50 років разом. Ювілейний номер часопису «Патріярхат»
Упродовж п’яти десятиліть, з різною періодичністю, але все ж, без довгих перерв, вийшло 462 номери часопису «Патріярхат». Пів століття для релігійного видання – це чимало, а для «Патріярхату» це ще й історія боротьби, історія зв’язку українства різних континентів, історія розвитку Церкви, історія, що триває далі…
Упродовж п’яти десятиліть, з різною періодичністю, але все ж, без довгих перерв, вийшло 462 номери часопису «Патріярхат». Пів століття для релігійного видання – це чимало, а для «Патріярхату» це ще й історія боротьби, історія зв’язку українства різних континентів, історія розвитку Церкви, історія, що триває далі…
Четвертий цьогорічний номер ми зробили ювілейним, урочистим, кольоровим, і більшість матеріалів у ньому – це спогади та думки людей, що творили і творять часопис, це інформаційні довідки про всіх дотеперішніх головних редакторів, це інтерв’ю зі світлої пам’яті Блаженнішим Любомиром Гузарем про журнал і контекст його творення…
Розпочинається номер роздумами д-ра Андрія Сороковського, теперішнього голови Українського патріархального товариства у США (далі – УПТ), над гаслом журналу «Єдність Церкви й народу»: від 1967 до 2017. Автор статті подає декілька варіантів розуміння цієї єдності у різних контекстах в минулому, у діаспорі, і те, як можна говорити про неї тепер, коли держава й Церква повністю відділені одна від одної, коли процес секуляризації набирає обертів.
У наступній статті «Журнал «Патріярхат» – транслятор подій і напрямних», авторка Рома Марія Гайда (очолювала УПТ впродовж 1989-1993, 2007-2013 років) зазначає основні віхи діяльності Товариства та цілі, які воно ставило перед собою, а разом із ним – журнал, як один з інструментів реалізації ідей поставлених Патріархом Йосифом. Як аргумент необхідності продовжувати працю в напрямку реалізації патріархальної ідеї пані Рома запитує і відповідає: «…Чи ми справді розуміємо богослов’я євхаристійної єдності – сопричастя з Римським престолом? Чи застановляємося над значенням патріархату і завдань Київського престолу? Яким є наше знання києво-візантійської традиції? У чому полягає суть Церкви свого права на противагу старому розумінню східної Церкви лише як обрядового варіанта Церкви Латинської? На перший погляд, може, це дрібні питання, але за ними стоять поважні наслідки, як саме ми провадимо наше церковне життя».
Журнал не був би можливим без людей, що зуміли побачити загрози, котрі постали перед громадою вірних, які були готові присвятити свій час і свої здібності серйозній боротьбі, які мали відчуття гідності власної і гідності своєї Церкви, аби могти без страху висловлювати власну думку папам, кардиналам, конгрегаціям, президентам… Цих людей насправді багато: сотні активістів і прихильників патріархальної ідеї, тих, що планували, і тих, що втілювали плани, тих, що просто купували примірник журналу, і тих, що визначали, що писати і що видавати, щоб цілей було досягнуто. Власне про останніх – головних редакторів журналу – хочемо вам розповісти у цій невеликій історично-інформаційній довідці під назвою «Авангард».
25 років, а це половина всього часу існування! трудився для часопису Микола Галів і йому дійсно є що сказати про цей насичений і нелегкий період. Ми вдячні панові Галіву за ґрунтовну статтю «50 років наполегливої праці» і за теплі особисті спогади та щирі побажання з нагоди нашого спільного з ним ювілею.
Якщо завдасте собі труду і проглянете всі архівні номери часопису «Патріярхат» бодай до середини 80-их років минулого століття, то легко вам буде відчути гостроту слів, друкованих у журналі, вулканічні емоції авторів – «затятих» патріархальників, нещадну критику, безкомпромісність, часом навіть деяку однобокість оцінок. Молоде покоління таким було б вражене. Але ж усе має свої причини, і нам залежить на тому, щоби, озираючись на пройдені «Патріярхатом» роки, з’ясовувати, що лежало в основі такого складного «характеру» видання у минулому, а тим самим і в основі цілого Патріархального руху.
По відповідь ми вирішили звернутися до людини, котра перебувала у вирі тогочасних церковних подій, але водночас залишалася поміркованою у висловлюваннях та послідовною і виваженою в діях. Зрештою, мало хто, окрім Блаженнішого Любомира Гузара, може так легко зібрати воєдино контекст і зробити об’єктивні висновки. Їх пропонуємо вашій увазі в інтерв’ю «Блаженніший Любомир про патріархат і «Патріярхат»».
«На світлу пам'ять Мирослава Лабуньки». У березні 2017 року виповнилося 90 років з дня народження світлої пам’яті професора Мирослава Лабуньки. Не можемо оминути увагою цю видатну особистість, адже наукові праці професора Лабуньки, його статті для «Патірярхату» і активна діяльність на громадсько-церковному полі варті того, щоби бути знаними ширшому загалові як в Україні, так і за її межами.
На перший погляд, здавалось би, що стаття директора Релігійно інформаційної служби України Тараса Антошевського «УГКЦ і час медійних технологій» не відповідає характеру цього номеру «Патріярхату», але це тільки на перший погляд, бо насправді, коли, як не з нагоди ювілею журналу говорити про роль преси у житті Церкви і про стосунки між журналістами та духовенством-єрархією.
З цим номером наше видання завершує кількарічну рубрику «Єпархія», в якій ми знайомили вас з адміністративними одиницями УГКЦ. «Земля Святого Хреста – Бразилія. Єпархія Непорочного зачаття Пресвятої Богородиці» є останнім матеріалом, але це тільки поки що, адже, дасть Бог, Церква зростатиме, творитимуться нові екзархати чи єпархії і рубрика отримає «друге дихання». А на разі, ставимо паузу.
Завершити цей стислий огляд ювілейного числа «Патріярхату» хочеться словами редакторської статті Анатолія Бабинського: «Перші 50 років минули – відкриваємо наступні!» і щирим «Спаси, Боже!» всім творцям і читачам журналу.
