Спочатку РПЦ робила вигляд, що вони нічого не знають. Речник патріархії казав, що про Собор вони дізналися зі ЗМІ, а УПЦ (МП) про зміну Статуту їм не повідомляла. Потім намагалися видати вибух самостійництва в УПЦ (МП) за банальний хлопок. Мовляв нічого не змінилося, і Церква МП в Україні лише підтвердила вірність Грамоті Патріарха Алексія ІІ, в якій теж йшлося про «самостійність та незалежність в управлінні».

Церковна анексія Криму

Натомість сьогодні Синод РПЦ почав жорстко реагувати на дії митрополита Онуфрія. Було проголошено, що єпархії УПЦ (МП) в Криму переходять у безпосереднє підпорядкування Патріарху Кирилу, Синоду та Архиєрейському Собору РПЦ. Більше того було змінено адміністративний устрій – їх всіх об’єднали у єдину митрополію за зразком Росії. Такого церковно-адміністративного устрою не існує в Україні. Якщо проводити паралелі з державним устроєм – об’єднали три області в один федеральний округ.

Фактично це є церковною анексією українського Криму. Бо попри захоплення Росією українського півострова місцеві єпархії до сьогоднішнього дня лишалися у складі саме УПЦ (МП). Так були спроби ці єпархії підпорядкувати РПЦ напряму. Багато хто пам’ятає низку скандалів початку 2015 р. щодо змін Статутів єпархій у Криму. Але тоді митрополія УПЦ (МП) на прес-конференції показала скоріш за все «липові» Статути для публіки в Києві і все закінчилося.

Друга спроба підпорядкування кримських єпархій пройшла куди менш помітно. Коли у нас вирували страсті після Томосу і парад переходів, то на Синоді РПЦ від 26 лютого 2019 р. було ухвалено рішення патріаршій раді з питань культури наглядати за процесом реставрації церковних пам’яток у Криму (журнал № 15). Тоді на це майже не звернули увагу, а варто, бо це було зроблено через голову митрополита Онуфрія.

Однак повністю повторити кремлівську авантюру Патріарх Кирил не наважувався, бо ризикував втрати усю УПЦ (МП). Але коли стало очевидно, що УПЦ (МП) втікає від нього, він пішов ва-банк, бо втрачати вже нічого. Репутація Кирила не те, що на нулі, а в глибокому мінусі. Він єдиний релігійний діяч, в якого недовіра переважає над довірою серед українців.

А що саме цікаве – Синод РПЦ повністю скопіював дії Кремля. Вони не наважилися самостійно «віджати» єпархії, а прикрилися «волевиявленням». В рішеннях РПЦ так і написано «у відповідь на звернення» кримських єпископів прийняте рішення. Вони розуміють неканонічність свого рішення, а тому і прикриваються пастирською необхідністю.

Рукотворний розкол

В журналах Синоду РПЦ вказується, що «самочинні зміни статуту можуть призвести до нового розколу». Це відвертий шантаж Онуфрія. Мовляв будеш і надалі гнути свою лінію – будемо забирати єпархію за єпархією. Спочатку в ОРДЛО. До речі перший кандидат вже є – Ровеньківська єпархія у Луганській області. Суто географічно вона найвіддаленіша від Києва єпархія на Донбасі. Там вже проголосили, що вони проти нового Статуту УПЦ (МП), а тому припиняють поминання Онуфрія і «лишаються» під омофором Кирила. По-суті це означає, що вони виходять з УПЦ (МП).

Дещо подібне окупаційні адміністрації будуть вимагати від Луганської, Донецької та Горлівської єпархій. Донецький Іларіон, наскільки мені відомо, вирішив вчинити хитро-мудро — поминати і Кирила, і Онуфрія, аби в залежності від змін лінії фронту залишатися своїм для будь-якої сторони. Також Москва спробує «віджати» єпархії на новоокупованих територіях в Херсонській та Запорізькій областях.

