

МИТРОПОЛИТ ІВАНО-ФРАНКІВСЬКИЙ І ГАЛИЦЬКИЙ ІОАСАФ

МИТРОПОЛИТ ЛУЦЬКИЙ І ВОЛИНСЬКИЙ МИХАЇЛ

АРХІЄПИСКОП ЖИТОМИРСЬКИЙ І ОВРУЦЬКИЙ ІЗЯСЛАВ

АРХІЄПИСКОП ЗАПОРІЗЬКИЙ І МЕЛІТОПОЛЬСЬКИЙ ГРИГОРІЙ

АРХІЄПИСКОП ХЕРСОНСЬКИЙ І ТАВРІЙСЬКИЙ ДАМІАН

АРХІЄПИСКОП ДРОГОБИЦЬКИЙ І САМБІРСЬКИЙ ЯКІВ

АРХІЄПИСКОП СІМФЕРОПОЛЬСЬКИЙ І КРИМСЬКИЙ КЛІМЕНТ

АРХІЄПИСКОП СУМСЬКИЙ І ОХТИРСЬКИЙ МЕФОДІЙ

АРХІЄПИСКОП ЧЕРНІВЕЦЬКИЙ І КІЦМАНСЬКИЙ ОНУФРІЙ

АРХІЄПИСКОП ТЕРНОПІЛЬСЬКИЙ, КРЕМЕНЕЦЬКИЙ І БУЧАЦЬКИЙ НЕСТОР

АРХІЄПИСКОП ПОЛТАВСЬКИЙ І КРЕМЕНЧУЦЬКИЙ ФЕДІР

ЄПИСКОП УЖГОРОДСЬКИЙ І ЗАКАРПАТСЬКИЙ КИРИЛ

ЄПИСКОП ХЕРСОНЕСЬКИЙ ХРИЗОСТОМ

ЄПИСКОП ФАЛЕШТСЬКИЙ І СХІДНО-МОЛДОВСЬКИЙ ФІЛАРЕТ

ЄПИСКОП ВІННИЦЬКИЙ І БРАЦЛАВСЬКИЙ МИХАЇЛ

ЄПИСКОП КІРОВОГРАДСЬКИЙ І ГОЛОВАНІВСЬКИЙ МАРК

ЄПИСКОП ТЕРНОПІЛЬСЬКИЙ І ТЕРЕБОВЛЯНСЬКИЙ ПАВЛО

ЄПИСКОП ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ І КРИВОРІЗЬКИЙ СИМЕОН

ЄПИСКОП ОДЕСЬКИЙ І БАЛТСЬКИЙ МАРК

ЄПИСКОП ЛУГАНСЬКИЙ І СТАРОБІЛЬСЬКИЙ АФАНАСІЙ

ЄПИСКОП КОЛОМИЙСЬКИЙ І КОСІВСЬКИЙ ЮЛІАН

ЄПИСКОП ХАРКІВСЬКИЙ І БОГОДУХІВСЬКИЙ МИТРОФАН

АРХІЄПИСКОП БОГУСЛАВСЬКИЙ ОЛЕКСАНДР

ЄПИСКОП СОЛОВ’ЯНСЬКИЙ ВСЕВОЛОД

ЄПИСКОП ВАСИЛЬКІВСЬКИЙ ЛАВРЕНТІЙ

ЄПИСКОП ВОЛОДИМИР-ВОЛИНСЬКИЙ МАТФЕЙ

ЄПИСКОП ВАЛУЙСЬКИЙ ПЕТРО

ЄПИСКОП ВИШГОРОДСЬКИЙ АГАПІТ

Читайте також