Збараж

Збараж — райцентр за 22 км на північний-схід від Тернополя (див. google-map), на трасі до Києва. Історично містечко належало до Волині, а галицьким стало тільки після першого поділу Речі Посполитої 1772 року, коли увійшло до складу Королівства Галіції та Володимирії.

Збараж — спадок восьми століть

Місто у 2011 р. відзначатиме своє 800-річчя. Воно виникло довкола укріпленого, спершу дерев’яного, давньоруського граду. Власне й назву населеного пункту, а її варіантами у давнину були Сбираж і Збираж, виводять від слова “збирати”. Мовляв саме у цьому місці, на схилах Товтрів-Медоборів збиралися у давнину для походів дружини русичів. Природно, що перша згадка про Збараж пов’язана з військовими подіями, у даному випадку з усобицями часів неповноліття спадкоємців волинського князя Романа Великого: Данила і Василя або ж, як пишуть літописи, Василька.

“Лестько не зміг узяти Галича і, пішовши, пустошив він довкола Теребовля, і довкола Моклекова, і Збаража, а Биковен узятий був Ляхами і Руссю. І взяв він здобич велику, і вернувся в Ляхи.”

Польський володар спромігся здобути не так сам Збараж, його він таки спалив, а місцевий замок на високій горі над Гнізною — місце, що з XV століття стане першим родовим гніздом князів Збаразьких. Твердиня до того, як у 1598 р. (за деякими даними у 1589 р.), її не зруйнували татари, залишалася будованою з дерева і каменю. Відомо, що уже у цьому середньовічному замку існував храм, але детального опису його немає.

Особливе місце не тільки в духовній, але й оборонній сфері життя Збаража займали святині: неіснуюча вже церква, що стояла на Бабиній горі; та монастир на горі Чернечій. Про першу пам’ятку залишилася тільки легенда, де йдеться, що якось на Великдень старенька бабуся піднімалася на гору до храму. Знемоглася та й спересердя зітхнула: “А бодай би та церква запалася!” Так враз і сталося — храм пішов під землю разом з людьми. Тепер же, розповідають місцеві, жителі тільки на Великдень можна почути як у глибинах Бабиної гори дзвонять у дзвони.

Напад 1598 р. став для давнього містечка фатальним: князі Збаразькі вирішили не відновлювати руїну, а збудувати новий замок та місто приблизно за 3 кілометри вище за течією Гнізни. Поступово топонім Збараж переїхав на нову адресу. На старому ж місці залишилося село Старий Збараж, найбільшими сакральними пам’ятками якого були стара збережена досі мурована парафіяльна церковця і знищений уже костел, на місці якого стоїть пам’ятний хрест.

Князі Збаразькі спершу були православними, а історик Микола Теодорович стверджував, що один із них, Олександр або ж Олексій, навіть став православним Холмським єпископом. Утім, таку інформацію сучасні історики досі ані спростували, ані підтвердили. Факт, що першим католиком серед Збаразьких став князь Іван, він же Януш (бл. 1540-1608 рр). Його старший син Юрій-Єжи (1574-1631) став фундатором Збаразького бернардинського монастиря (бернардинами у нас в давнину називали францисканців обсервантів).

Утім, основну частину населення Збаража складали не латинники, а православні та уніати: відомо, що у 1700 р. вже існували Успенська та Вознесенська церкви. І перша, і друга зазнали ґрунтовної перебудови у середині ХVІІІ століття, коли місто уже належало родині Потоцьких.

Ще на початку ХVIII століття у Збаражі виникли монастир і костел ченців-тринітаріїв, а в 1726 році до міста зі Старого Збаража переносять римо-католицьку парафію. Парафіяльний костел збудували у 1726-32 роках, одначе він згорів уже у 1789 році. Активну участь в оздобленні католицьких пам’яток того часу брав талановитий український різьбяр і скульптор Антін Осинський. Також до вказаного століття належить і споруда синагоги, яку не поруйнували, одначе оточили добудовами.

Кладовищ у Збаражі було декілька: у Старому Збаражі, головне міське кладовище, біля бернардинського монастиря та парафіяльного костелу. Окремо хоронили юдеїв. Їхнє кладовище розміщувалось поблизу теперішньої школи №1 і на його місці частково стоять багатоповерхівки радянських часів.

Зі старих придорожніх фігур у Збаражі збереглася, зокрема, статуя Івана Непомука біля мосту через Гнізну. Колись це місце позначало в’їзд до міста.

Найвідоміший релігійний діяч-уродженець Збаража — греко-католицький єпископ для Українців Австралії та Нової Зеландії Іван Прашко (1 травня 1914 — 28 січня 2001). А от найцікавішим музеєм, з багатими фондами сакральної культури Збаража та околиць, є той, що діє у Збаразькому замку (тел. 03550-2-34-49, 4-39-96).

Корисна інформація

Збараж має хороше автобусне сполучення з Тернополем (автобуси курсують щопівгодини). Без пересадок сюди можна дістатися і з Києва, Рівного, Луцька, Чернівців, Хмельницького. Окрім того через містечко над Гнізною курсують дизель-потяги з Тернополя і Ланівців, а також потяги Шепетівка—Івано-Франківськ та Івано-Франківськ—Шепетівка.