Нещодавно ми отримали листа від Канадської Архиєпархії Православної Церкви в Америці з пропозицією уможливити нам прийняти Мощі Великого Князя Святого Володимира Київського, які вже протягом кількох тижнів знаходяться в Канаді.
Слава Ісусу Христу!
Всечесні Отці, Преподобне Монашество, Дорогі Брати і Сестри в Христі!
Молимося, щоб Господь і Спаситель наш Ісус Христос благословив всіх Вас добрим здоров'ям, мудрістю і розумінням в ці важкі часи випробувань.
Нещодавно ми отримали листа від Канадської Архиєпархії Православної Церкви в Америці з пропозицією уможливити нам прийняти Мощі Великого Князя Святого Володимира Київського, які вже протягом кількох тижнів знаходяться в Канаді.
Ми вирішили висловитися в такій формі, щоб наше Духовенство, Вірні та всі зацікавлені були поінформовані про причини, чому Українська Православна Церква в Канаді не може прийняти цю пропозицію.
Доступ до Святих Мощей є приводом для поглиблення віри через роздумування, молитви та почитання тих, хто проявив ревне служіння Богові та Його народові. Це має бути час, коли Духовенство та Вірні наближаються один до одного і бачать "образ і подобу" Ісуса Христа. Проте, це останнє прибуття святих реліквій з України, як це було попередньо в подібних випадках, стає причиною занепокоєння і незгоди в нашій Церкві.
Суть проблеми в тому, що для вшанування нами священних предметів з нашої духовної та історичної батьківщини України, пропонуються тими, хто історично був гнобителем українського народу й української Церкви, особливо від часів Переяславської Угоди (1654) і неканонічного приєднання Київської Митрополії до Московського Патріархату у 1686 році.
Його Всеcвятість, Патріярх Варфоломей, в одному зі своїх виступів під час свого візиту в Україну в 2008 році, сказав, що "видатна серед Церков-Дочок, є саме Церква України, яка знаходилася в канонічній юрисдикції Вселенського Патріярхату протягом семи століть, тобто від часу Хрещення Великого Київського князівства у 988 році до її приєднання при Петрові Великому (1687 р.) до російської держави". Дальше, він сказав:"Після приєднання України до Росії та під тиском Петра Великого, Вселенський Патріярх Діонісій IV вирішив, що церковне підпорядкування Церкви України Московському Патріярхату (1687) необхідне для обставин того часу, щоб не погіршувалися біди побожного українського народу під православним політичним керівництвом – хоч українська ієрархія сильно і одноголосно була проти такої ухвали".
Наша історична пам'ять відносин з царським і радянським режимами і Російською Православною Церквою включає політичне поневолення, русифікацію, страти, депортації, етнічну чистку, різні голодомори, в тому числі Великий Голодомор-Ґеноцид 1932-33 років, репресії українських церковних традицій та численні заборони релігійних і світських видань українською мовою.
Теперішня Російська Держава та Московський Патріярхат мали 19 років після розпаду Радянського Союзу для того, щоб відмежуватися від політики переслідування та репресій щодо України царським і радянським режимами, і пропонувати не тільки Українській Державі і Українській Православній Церкві, але й всім репресованим народам колишнього Радянського Союзу, встановити нові відносини нормального, гідного і шанобливого добросусідства. Московський Патріярхат повинен був визнати передачу Церкви України (1686) у свою юрисдикцію як неканонічну і, разом з Вселенським Патріархатом, співпрацювати, щоб визнати Українську Церкву як автокефальну Церкву в суверенній державі. У своєму слові в Україні Його Всеcвятість Патріярх Варфоломей заявив "що Матір-Церква була згідна з вимогою урядів новостворених держав православного люду Балканського півострова щодо автокефалії тих Церков, які були забрані з її канонічної юрисдикції, а саме: Церква Греції (1850), Церква Сербії (1831), Церква Болгарії (1945) і Церква Албанії (1937) заради їхньої національної єдності". Ми очікуємо такого прохання про визнання автокефальної Церкви від майбутнього уряду України, бажання висловлювані в резолюціях майже кожного Собору нашої Церкви після падіння Радянського імперії.
Що ми бачимо замість цього - це абсурдну спробу відтворення старої російської імперії через визначене і послідовне розповсюдження маячної ідеології самообману - "Русский мир". Це не для нас!
У світлі цього, як ми можемо без підозріння і скептицизму розглядати будь-яку пропозицію чи то безпосередньо від Московського Патріярхату, чи через його вітку - Українську Православну Церкву (Московського Патріярхату), інакше, ніж як спробу втягнути Українську Православну Церкву в Канаді в сферу свого впливу або витворити хибну уяву, що так справа дійсно мається, і тим самим створити або посилити розбіжності між нами?
На жаль, Святі Мощі супроводжуються літературою, такою як літургійні тексти, які посилаються на Росію та інформаційна стаття англійською мовою, під назвою “Equal of the Apostles Great Prince St. Vladimir, in Holy Baptism Basil, the Enlightener of the Russian Land Commemorated on July 15”, написана з промосковської, царської і Радянської історичної точки зору. Намір цього, здається, полягає в тому, щоб створити враження, що історичні персонажі і події, представлені там мають пряме відношення до сучасної "Росії" – термін прийнятий для Великого Князівства Московського, Московським царем Петром I після Полтавської битви в 1709 році, для того, щоб узурпувати для Московської імперії, яку він розбудовував, історію та спадщину Київської Русі. Навіть імена – «Vladimir, Kiev, Olga, Gleb, Chernigov, Belgorod, Pecheneg, Dniepr» - це транслітерації з російської, а не з української мови, яка на щастя, офіційною мовою суверенної України вже протягом 19 років. Крім того, в статті говориться про "Російську Церкву, аж до останнього з Рюриковичів, царя Федора Іоанновича, при якому (1589) Російська Православна Церква стала п'ятим незалежним патріярхатом в диптихах Православних Автокефальних Церков". Це явно відноситься до Церкви сучасної Росії з центром у Москві, а не до Церкви Київської Русі, заснованої Великим Князем Володимиром у Києві, столиці України, яка була приєднана до Церкви Московської в 1686 році. Нашим історикам пропонується проаналізувати і прокоментувати супроводжуючу статтю про Великого Князя Володимира.
Ми дійсно шануємо пам'ять Київського Князя Володимира Великого, Хрестителя нашого народу, і не перешкоджали б почитанню його Мощей будь-ким, де б вони не були представлені для їх побожної шанобливої уваги. Проте, Українська Православна Церква в Канаді не погодиться, щоб її ім'я було пов'язане з поширенням тенденційної інтерпретації історії народів України та Росії, ані до співпраці з тими, що поширюють політичні ідеології й церковні проекти, які завдають шкоди Українському Народові, Українській Державі і Українській Православній Церкві.
Метою цього листа є поінформувати наше Духовенство та Вірних, і всі зацікавлені сторони про наші почуття, викликані цією пропозицією. Ми надіємося і віримо, що в такому дусі воно й буде прийнято.
З любов'ю у Христі й Архиєрейським благословенням,
† ЮРІЙ, Архиєпископ Вінніпегу і Середньої Єпархії, Митрополит Канади
24 вересня 2010 р.Б.
Джерело: Офіційний сайт УПЦ в Канаді