32 капелани Дніпропетровської єпархії УПЦ КП несуть службу у зоні АТО
Цими вихідними священнослужителів Дніпропетровської єпархії УПЦ КП зібрали на церковну урочистість, аби символічно відзначити та подякувати за працю. Їх нагородили відзнаками обласної ради.
Уже декілька років як в єпархії створили відділ співпраці з військовими формуваннями, патріотичного виховання та капеланського служіння. Його очолює відомий капелан Дмитро Поворотний. За словами протоєрея, нині діяльністю священиків Дніпропетровської єпархії УПЦ КП охоплені 40 підрозділів ЗСУ. Найперше вони забезпечують воїнам духовну підтримку та, зокрема, за роки війни 40 військовиків прийняли обряд хрещення від капеланів на передовій. Крім того, забезпечили армійців і матеріально. Так, до зони АТО відправили 300 тонн гуманітарних вантажів. Серед них - 16 генераторів, 49 бензопил, 24 пральні машини, 5 холодильників, 62 буржуйки, 10 персональних комп’ютерів, майже сотню зварювальних апаратів та болгарок, 35 вогнегасників, 100 ліжок, 355 комплектів «матрац+подушка», 58 бронежилетів, 62 рації, 69 біноклів, 10 прицілів, 16 приладів нічного бачення, 5 тепловізорів та навіть один безпілотник. На церковні пожертви вдалося відремонтувати 25 одиниць техніки. Загальна сума фінансової допомоги склала 2 мільйони 75 тисяч гривень.
За словами єпископа Дніпропетровського і Криворізького Симеона, капелани підпорядковані церкві, але вони знаходяться ще й на обліку в Міністерстві оборони. Тобто священики відправляються на ротацію зі згоди єпархіального архієрея. Тому то - спільна праця. «Дуже поважна місія бути капеланом, тому що психолог не завжди справляється. І ось тут не вистачає віруючої людини. Такої, як капелан. Він нині – невід’ємна частина української армії», – наголосив очільник єпархії.
Капелану Анатолію Кравченку - 55. Він висвятився 8 років тому та служить у Свято-Іллінському храмі Дніпра. Каже, до Бога прийшов через хворобу, а на війну покликало серце та бажання бути корисним. Вперше там побував у 2015-му. То була Донеччина – міста Часів Яр та Бахмут (тоді ще Артемівськ). Потім капеланом поїхав до Дзержинська (тепер Торецьк), Горлівки та Попасної. «Я не міг ні хвилинки сидіти вдома. Дуже хотілося зробити якусь справу. Тому що я хвора людина – зараз я вже нікуди не їжджу. Хотів трошки випередити хворобу, щоб зробити щось добре у житті», – пояснює сивочолий капелан. І продовжує: «На Горлівці були якраз на Покрову – нас привітали вогнем. То мене хотіли заховати. А я не сховався – був з хлопцями надворі. Це була ніч. І я молився за них про себе.» Священик розповідає, вояки часом приходили до нього посеред ночі, аби вислухав. Згодом четверо забажали охреститися. «Не секрет – там багато хлопців зриваються до оковитої», розповідає Анатолій Кравченко. – «І перед нами ставили завдання якось хлопців привести до ладу.» Востаннє капелан був на передовій минулоріч у розташуванні 128-ї бригади – у Пісках та Карлівці. Що помітив – на війні немає невіруючих. «Війна змушує вірити у щось, бо у будь-який бліндаж заходиш – є іконки. Без віри там – ніяк!» – підсумував капелан.
А головний капелан Криворізького району та настоятель Храму Святого Духа Юрій Ільків вперше відправився в АТО у липні 2014 року. Каже, легше сказати, у яких гарячих точках не бував. Найперше потрапив капеланом до 40-го батальйону «Кривбас», котрий стояв у Старобешевому на Донеччині. Впевнений – його місія давати хлопцям молитву, сповідь, причастя та утвердження духу. «Людині, яка жила у спокійному мирному житті, не властиво йти воювати. Тому треба було хлопців підтримати духовно. Я завжди казав і буду повторювати не один раз. Що таке Батьківщина? Найперше це мама, дружина. Це мої діти, мої сестри, мої друзі. Це є Україна. І їх захистити – гріхом не є. А є святим обов’язком кожного чоловіка», – переконаний протоєрей Юрій Ільків.
Капелан розповідає – навіть довелося потрапити під обстріли з мінометів та «градів». Згадує, як і снайпери бувало по них гатили. «Все було. Ледве не потрапили в тумані на блокпост до сепаратистів – залишалося 150 метрів. Дядько їхав на велосипеді і сказав скоренько вертатися. Все бувало. Але не страшно загинути, страшно загинути в безчесті», – продовжує капелан.
Син отця Юрія – сам військовик. Два роки служив танкістом у 17-й бригаді. Був під Дебальцевим та Попасною. Тому священик «із перших уст» знає, як потрібна духовна підтримка на передовій. «Як тільки приїжджають священики-капелани, духовне страждання наших воїнів зменшується на 50 процентів. Тому що капелан приносить дух підтримки. І коли ти з хлопцями молишся, ти з ними ночуєш, ти з ними спілкуєшся і ввечері їж кашу – це страждання ще зменшується. Тому вони знають, що коли ми молимося – воно або не долітає, або перелітає.»
Востаннє на передовій капелан Юрій Ільків був цьогоріч у червні. Каже, тепер треба навіть більшу увагу звертати на хлопців, які повернулися з війни. Бо після неї вони дуже важко адаптуються до мирного життя.
Софія Богуцька
