Зима солідарності: у Києві вшанували пам’ять усіх замерзлих на вулиці

Спільнота св. Еґідія у суботу, 1 лютого, у столичному Свято-Вознесенському храмі організувала панахиду за усіма померлими від морозу безхатьками.

У столиці тиждень стояли сильні морози, які вночі сягали -27 градусів. І мало хто задумувався про тих, хто змушений боротись за власне виживання щодня та щоночі, шукаючи прихистку від холоду, що пробирає кістки. Тому вже вкотре Спільнота св. Еґідія у суботу, 1 лютого, у Свято-Вознесенському храмі організувала панахиду за усіма померлими від морозу безхатьками.

Традиція панахид почалась у 1982 році у Римі, коли літня бездомна жінка Модеста помирала в агонії кілька годин на вокзалі, бо її відмовилась забирати швидка через брудний одяг. Київська панахида названа на честь іншої 39-річної загиблої Міли, яка замерзла в центрі столиці у 2006 році на сходах до «Мандарин Плази», тому що заснула, а перехожі не розбудили її.

«Можна сказати, що її вбив не холод, а людська байдужість. Ми навіть не замислюємось, як важко дається виживання для безхатьок взимку. Для нас пройти вулицею 20 хв – це вже випробовування, але ми знаємо, що згодом обов’язково потрапимо у тепло. А в них такої надії немає і тому ми намагаємось допомогти тим, чим можемо», – розповіла волонтер та координатор молодіжної програм Спільноти св. Еґідія Ольга Макар.

Ще одна ініціатива від організації – це «Зима солідарності», до якої долучають і пересічних громадян, які б найменшими зусиллями могли б врятувати когось від голоду та холоду. Там викладені десять порад, які можуть здаватись очевидними, але насправді можуть вплинути на чиюсь долю.

Панахида була призначена на час, коли основна служба вже мала завершитись. Приємним стало те, коли в церкву почали сходитись куди більше людей, ніж було від початку. Прибували і бездомні, які вітали волонтерів, адже вони часто бачаться. І поки організатор від Спільноти св. Еґідія Юрій Ліфансе давав інтерв’ю, до нього не змогла не долучитись жінка Світлана, аби подякувати.

«Це наш спосіб повернути їм людську гідність, тому раз на рік ми згадуємо тих, хто пішов з цього світу від холоду. Якщо порівнювати з 2006 роком, коли ми розпочали цю традицію в Україні, то з’явилось більше бідних, в основному через кризу. Крім того, збільшилась кількість заробітчан, які теж іноді опиняються на вулиці. При цьому виросла увага з боку влади, зокрема це відкриття центрів обігріву. Однак цього року обіцяний новий центр так і не відкрився», – додав Юрій Ліфансе.

Символічною є роль Церкви у подібних заходах, коли бездомні люди мають змогу не тільки разом помолитись та згадати тих, хто пішов з життя, а й зрозуміти, що є небайдужі, які переймаються тим, щоб їм жилось краще.

«Коли ми говоримо «Церква для бідних», як часто вказує Папа Франциск, то така панахида є якоюсь мірою втіленням цих слів, тому що це дуже актуально для Церков будь-яких конфесій – пам’ятати, що бідні – це скарб Церкви. Як говорили святі , Христос знаходиться в першу чергу серед бідних. Думаю, що церкви мають стати місцем для бездомних, де вони завжди зможуть знайти притулок, знайти любов і тепло для себе. Це не одноразова подія, це жест, який показує небайдужість Церкви – ми вас пам’ятаємо і Бог вас пам’ятає також. У бездомних, як у нікого іншого, ми бачимо сильну віру і вони як ніхто сповіщають Євангеліє, як би це дивно не здавалось. Бідні можуть збагатити Церкву, це не просто тягар, а велика можливість, тому що дружба з бідною людиною – це духовний досвід, а не просто соціальна робота», – переконана Ольга Макар.

Після відправлення панахиди кожен присутні міг долучитись до обіду, коли у дворі храму частували безхатьок. Рознесення чаю та канапок – традиційні практики Спільноти св. Егідія, яка підтримує усіх бідних столиці.

P.S.: Так сталось, що ввечері того ж дня довелось знову завітати у церкву. Там було доволі мало людей, однак бездомні досі сиділи у передпокої, припавши до батарей – вони нарешті могли зігрітись.

Тетяна МУХОМОРОВА