Дуже часто випадає нагода задуматися над тим, як багато можуть розказати про нас історичні пам’ятки – стан їх збереження. Підгорецький замок, палац Бадені у Буську, Бесядецьких у Львові тощо. Проходячи повз них, усвідомлюєш глибину байдужості, в першу чергу, до самих себе. У останні дні тематика збереження культурної спадщини є надзвичайно актуальною. Тому скажемо про це ще декілька слів, адже пам’ятки, живі свідки минулого – це також і дзеркала, в яких відображається сучасність, ми. Аби не говорити лише про негатив, зупинимось також і на темі порятунку та пошуку моделей для інтеграції пам’яток у життя соціуму в наші дні. Розглянемо зазначене на прикладі незвичайного сакрального об’єкта – Жовківської синагоги.
Юдеї у “ідеальному” місті Жовкві
Достовірна і підтверджена інформація про юдеїв у Жовкві з’являється орієнтовно за сто років до будівництва мурованої синагоги у цьому населеному пункті. І якщо синагога – це про персону уславленого короля і володаря місцевого замку Яна ІІІ Собеського. То прибуття євреїв – це про засновника міста і руського воєводу Станіслава Жулкевський. У 1600 році Жулкевський дозволив юдеям збудувати у Жовкві дім молитви. Останні прибували до заснованого воєводою міста головно зі Львова і на початках навіть були юридично пов’язані зі львівськими. Лише згодом у Жовкві був окремий кагал, а відтак і свої керівники громади.
З часом у Жовкві з’явилась окрема Жидівська вулиця – проходила біля однієї зі вхідних брам. Брама, що була поруч з синагогою, також називалась Жидівською. Громада розросталась, а тому логічно постало питання про сакральний центр її життя. Дозвіл на спорудження мурованої синагоги єврейська громада Жовкви отримала ще від Івана (Яна) Даниловича – також руського воєводи і власника місцевого замку. Потім цей документ повторно підтвердив онук Даниловича, Ян Собеський. У 1692 році своє добро на цю дію надав і архієпископ.
Муровану синагогу зводили у часі між 1692 і 1700 роками. Для будівництва використовували камінь з каменоломень місцевих шляхтичів і магнатів. Постала святиня має дев’ятипольову планувально-просторову схему. Зверху увінчана ренесансовим аттиком. Аттик завершений короною і має вежі з арками. Жіноча частина знаходилась над присінком. Дуже імовірно, що над зведенням синагоги у Жовкві працював особистий архітектор короля Собеського Петро Бебер. Храм має виразні оборонні риси, потужні стіни і укріплені контрфорси. Зрештою, навіть розташований поруч із давніми мурами.
У середині святині чотири круглі масивні колони, які вражають монументальністю і могутністю. Біма, місце для читання Тори, піднімалась над підлогою на шість сходинок. Ніша Арон Гакодешу, збережена до наших днів, декорована ліпниною. Її колись використовували для зберігання сувоїв Тори.
Жовківська синагога у свій час була однією із найбільших у Речі Посполитій. Вона мала вражаючий і чаруючий вигляд. За цим показником цілком рівнялась із жовківськими християнськими храмами. Відтінок колишньої величі святині проглядається і сьогодні, але споруда відчутно потребує допомоги.
Про сприйняття сьогодні
Перераховане робить жовківську синагогу одним із найкращих та найбільш колоритних зразків єврейської сакральної архітектури на українських землях. Це також і одна з найбільш цінних ренесансних споруд на теренах Галичини. Монументальна мурована єврейська святиня з яскравими рисами оборонного характеру. Складно у це повірити, але справжнім викликом для сьогодення є збереження цієї краси.
З часу будівництва у вигляд храму не так вже й часто втручалися, хоч і не всі зі спроб чогось подібного були вдалими. Так, часткові зміни з відновлення фасаду мали місце у 40-вих рр. ХІХ ст. У 1908 році і в 1935 році проводили реставрації інтер’єрів. У 1938 році реставрували споруду цілісно. В часі ремонтів було змінено внутрішній вигляд синагоги, а в екстер’єрі забрали певні оборонні риси. Також синагога набула рис краківського ренесансу. Були і перебудови в 50-х роках ХХ століття. Головним чином – щодо ліквідації збитків, завданих у воєнний час. Сьогодні споруда знову ж потребує реставрації. На це давно шукають кошти, але успіхи в останньому, на жаль, не особливо вражаючі.
Оскільки єврейської громади у Жовкві на сьогодні немає, як варіант інтеграції приміщення синагоги у публічний простір міста у майбутньому, можна розглядати модель м. Замостя. Там колишню синагогу, після реставрації, почали використовувати як музей та галерею. У Жовкві, на базі синагоги, також планують створити регіональний культурний центр – зі сталими експозиціями про жовківських євреїв, залою для проведення заходів тощо. Але вказане стане можливим лише після відповідних реставраційних робіт.
Дізнатися більше можна з наступних джерел:
1.Бойко О. Будівництво синагог в Україні // Вісник інституту “Укрзахідпроектреставрація”. – Львів: Центр Європи, 1998. – Число 9. Спеціальний випуск. Синагоги України. – С. 5 – 33, С. 72 – 74.
2.Синагоги України // Спеціальний випуск інституту “Укрзахідпроектреставрація”. – Львів: Центр Європи, 1998. – С. 72 – 74.
3.Шиян О. “Байдужість треба викорінювати. І тільки ми можемо це зробити”. Як рятують архітектурну спадщину від невігласів у Жовкві // Zaxid.net, 2019 [Електронний ресурс]. Режим доступу: https://zaxid.net/bayduzhist_treba_vikorinyuvati_i_tilki_mi_mozhemo_tse_zrobiti_n1484029
4.Шиян О. У жовківській синагозі створять регіональний культурний центр // Zaxid.net, 2017 [Електронний ресурс]. Режим доступу: https://zaxid.net/u_zhovkivskiy_sinagozi_stvoryat_regionalniy_kulturniy_tsentr_n1418019
У публікації використано світлини із ресурсів: https://uk.wikipedia.org/; http://relicfinder.info/ http://ukrainaincognita.com