А ще вони можуть зробити ставку на проросійських єпископів з підконтрольних Києву територій. Або створити другу, паралельну УПЦ МП (а церкву на чолі з Онуфрієм оголосити розкольницькою), або відродити Екзархат, як в радянські часи. Частина піде у невідомість з Онуфрієм, а частина буде вірна Москві. Серед тих, на кого можуть ставити – митрополити Бориспільський Антоній, Запорізький Лука, Чорнобильський Павло, протодиякон Вадим Новинський тощо. Також Москва може спробувати забрати собі топові монастирі – за схемою патріаршої ставропігії, до прикладу як Корецький монастир.

Визнання автокефалії

Тобто зараз, вже постфактум, після реакції РПЦ, ми можемо вже чітко визнати, що дії Онуфрія були серйозними, а не просто намаганням «пустити пил в очі». В рішеннях останніх декількох Синодів РПЦ підкреслюється обов’язковість поминання в церквах імені Патріарха Кирила. Для Москви це важливо, це ознака належності до РПЦ. І ось саме за відмову від поминання Кирила і карають УПЦ (МП).

Цікаво, що росіяни фактично визнають, що Онуфрій проголосив автокефалію. Бо Синод каже, що самостійно не можна вносити зміни до Статуту, його має затверджувати Помісний Собор РПЦ (пункт 3, журнал 58). Однак, у Статуті РПЦ прописано, що Статут УПЦ (МП) затверджується її предстоятелем з подальшим схваленням Патріархом Московським (глава Х, пункт 3). Жодного слова про Помісний Собор РПЦ.

Натомість у відповідній главі є згадка, що Помісний Собор РПЦ відповідає як раз таки за видачу автокефалій (глава ІІ, пункт 5 «б)»). А, отже, виходить, що в РПЦ вважають те, що сталося у Києві, — самопроголошенною автокефалією. Саме тому вони кажуть, що так не можна і треба рішення Помісного Собору.

Це дуже цікавий нюанс. Адже він, по-перше, демонструє реальні погляди Чистого провулку (де є офіційна резиденція МП — ред.), а, по-друге, демонструє ту різницю між реальною та офіційною позицією, що дає привід офіційно констатувати, що Московська патріархія бреше у своїх заявах.

Відповідь Онуфрія

Тепер цікаво, якою буде реакція УПЦ (МП) на пряме порушення її канонічного простору? Це серйозніше, аніж надання Томосу. Бо тоді УПЦ (МП) б зберегла свою структуру і до ПЦУ відійшло б не так вже і багато. А тут фактично вкрадені щонайменше 3 єпархії, з вікарним архиєреєм, і з щонайменше 500 парафіями (це останні дані українського Мінкульту щодо парафій УПЦ МП у Криму станом на 1.01.2014 – прим. авт.).

РПЦ протягом 30-ти останніх років любила повторювати в якості пропаганди мантру про «три зруйновані уніатами єпархії». Мається на увазі процес повернення свого майна греко-католиками після виходу УГКЦ з підпілля. Це в російській риториці називалося «руйнування 3 православних єпархій». Так ось, чи вистачить мужності УПЦ (МП) зараз заявити про фактичну крадіжку її 3 єпархій у Криму? Чи буде взагалі якась відповідь?

Мені здається, що буде, — і у Москві чекають реакції. Крим – це перший, пробний камінь. Якщо Онуфрій не погодиться – будуть відбирати далі. Бо в РПЦ все ще сподіваються, що можна все відіграти назад. Залякати. Шантажувати. Саме тому, до речі, ледь не вперше не було вказано членів Синоду РПЦ в публікації. Річ у тім, що зазвичай стандартна публікація рішень супроводжується інформацією про членів Синоду, так би мовити для нагадування, на кому лежить відповідальність за документи, ну і намагання Патріарха скинути з себе повноту відповідальності. Так ось, десь до 2018 р. писали, хто взяв участь у Синоді. Потім, коли, як подейкують, митрополит Онуфрій перестав їздити на Синод у Москву, почали писати не хто був, а хто за статутом є членом Синоду. Так ось сьогодні вже навіть не написали, хто за Статутом є членом Синоду. Бо прийшлося би згадати Онуфрія. А це могло би викликати реакцію з Києва і спровокувати заяву Онуфрія про вихід з Синоду РПЦ. Отже чекають, але достеменно не знають, якою саме буде відповідь Онуфрія.