У травні цього року руїни дослідила археологічна експедиція Ужгородського національного університету під керівництвом Володимира Мойжеса. Розкопки середньовічної церкви (XIV – XVII ст.) проводились за підтримки Фонду Ласло Телекі (Teleki László Alapítvány). У роботі, крім студентів істфаку УжНУ, брали участь також і студенти Католицького університету ім.Петера Пазманя з Будапешта
Фонд Ласло Телекі займається збереженням та відновленням пам’яток угорської культурної спадщини за межами Угорщини. Та оскільки на першому етапі всіх їхніх робіт стоїть археологія, вони звернулися по допомогу до закарпатських археологів, які на той час уже давно дивилися у бік мужіївських руїн, однак через брак фінансування нічого не могли вдіяти. Тому за пропозицію угорських колег вхопилися одразу.
Протягом 15 днів розкопок археологи дослідили тільки два приміщення церкви – вівтарну частину храму і секрестію, а до нефу ще не потрапили, тому до цих руїн планують повернутися ще цього року. І робота була плідною: серед чималої купи уламків кераміки та цвяхів дослідники знайшли дві зламані шаблі, які датують кінцем ХVІ ст.
– Згідно з давнім звичаєм, якщо шляхетський рід переривався по чоловічій лінії, шаблю ламали й ховали разом із покійником, – розповів керівник експедиції, кандидат історичних наук Володимир Мойжес. – Наразі поки що не встановлено осіб цих померлих. Теоретично це реально, але для цього потрібно буде ґрунтовно дослідити архівні документів. Потрібно піднімати матеріали тих часів, щоб з’ясувати, на кому ж перервався рід. До того ж не обов’язково, що шляхтич володів усім селом. Власність могла бути поділена і один шляхтич володів якоюсь однією частиною села, інший – іншою, а також вони могли мати володіння і в сусідніх селах. Наприклад, у середині XVI ст. в с.Мужієво згадуються два шляхетські роди, але не обов’язково, що там поховані представники цих родів – словом усе це встановити тепер дуже важко.
За словами археологів, найчастіше під час розкопок в храмах знаходять кераміку, інколи деталі одежі і прикраси. «Ми також знаходили монети і скоріше за все їх кидали в поховання. Така традиція досі зберігається в окремих селах, коли монетку кладуть у труну, — розповідає В. Мойжес. — Хронологічний діапазон монет: від початку XV ст. – до початку XVII ст. Це дрібні розмінні угорські монетки. Руїни церкви вже були пограбовані чорними археологами, які в першу чергу шукають дорогоцінні метали. Шаблю вони викинули, не придавши їй значення».
У вівтарній частині церкви археологи виявили сім поховань, окремі з них пошкоджені. Судячи з контурів поховальних ям, що залишились від зруйнованих могил, кількість поховань була вдвічі більша. На основі отриманих археологічних матеріалів можна зробити висновок, що вони були зруйновані під час грабунку десь у другій половині XVII століття.
У секресії були виявлені виключно дитячі поховання. З огляду на те, що поховання з прикрасами (буси та бісер), очевидно тут були поховані дівчатка. Антропологічний аналіз решток буде зроблено пізніше, коли приїде до нас антрополог.
«Одним із наших завдань при дослідженні руїн у Мужієві був збір та фіксація обробленого каміння – деталей інтер’єру та екстер’єру церкви, — розказує Володимир Мойжес. — Територія в середині церкви та навколо була поділена на сектори, для того щоб більш чітко робити фіксацію. Нам потрібно було встановити, звідки, з якої частини походить той чи інший знайдений камінь, щоб потім зробити більш достовірну реконструкцію церкви, а при реставрації – знати куди його вмуровувати».
Окрім Мужієва на Закарпатті є ще багато цікавих місць для археологів. Так, в Ужгороді, в одному з віддалених мікрорайонів міста – Радванці, стоїть зруйнована каплиця Святої Трійці (до речі, відома ще й тим, що при її мурах стоїть зруйнований пам’ятник святому Яну Непомуцькому – найстаріший пам’ятник святому в Ужгороді). Вона ще функціонувала до середини ХХ століття. Пан Володимир каже, що за архітектурним особливостям спеціалісти датують їх першою половиною XIV століття. «Тому цікаво було б попрацювати там і дослідити її. Можливо запропонуємо її тому ж таки Фонду Телекі», – каже вчений.
На східній околиці міста розташована славнозвісна далеко за межами області Горянська ротонда. Це перша кам’яна сакральна будівля Закарпаття і є однією із ключових пам’яток для вирішення питань середньовічної історії регіону. У науковій літературі місцевість, де знаходиться ротонда, визначається як одне з можливих місць локалізації слов’янського городища Унга, захопленого угорцями на рубежі ІХ-Х ст.
– Горянська ротонда – так, це середньовіччя, – розповідає Володимир Мойжес. – Її побудову ми можемо датувати не раніше XII ст. Біля церкви та прилеглої до неї території ми почали копати з 2007 році. Встановлено, що територія навколо ротонди вже була заселена з доби неоліту.
У 2014 році біля ротонди археологи виявили кам’яну кладку на вапняному розчині. Її ширина становить 0,8 метра, а збережена висота від 0,4 до 0,6 метра. Орієнтація кладки, а також огляд прилеглої території вказує на те, що вона має продовження у дві сторони ледь огинаючи ротонду. Час зведення цієї стіни визначається не раніше другої половини XIV ст., а її руйнації до XVII ст. До цього тут знаходилось кладовище, яке виникло зі спорудженням ротонди.
У другій половині XIV ст. до ротонди був прибудований прямокутний готичний неф і ротонда стала вівтарною частиною храму. Ці архітектурні зміни узгоджуються з діяльністю шляхетного роду Другетів, які володіли тутешніми землями та спорудили у цей час укріплений палац неподалік ротонди (80 метрів у північно-східному напрямку).
Цього року у планах археологів дослідити невеличкий пагорб з південної сторони ротонди. Є підозри, що там може бути якась споруда, наприклад – крипта.
«Історія середньовіччя Закарпаття – це біла пляма, – провадить далі археолог. – В багатьох місцях області досі діють старовинні, подекуди XIV століття церкви, які тепер належать різним конфесіям. Звісно ж, що там ми нічого копати не будемо (окрім тих випадків, коли це буде необхідно)».
Нині однією з проблем в археологів є те, що деякі цікаві місця для розкопок знаходяться у приватній власності. Вони можуть досліджувати наприклад замки, поки вони ще не у приватній власності, або ж городища, які зазвичай розташовані в гористій місцевості. До того ж в області не існує рятівної археологічної служби, а її функціонування є необхідним, оскільки тут куди не глянь – археологічні пам’ятки.