У цей день, закликаємо усіх молитися за єдність та мир у родинах мігрантів, щоб віддаленість не стала причиною охолодження подружньої любові. Нічим неможливо замінити лагідне слово, теплий дотик та щиру увагу.
Уже втретє наша Церква відзначає День мігранта, який припадає на останню неділю напередодні Різдва. Саме у Різдвяний період особливо гостро відчувається туга за рідною домівкою. Адже Різдво – родинне свято, коли за столом збираються усією сім’єю та згадують тих, хто десь далеко.
Церква, як турботлива мати, хоче огорнути опікою усіх. А в особливий спосіб тих, хто не тішиться родинним теплом вдома, а зустрічає Різдво в чужих краях. Перед очима постає Пресвята родина – Марія, опікун Йосиф та новонароджене Дитятко Ісус – котрі теж були змушені втікати до Єгипту. Від самого народження Христос пізнав труднощі життя мігрантів. Та в усіх випробуваннях Пресвята родина була разом.
Сучасний світ дає багато можливостей знайти своє місце в житті. Можливо, для когось воно буде за межами власної країни. Значення діаспори для збереження і розвитку нашої Церкви та держави важко переоцінити. Не можемо осуджувати тих, хто знайшов себе в іншій країні. Церква готова надати свою підтримку українським емігрантам за кордоном. Однак, як свідчить більш ніж сторічний досвід української діаспори, все залежить від самих емігрантів. Можливості Церкви стають дуже обмеженими без їхньої активної участі.
Святе Письмо детально не описує життя Пресвятої родини у Єгипті. Виразним є тільки факт їхнього повернення до Батьківщини. Ми також із нетерпінням чекаємо повернення наших рідних додому. Досвід, який привозять мігранти, повертаючись в Україну, є дуже важливим. Треба з розумінням ставитися до тих проблем, з якими вони тут зіштовхуються. Адже за кілька років змінилася і Україна, і самі мігранти. Вони змушені наново звикати до умов життя, шукати можливості для працевлаштування, відновлювати родинне життя та спілкування з друзями. Наша допомога в цьому є дуже потрібною.
У цей день, закликаємо усіх молитися за єдність та мир у родинах мігрантів, щоб віддаленість не стала причиною охолодження подружньої любові. Нічим неможливо замінити лагідне слово, теплий дотик та щиру увагу. Довгу розлуку найважче переносять діти. Тому мусимо дбати, щоб за першої нагоди сім’я була знову разом. Підтримка сімейних зв’язків є викликом і для родин мігрантів, і для Церкви та суспільства.
Ми можемо збагатити світ добрим прикладом, якщо з приязню ставитимемося до іноземців, котрі приїжджають в Україну, пам'ятаючи слова нашого Господа: “Я був чужинцем, і Ви мене прийняли” (Мт. 25:35). Цей приклад може надихати людей в інших країнах також прихильно ставитися до українських мігрантів. На їхньому місці можуть виявитися наші рідні брати, сестри, батьки, дідусь або бабуся. Нехай у наших серцях завжди знайдеться тепло та щира молитва за них.
З християнською любов’ю,
Григорій Селещук, голова Комісії УГКЦ у справах мігрантів