Коментар на 4-у неділю по Пасці. Читання: Апостол - Ді: 9: 32-42; Євангеліє - Йо. 5: 1-15
Коментар на 4-у неділю по Пасці
| Читання: Апостол - Ді: 9: 32-42; Євангеліє - Йо. 5: 1-15 |
ЗДОРОВ’Я І СВЯТІСТЬ
Слово «святий» інтригує, бо дивно, коли воно стосується тільки до мене і до вас, моїх братів і сестер. Мені виглядає це не зовсім доречним щодо мене, радше я вживав би його, коли йде мова про вас.
Чому, запитаєте ви, отче, раптом говорите про святість нашу і вашу? Відповідь така, що це справді турбує, і я гадаю, що це не тільки моє перейняття, а й багатьох инших, які справді вірять в ідеали святости для себе і своїх родин. Апостол Лука в Діяннях апостолів пише, що Петро «прибув до святих, що мешкали в Лідді». Не будемо далеко шукати, бо в нашій Літургії, перед тим як приступати до святого Причастя, священик виголошує, що ця трапеза призначена тільки для святих. Він проголошує: «Святеє святим», що значить святі речі для святих, бо святі можуть приймати Євхаристію.
Важливо пам’ятати, що ми справді покликані до святости і що це не абстрактне поняття, а дуже просте і реальне. Якщо ми приходимо на Літургію, то для того, щоб брати участь у споживанні Тіла і Крови Ісуса Христа. Це так просто і так для всіх очевидно, як і те, що коли хтось приходить на вечерю до друзів, то він їсть і п’є добрі страви, що їх подають йому господарі. Так само ми йдемо на весільний бенкет, щоб споживати й веселитися в простому спілкуванні. Якщо нам погано і ми десь на самоті стоїмо, то всі инші, правдоподібно, відчувають дискомфорт.
Таке мислення вповні має проектуватися на бенкет у храмі довкола великого столу, який називаємо престолом. Коли ми приходимо на Службу Божу, ми маємо бути гідними приступати до святого Причастя. Що означає бути гідним? Це якраз і означає бути святим. Багато можуть сказати, що ми не гідні йти до святого Причастя, тоді можна запитати, чи ви гідні йти до неба? Якщо ми гідні йти до неба, тоді це значить, що ми святі і в такому разі ми завжди маємо причащатися не тільки святих Таїнств, а й між собою обмінюватися добрими дарами для обопільного освячення. Коли ж ми відчуваємо на совісті гріх і чуємося негідними йти до неба, тоді ми справді втратили святість, але, знаючи, де і як її відновити, ми маємо оздоровитися в таїнстві Сповіді.
Це все підводить нас до однієї і тієї ж думки, що єдина наша дорога в християнській громаді - це дорога святости. Якщо ми не хочемо бути святими, тоді ми справді не розуміємо завдання, що його покладає на нас Господь. Строго кажучи, немає сенсу йти до храму на Господню трапезу, не будучи очищеним чи не прагнучи цього.
Чому ж тоді дехто з християн того не робить, чому значна частина парохіян взагалі не йде до Причастя? Чи вони не вважають себе святими і, незважаючи на такий занедбаний стан своєї душі, не хочуть відразу йти до Сповіді, щоб у простий та ефективний спосіб звільнитися від гріха?
Гадаю, що це пояснює Йоан в євангельському читанні, коли на питання Ісуса до розслабленого: «Бажаєш одужати?», той відповідає «Не маю нікого, хто б мене спустив у купіль». Параліч - це такий стан безнадії, без автономії, коли неможливо нічого зробити, бо щось не дає рухатися, унеможливлює нормальну участь у житті.
Що потрібно, щоб вийти з такого стану, коли теоретично знаємо, що робити, а практично не маємо сили, щоб зрушитися з мертвої точки, в яку ми потрапили? Такий стан вимагає від нас віддавати себе на лікування лікарям. Оскільки ми цю логіку добре розуміємо, коли йдеться про тіло, то Ісус Христос показує нам ці образи, щоб у випадку паралічу душі ми так само поводилися.
Хвороба не є наслідком гріха, а нагодою, щоб Боже милосердя роздавалося всім людям, які того захочуть. Це не тільки треба знати, а й треба цього хотіти. Щоб було зрозуміліше скажу, що сам диявол дуже добре знає всю християнську науку, але він не бажає її виконувати, бо гадає, що краще її знає, знає, що для власного розквіту йому потрібно. Тож і нам слід усвідомлювати, що доки ми будемо знати, а не виконувати, до того часу будемо паралітиками, які не живуть активним життям. Коли ми знання виллємо в практичні діла й послухаємо Ісуса, який каже нам: «Встань, візьми ложе твоє і ходи!», тоді приймемо оздоровлення й будемо святими. Так що святість - це вміти приймати Господнє оздоровлення.
Немає святого, який би не лікувався в Господній лікарні. Немає святого, що не слухав би Божого Слова і не дозволяв би йому переробляти своє мислення. У тому ракурсі для нас повчально придивлятися до великого числа святих, визнаних Церквою, які перед нами гідно прожили земне життя і тепер удостоїлися вічного сопричастя зі своїм Господом. Вони знову злилися зі своїм Богом, світлим образом і подобою якого вони були серед наших предків.
І тут ми бачимо, які труднощі ці люди переживали, які спокуси вони поборювали. Святі, які є вихідцями з усіх прошарків суспільства, а також чоловіки, жінки та діти утверджують нас на думці, що й ми зможемо це осягнути. У надії йти вперед і через послух і відкриття свого серця та розуму до Божого Слова перетворюватися на здорових людей - душею і тілом.
Оскільки Христос справді переходить коло нас, використаймо час, щоб схопитися за Нього. Уже настав момент, щоб ми не переймалися, що скажуть инші: «не личить ложе носити» в суботу, коли ми знаємо, що слід виконати Господню вказівку для нашого здоров’я, - «візьми і ходи». Коли йдеться про наше спасіння, нам неважливо знати, що думають инші. Стан святости, який спрощує нам багато речей, дозволяє нам носити ім’я - християнин і своїм життям бути носієм того образу, за яким ми створені. Инакше ми паралізовані, инакше ми без надії. Не дозвольмо цього як собі, так і иншим.