Чому однак Бог допустив це зло, яке є у світі? Прямої відповіді у Святому Письмі немає. Є, щоправда, педагогічні причини: людина, з огляду на зло, яке існує в світі, більше покладається на Бога і більше йому довіряє, вчиться терпеливості (пор. Рим 5, 3-4), покори та милосердя (пор. Лк 10, 25-37).
Святе Письмо від початку протиставляється дуалізму. Автор опису сотворення матеріального світу декілька разів повторює одну і ту саму фразу, після чергового дня творіння: «І побачив Бог, що воно добре» (Бут 1, 10). Натомість, після завершення творіння автор ствердив, підсумовуючи: «І побачив Бог усе, що створив: і воно було дуже добре» (Бут 1, 31). Звідки тоді зло на цьому світі? Напевно не з матеріальності світу, як це було у греків. Світ сам у собі, згідно Біблії, є добрим, а це тому бо він сотворений добрим Богом.
На початку з’являється відповідь на питання, звідки взялося моральне зло: з непослуху людини Богу і Його наказам. З цього теж автори виводять посередньо причину фізичного зла (пор. Бут 3, 16-24). Отже, моральне зло – це вибір людини, натомість фізичне зло – певні наслідки того вибору. Дуже часто, зрештою, у ранніх книгах Святого Письма фізичне зло, яка спадає людині на голову, представлене як наслідок гріха даної людини, тобто морального зла. Перший виклик цій парадигмі поставить Книга Йова, а потім Книга Мудрості. Проте, ще навіть у Новому Завіті, особливо у Діяннях Апостолів зустрічаємо цю парадигму, тобто залежність фізичного зла від морального (пор. Дн 5, 1-11; 12, 23; 13, 6-11; пор. також: 1 Кор 11, 27-32).
Чому однак Бог допустив це зло, яке є у світі? Прямої відповіді у Святому Письмі немає. Є, щоправда, педагогічні причини: людина, з огляду на зло, яке існує в світі, більше покладається на Бога і більше йому довіряє, вчиться терпеливості (пор. Рим 5, 3-4), покори та милосердя (пор. Лк 10, 25-37). Августин пізніше коментуватиме, що «Всемогутній Господь… жодним чином не допустив би будь-якого зла, якби не був настільки всемогутнім, щоб і зло обернути на добро» (Августин, Енхірідіон, 11). Зі Святого Письма довідуємося лише, що Бог не створив зла і воно не походить жодним чином від Нього. Коли натомість воно з’являється, відразу протиставляється йому, і ця боротьба триватиме аж до самого кінця, до самої перемоги Бога над злом. Однак, на ранніх стадіях писання книг Святого Письма, автори розуміли Бога як того, хто є «автором добра і зла», про що ми б тепер сказали, що крім творення добра, допускає також зло.
Бог Святого Письма, отже, є Богом Добрим і творить добро, допускаючи з певних таємничих і поки незрозумілих людині причин зло у світі. Проте, один момент є особливо важким, і Писання до нього пізніше приходить. Чому Бог допускає страждання невинних? Цим займаються так звані «сапієнціальні» але теж «поетичні» книги Святого Письма. Перші у більшості випадків вже були під впливом еллінського мислення, в тім теж щодо проблеми зла, другі ж були наслідком еволюції мислення ізраїльтян в сторону древнього екзистенціалізму. Тут прикладом може бути хоча б Книга Йова чи теж Книга Мудрості. Також деякі псалми аналізують це питання, бачачи несправедливість у світі, коли грішні розкошують, а праведні страждають (див. Пс 73). І знову таки, повної відповіді, чому невинні страждають, немає, проте з’являється відповідь, що Бог завжди є поряд зі стражденним і не полишить його один на один й цим злом. З’являються теж перші ідеї щодо повного визволення з пут зла, коли людина після смерті опиниться у вічності і житиме з Богом. Основи цього однак будуть покладені вже тут, на землі, і вчинить це Спаситель, який переможе гріх і смерть.
Власне, щоб визволити світ від зла, Бог посилає у цей світ свого Сина, бо «так полюбив цей світ» (Йн 3, 16). Мало того, цей Спаситель приніс людству надію, що зі зла врешті-решт таки буде визволення і звільнення. Ця надія досить символічно описана в останній книзі Святого Письма, а саме в Об’явленні Йоана Богослова, де представлена боротьба сил зла з Богом і все закінчується остаточною перемогою Бога над цими злими силами. Саме тому ця книга часто називається «Книгою втіхи і надії». Натомість, найбільш лаконічно і вимовно про визволення зі зла і про надію написав Апостол Павло: «Гадаю бо, що страждання нинішнього часу негідні майбутньої слави, яка має нам з'явитися. Бо створіння очікує нетерпляче виявлення синів Божих. Створіння було підпорядковане суєті не добровільно, а через того, хто його підкорив, у надії, що й саме створіння визволиться від рабства тління, на свободу слави дітей Божих. Бо знаємо, що все створіння разом понині стогне і разом страждає у тяжких муках. Не тільки вони, а й ми самі, що маємо зачаток Духа, ми самі в собі стогнемо, очікуючи усиновлення, визволення нашого тіла, бо ми надією спаслися» (Рим 8, 18-24). Отже, свідомість терпіння і зла злагоджує есхатологічна надія, але теж дозволяє дивитися на зло як на щось тимчасове і як на таке, яке можна перемогти.
Підсумовуючи, можна сказати, що Святе Письмо говорить, що зло остаточно буде переможене, а запанує всюди добро, джерелом якого є Бог. Натомість так і немає повної відповіді на питання: чому взагалі зло з’явилося у світі? Августин називатиме це «таємницею», говорячи між іншим про гріх людини як про «mysterium iniquitatis» («тайна беззаконня»), покликуючись тут на Апостола Павла (пор. 2 Сол 2, 7). Іншими словами, Святе Письмо, особливо Новий Завіт, не займається причиною зла, лише концентрує свою увагу на ідеї, яка проходить лейтмотивом через усі книги Нового Завіту, а саме на спасінні, тобто на визволенні від зла і на очищенні людини і світу з його присутності. Щоправда, залишалося в зв’язку з цим питання про вічне пекло, а отже про вічне зло, а це підштовхувало деяких Отців Церкви для вирішення цієї проблеми проголошувати апокатастазис.