15 лютого Католицька Церква відзначає Всесвітній день богопосвячених осіб
На сьогодні в УГКЦ діють різні чоловічі і жіночі монаші згромадження, кожне з яких має свою історію. В Україні і поза її межами є 11 чоловічих і 20 жіночих згромаджень УГКЦ.
Про свій досвід покликання у програмі «Відкрита Церква» розповіли о. Йосафат Ковалюк, монах Чину святого Василія Великого (ЧСВВ) та с. Ксенофонта Дика із згромадження Сестер Пресвятої Родини.
Сестра Ксенофонта каже: розмаїття чоловічих і жіночих монаших згромаджень – велике багатство для Церкви, тому що кожен чин, згромадження чи монастир виникав з певної потреби Церкви і світу.
«Ми всі обдаровані, лишень хтось має одні дари, а хтось – інші. Завданням життєвого покликання є ці дари розвинути. Бо дар подібний до насіння, яке Святий Дух посіяв у душі. Пізнати своє покликання – це пізнати правду про себе: хто я, задля чого я живу?».
Сьогодні, як кажуть єпископи і священики Католицької Церкви, у світі є криза таких покликань. Натомість, в Україні такі покликання є і вони мають відгук – і у церковних спільнотах та монаших згромадженнях.
«Такий поклик – дуже важливий у житті, і його потрібно правильно розпізнати, не сплутати з чимось іншим, – каже сестра Ксенофонта. – Тому є досить довгий час приготування до прийняття обітів: кандидатура – близько року, новіціат – приблизно два роки, тимчасові обіти – близько п’яти років. І вже тоді можливе прийняття обітів вічних…»
Сестра Ксенофонта каже: для світських осіб, які відчувають такий поклик, можливо зголоситися пожити при якомусь монастирі, щоб побачити це життя зсередини. Окрім іншого, монахині різних згромаджень проводять реколекції, і це також є можливістю ознайомитися з певними речами й розпізнати своє покликання.
«Якщо говорити про покликання, то на думку спадає, що це – запрошення, голос Божий, який кличе, і людина чує Його у своєму серці. Цей голос кличе до певної місії і завдання, – каже о. Йосафат. – Якщо говорити про богопосвячене життя, то Господь кличе людину стати послідовником Ісуса Христа, нести людям Євангеліє, любов і милосердя, які проповідував Христос». Це покликання комусь важче розпізнати, комусь легше. Але є певні обставини і умови, які дозволяють це зробити напевно – це молитва, це спілкування зі священиком чи монахами, участь у житті парафії… Все це, рано чи пізно, дасть відповідь – моє це чи ні».
Щодо сучасного становища – то у людей, які обрали цей шлях немає обмежень ні щодо навчання чи праці, ні щодо особистих уподобань чи хоббі. Сестри-монахині захищають наукові дисертації – як, наприклад, редемптористка Альфонса Карапата, перша із сестер-українок, яка захистила докторську дисертацію на Близькому Сході.
Брати-монахи займаються блогерством, грають у футбол, пишуть пісні, створюють образи тощо. Тобто можливості для реалізації у науці, мистецтві чи громадській діяльності залишаються відкритими у цьому головному покликанні.
Звісно, є певні обмеження, окреслені правилами та уставом кожного згромадження, які регламентують молитовний і духовний триб життя.
