Луїджі Аккаттолі та виклик імовірних ватиканських загадок стосовно України

Луїджі Аккаттолі

Дата публікації 19 травня 2022 р.

Я намагаюся відповісти на шість запитань щодо позиції Ватикану, які Джон Л. Аллен-молодший сформулював учора в американському онлайн-журналів Crux, засновником і редактором якого він є. За допомогою шести питань Аллен стверджує, що майже через три місяці після початку війни позиція Ватикану є «великим невідомим».

І він кидає виклик: «Якщо хтось вважає, що у нього є остаточні відповіді на ці запитання, я буду радий їх почути». Я приймаю виклик в ім’я дружби: я добре знаю свого колегу, багато разів ми радилися і брали один в одного інтерв’ю. У мене немає остаточних відповідей, і в мене немає нескромності, на яку я можу робити ставку: але я маю відповіді, які здаються мені зрозумілими і які змушують мене стверджувати, що позиція Ватикану аж ніяк не є невідомою для тих, хто не прагне отримати від Папи чи його співробітників підтримки тієї чи іншої воюючої сторони. Я подаю шість питань і формулюю свої відповіді.

1. Хто винен?

На кого Ватикан покладає відповідальність за конфлікт? Чи він визнає, що в основі конфлікту є законні занепокоєння Росії щодо власної безпеки, чи бачить його як істотно невиправдану загарбницьку війну?

Він визнає російські «законні прагнення» як щодо безпеки, так і щодо російськомовного населення в Україні. Вже в перший день вторгнення, 24 лютого, кардинал Паролін закликав сторони до рішень, які «захищають законні прагнення кожного». Посилання на імплементацію Мінських домовленостей, зроблене Папою під час зустрічі з Путіним 10 червня 2015 року, вже свідчило про це подвійне визнання. Тому Ватикан визнає агресію та вторгнення, здійснені Росією – і Папа та його послідовники неодноразово використовували ці слова – але вважає, що мала місце провокація і не лише через гавкіт НАТО, а й через нехтування Мінськом.

2. Агресивні санкції

Чи підтримує Ватикан агресивні економічні санкції, запроваджені більшістю Західних держав проти Росії?

Ні. Він вважає їх легітимними як інструмент для застосування санкцій проти агресії та вторгнення, тобто проти делегітимізації міжнародного права, яке прийшло з Росії разом із актом вторгнення. Вони є легітимними, але водночас є провісниками дуже серйозних двосторонніх і глобальних наслідків, які триватимуть в часі, якщо їх не супроводжуватимуть адекватні мирні ініціативи, які можуть бути прийнятними для обох сторін. Тому вони є легітимними за теперішнього стану необхідності, але їх потрібно подолати якомога швидше.

3. Те, що каже Кирил

Чи погоджується Ватикан з тезою Російської Православної Церкви про те, що Путін є захисником традиційних християнських цінностей як у своїй країні, так і за кордоном?

Ні. Він є зацікавлений у тому, щоб зрозуміти християнську душу російського народу і того, як вона сьогодні може проявитися у внутрішній та міжнародній політиці сучасної держави. Він вловлює в цих проявах позитивні елементи, змішані з негативними, але не більше, ніж — позитивні й негативні — в інших політичних течіях чи державних системах із консервативною орієнтацією, наявною сьогодні в країнах християнської традиції.

4. Поставка зброї Києву

Чи підтримує Ватикан спроби озброїти Україну як легітимне вираження права на самооборону, визнаного католицькою соціальною доктриною, чи розглядає постачання зброї Україні як складову ескалації конфлікту?

Він не підтримує ці зусилля. Він, хоч і неохоче, вважає легітимним вибір надавати зброю тим, хто зазнав нападу, враховуючи стан необхідності, про який говорилося вище, але не поділяє цей вибір і вважає його джерелом ескалації, принаймні до тих пір, поки він не супроводжуватиметься мирними ініціативами, які вважатимуться прийнятними для обох сторін і проводитимуться з такою ж відданістю, з якою зараз постачається зброя.

Ця позиція викликає істотне несхвалення, навіть більше ніж санкції: останні вбивають у довгостроковій перспективі, особливо в умовах продовольчої кризи, яку вони викликають у бідних країнах; зброя ж вбиває негайно, тому вона є ще гіршою. Дві ініціативи – санкції та зброя, які є легітимізовані надзвичайною ситуацією, але які самі по собі – і на даний момент вони залишаються самі по собі – не є носіями миру.

5. Перегляд кордонів?

Чи був би Ватикан відкритий на те, щоб Україна поступилася контролем над Донбасом чи іншими частинами Східної України з російськомовним населенням, як спосіб припинити війну, чи він бачить це просто як прелюдію до більш широкого конфлікту?

Це не справа Ватикану – як і будь-якої іншої третьої сторони – втручатися в оперативні рішення, яких мають шукати й оцінювати обидві сторони. Але в глобальній угоді, яка необхідна для припинення конфлікту, також може бути простір для певного перегляду кордонів, можливо, пов’язаного з гарантією – за міжнародної підтримки – того, що ніяких інших територіальних претензій не буде.

6. НАТО, що гавкає

Що Ватикан думає про розширення НАТО, зокрема про прохання про негайне членство з боку Фінляндії та Швеції?

Розширення НАТО посилює і розширює те, що Папа назвав і заперечував як провокаційний «гавкіт у двері Росії». Ще більш провокаційним може бути розгортання баз НАТО на нових територіях. Структура безпеки, яка буде запропонована Росії, повинна включати угоду з цього питання: нові країни можуть приєднуватися до НАТО, але Росії має бути гарантований адекватний діапазон поваги стосовно військових об’єктів.

Заключне зауваження

Папа та його співробітники здійснюють – перед лицем розпалювання цього конфлікту – проповідь миру, яка виражає повне несхвалення ініціативи застосування зброї Росією, але також радикальне невдоволення відповіддю за допомогою санкцій та поставок зброї, які можуть бути необхідними задля невідкладного припинення цієї ініціативи, однак вони жодним чином не можуть привести до миру.

Тому вони бажали би, щоб міжнародна спільнота виступила з сильною пропозицією, закликом до столу переговорів, що передбачає, скажімо так, конференцію з безпеки в Європі, яка би поставила українське питання в ширший контекст збереження миру на континенті та на планеті.

Переклад з італійської спеціально для РІСУ Тараса Курильця