Гучні справи в Україні відрізняються від резонансних скандалів у західних демократіях одним – галас здебільшого залишається галасом. Влада, якщо взагалі реагує, обмежується порожніми обіцянками про «перевірки» чи стверджує, що все законно.
Гучні справи в Україні відрізняються від резонансних скандалів у західних демократіях одним – галас здебільшого залишається галасом. Влада, якщо взагалі реагує, обмежується порожніми обіцянками про «перевірки» чи стверджує, що все законно.
Увага відвертається й від «справи паламарів», хоча за ґратами без вироку майже 2 роки утримуються троє хлопців. Вибух у Свято-Покровському храмі в Запоріжжі 28 липня 2010 р., внаслідок якого загинула літня черниця, та супероперативне «розкриття» цього злочину від самого початку викликали чимало запитань. Вже наступного дня були озвучені в телеефірі наказ Президента негайно знайти винуватих та обіцянка правоохоронців розкрити злочин за тиждень.
Навіть менш ніж за тиждень з’явилися обвинувачені – двоє паламарів храму та брат одного з них. Тільки упевненість правоохоронців у тому, що підрив храму розкрито та вина трьох хлопців доведена, поділяють далеко не всі. Багато що непокоїть, не в останню чергу неправдоподібність версії про учасників «змови» та їхню мотивацію. Дедалі частіше лунає інша версія про конфлікт, пов’язаний з церковною землею. Небажання правоохоронців розглядати цю версію можна приписати більшій поінформованості. Значно важче зрозуміти, чому так мало уваги приділяється алібі, яке повністю спростовує доволі важливу частину версії слідства. Те, що слідчі, схоже, жодних заходів не вживають, аби розшукати ту «неустановлену особу», яка начебто продала одному з підсудних вибухівку, теж, як мінімум, дивує. Наявність первісної версії виготовлення вибухівки вочевидь підриває «свідчення» самих підсудних, що на тлі скарг хлопців про побиття та незаконні засоби впливу не може не турбувати.
Про все це чимало написано, й може видаватися, що нового, за яким ганяються всі ЗМІ, мало. Але про новий розвиток історії варто згадати, особливо напередодні Міжнародного дня проти катувань.
На черговому засіданні Жовтневого районного суду Запоріжжя 13 червня суд розглянув висновки Донецького науково-дослідницького інституту судових експертиз. Експерт інституту засвідчив, що підсудні давали свідчення під сильним психологічним тиском. Шкода, що такий надзвичайно незручний висновок не набув широкого резонансу. Можливо, слово «психологічний» тут відіграло роль – це по-перше, не фізичний, по-друге, не надто ясно, що це має означати.
Експерт мав підготувати висновки на підставі всіх записів допитів, й про побиття його не питали. Він дослідив найважливіші елементи дачі свідчень і проведення розслідування, й результат фактично звів нанівець усе слідство та обвинувачення.
Читаємо в одному місці, що більшість запитань «носило закрытый и полу-открытый характер, при этом сам подэкспертный при вопросах, требующих от него конкретизации общего ответа, прямо либо косвенно от дачи ответа уклонялся, это приводило к тому, что лицо, ведущее допрос, осведомленное о конкретных обстоятельствах в силу своего процессуального статуса, ставило вопросы «с опережением», сообщая ту информацию, которую сам Демин С.С. ещё не высказывал в ходе допроса, зафиксированного видеозаписью, предоставленной эксперту».
Навіть один такий момент в розслідуванні в тих країнах, де гучні скандали не закінчуються словами, привів би до зняття обвинувачення, а це далеко не все в експертизі.
Ба більше, про що прокурор волів не згадувати, – це не єдина експертиза. Суд призначив «донецьку» експертизу після того, як у листопаді 2011 р. захист подав клопотання про приєднання до справи експертизи ще одного психолога з Українського бюро психофизіологичних досліджень і безпеки в Луганську.
Варто пильно прочитати експертизу свідчень Антона Харитонова, одного з паламарів, який, за версією слідства, образився на керівництво храму та захотів помститися.
«Монологическое изложение Харитоновым А.С. показаний, относящихся к расследуемому событию, отсутствует. Ответы подследственного, в большинстве своём, краткие, зачастую содержащие смысловую единицу, заложенную в вопросе допрашивающего. Также, в ответах Харитонова часто звучат выражения, указывающие на вероятностные ответы, а именно: «наверно», «как бы», «вроде бы», «по-моему», за что следователь делала ему неоднократно замечание. Харитонов А.С. в ходе допросов и воспроизведения обстановки, и обстоятельств события, находился на ведомой позиции, что свидетельствует об отсутствии самостоятельности при изложении показаний.»
Нагадую, це той хпопець, який мав спонукати старшого брата та ще одного паламаря заради помсти вчинити найсерйозніший злочин.
Експертизу з Донецького інституту, датовану 24 квітня 2012 р., суд призначив, але зовсім не поспішав розглядати. Коли нарешті 13 червня дійшло до розгляду, прокурор «не погодився» з висновками. Скаржився, що експерта не викликали до суду, що він, мовляв, не відповів на всі запитання. Та й старший прокурор Андрій Кмєть аж до наступного обвинувачення додумався: «Там були допущені певні некоректні висловлювання, тобто, дані відповіді на такі питання, які не були поставлені судом при призначенні такої експертизи. Тобто, в принципі, можна сказати, що експерт злегка вийшов за межі своїх повноважень».
Записи допитів трьох хлопців можна знайти в інтернеті, разом із висновками експертів. Легко переконатися в тому, хто вийшов за межі своїх повноважень, коли доповнювали відповіді обвинувачених деталями злочину, про які, видається, ті абсолютно не знали.
Значно важче зрозуміти, чому суд дослухався до заперечень прокурора й призначив НОВУ (четверту) експертизу з Київського інституту. Слабо віриться, що результат може сильно відрізнятися. Якби таке, однак, сталося, варто було би все перекласти та запропонувати міжнародним експертам дати свої висновки.
Ясне одне – нова експертиза ще більше затягує процес над хлопцями, коли є всі підстави говорити про серйозні порушення їх права на справедливий суд.
Два роки тому справу вибуху у Запоріжжі узяв на особистий контроль Президент Янукович. Вже більш ніж зрозуміло, до чого це привело органи влади – до глухого куту, із якого не знають, як виплутатися.
Хай задумуються, а тим часом релігійним та правозахисним організаціям доцільно взяти під громадську контроль долю трьох хлопців, які уже два роки сидять у СІЗО та домогтися їх негайного звільнення.