26 лютого у столиці Йорданського Хашимітського Королівства Аммані відбулася зустріч предстоятелів 4 автокефальних православних церков, - аналіз цієї події від експерта Костянтина Матвієнка
Під час зустрічі в Аммані представників 6 православних церков. Другий зліва (сидить) – митрополит Онуфрій, який був у складі делегації Московського патріархату, яку очолив глава РПЦ патріарх Кирило
26 лютого у столиці Йорданського Хашимітського Королівства Аммані відбулася зустріч предстоятелів 4 автокефальних православних церков – Єрусалимської, Російської, Сербської, Чеських земель і Словаччини, за участі менш представницьких делегацій ще двох – Румунської та Польської.
Патріарх Московський включив до складу російської делегації священників із України на чолі з митрополитом у Києві Онуфрієм, бо причиною зустрічі стало саме «українське питання». (Довідково: Відповідно до альманаху Вселенського патріархату на 2020 рік, після надання автокефалії Православній церкві України, православні ієрархи інших церков не мають права носити титули, до яких включено назви українських міст або територій. Статус митрополита Онуфрія вказано з урахуванням цієї обставини.)
За підсумками зустрічі оприлюднено спільне комюніке, де згадано одним реченням Україну. Звучить воно так: «Стосовно поточної церковної ситуації в Україні, учасники зустрічі також визнають, що всеправославний діалог є необхідним для зцілення і примирення». З цього очевидно випливає, що Православна церква України (ПЦУ) на чолі з митрополитом Київським і всієї України Епіфанієм, п’ятнадцятим предстоятелем у Диптиху, має стати учасником такого діалогу, бо інакше він ніяк не буде всеправославним. Власне процедуру приєднання до ПЦУ парафій, монастирів та інших православних церковних інституцій в Україні вже напрацьовано та випробувано.
Про участь у нараді українських єпископів комюніке не згадує. Це, ймовірно, витікає з того, що, на думку учасників зустрічі, Україна досі залишається відокремленою від світового православ’я «московським бар’єром». Утім, очевидно, що із наданням томосу ПЦУ, така позиція зовсім не відповідає канонічним реаліям.
У Комюніке йдеться і про проблеми православних у Північній Македонії, які пропонується вирішити в рамках Сербської православної церкви. Виходячи з українського прецеденту, «північно-македонське питання» може бути так само розв’язаним Вселенським патріархатом Варфоломієм.
Стосовно ж Чорногорської митрополії, то тут учасники наради обмежилися закликом до «відповідної влади» захистити засадниче право на власність, включаючи власність церкви.
Зустріч в Аммані та комюніке за її підсумками несподівано вказали на не цілком зрозумілий статус Православної церкви Чеських земель і Словаччини. По-перше, в офіційному переліку учасників зустрічі делегація на чолі з предстоятелем цієї церкви митрополитом Ростиславом вказана останньою, попри те, що делегації Румунської і Польської церков очолювали ієрархи значно нижчі за статусом, ніж владика Ростислав. Таку обставину ще можна пояснити Диптихом, де ця церква перебуває на передостанньому місці, хоча традиційно першими перелічуються саме глави церков.
На світлині учасників наради у першому ряду сидять чотири предстоятелі. У лівих руках троє із них тримають жезли-патериці, крім митрополита Чеських земель і Словаччини. Використовувати жезл за межами канонічної території своєї церкви має право лише її предстоятель. Відсутність жезлу в руках митрополита Онуфрія – свідчення того, що він не є предстоятелем незалежної церкви, а – лише членом Московської делегації.
У випадку митрополита Ростислава відсутність жезлу можна пояснити лише тим, що не всі учасники зустрічі визнають його статус. Відтак, перш, ніж братися за «українське питання», слід було б залагодити проблеми поміж собою.
Зустріч в Аммані переконливо довела неспроможність Москви заперечити право Вселенського патріарха вирішувати питання помісного статусу тих чи інших церков та його виняткове право скликати всеправославні наради. РПЦ не вдалося запустити процес розколу світового православ’я, натомість вона зробила ще один вагомий крок до власної самоізоляції, а ПЦУ – до її подальшого визнання православним світом.
Автор – експерт Корпорації стратегічного консалтингу «Гардарика»