До 500-річчя Реформації російськомовна «Медіамережа» об’єднала зусилля журналістів п’яти країн Східної Європи, щоб розповісти про життя протестантів і зростання їхнього впливу в регіоні.
31 жовтня 1517 року Мартін Лютер прибив до дверей собору в німецькому місті Віттенберг 95 тез. Ця дата вважається днем початку Реформації, яка протягом наступних століть докорінно змінить континент. Розкол єдиної католицької церкви не лише спричинив кровопролитні війни в Європі, але й дав світові нову протестантську етику. Відтоді минуло 500 років, а протестантські течії й далі поширюються в пострадянських країнах Східної Європи, де після розпаду СРСР їхній вплив суттєво збільшився.
Проповіді ченця й богослова Мартіна Лютера спрямовувалися проти відсталості церкви, її зухвалого багатства, способу життя й об’єднання зі світською владою. Та ці проблеми — симбіоз держави й керівництва православних церков, підкреслене багатство церковних ієрархів — актуальні й нині, а надто в країнах Східної Європи, від Росії й України до Грузії й Молдови. Протестанти пропонують альтернативу «панівним церквам» і нерідко в них це виходить.
До 500-річчя Реформації російськомовна «Медіамережа» об’єднала зусилля журналістів п’яти країн Східної Європи, щоб розповісти про життя протестантів і зростання їхнього впливу в регіоні.
У 70-ті роки радянська влада забороняла ольшанцям займатися фермерством — комуністи руйнували їхні теплиці. Чоловіки були змушені їздити на заробітки. Батько Івана Гриба — одного з найуспішніших нині фермерів — 27 разів їздив на будівництва до Красноярського краю. А тепер у нього найсучасніші теплиці в Білорусі.
У Брестському районі мешкає громада п’ятидесятників, яка побудувала відоме на всю країну фермерське товариство. Незвична для тутешніх місць робітнича етика допомогла створити одне з найбільших овочевих виробництв у країні. Фермер Іван Гриб починав з одного парника й майже нічого не знав про вирощування овочів. Нині його господарство постачає на ринок до 1000 тонн огірків щоденно.
Протестанти — одна з найбільших та найактивніших християнських громад України. В останні роки їхня кількість збільшилася майже вдвічі. Війна на Донбасі стала трагічною главою в їхній історії — тисячі протестантів вимушені були втекти з регіону від першої з часів Другої світової війни релігійної чистки, що її влаштували підтримувані Росією сепаратисти.
«Після допиту мене поставили до стінки. Очі зав’язані. Ткнули в спину автоматом, пересмикнули затвор і зі словами «здохни» натиснули на спусковий гачок».
Однак протестантські громади допомагають населенню: підтримують людей похилого віку, відбудовують зруйновані будинки, привозять харчі. Певною мірою беруть на себе функції держави.
Православна релігія серед молоді не в «тренді». Це прозвучить смішно, але для виправлення ситуації церкві необхідно додати «крутизни», тобто зробити «ребрединг».
На переважно мусульманському Північному Кавказі, де протестантизм з’явився в другій половині XIX століття, сьогодні протестанти виграють боротьбу за молоді уми в ортодоксальної Російської православної церкви. За словами експерта, на відміну від протестантських і мусульманських проповідників, представники РПЦ «не ходять поміж люди» й не можуть завоювати прихильність молоді:
«Серед православних проповідників немає харизматичних молодих людей. Православні священики відмовляються від прямих контактів, наприклад, прямої, але невимушеної бесіди за чашкою чаю».
Західні конфесії поширюються на Північному Кавказі, незважаючи на жорстке законодавство, що обмежує місіонерську діяльність у Росії.
Грузини навіть не здогадуються, як часто представники релігійних меншин стають предметом дискримінації. Вона не завжди набуває таких прямолінійних форм як цькування учнів-баптистів у школі. Іноді дискримінація — це некоректно складена статистика, у якій дуже занижують кількість протестантів.
«З боку суспільства все ще існує неприйняття релігійних меншин, це — один з головних викликів для країни. Приміром, у школах дітей з баптистських родин часто цькують, як учні, так і вчителі».
Чи не найбільше православна спільнота Грузії розходиться з протестантами в поглядах на західні цінності. Парафіянин грузинської православної церкви сильно здивується (якщо не злякається) словам єпископа євангелістсько-баптистської церкви: «У нас навіть питання так не стояло: чи можуть жінки бути священнослужителями? Звичайно можуть».
Протестантська громада Молдови й далі швидко зростає, сьогодні вона — друга за розміром у державі.
На кордонах дунайських князівств перші протестанти з’явилися ще за життя Мартіна Лютера. Два роки (з 1561-го по 1563-й) правителем Молдовського князівства був протестант Іоан Якоб Гераклид. Однак у 1563 році під час боярського повстання його стратили, а протестанти з його оточення втекли з країни.
«Бог не створив нас, щоб ми були бідними й нещасними»
Спроба проведення в Молдові «Реформації зверху» виявилася безуспішною. Утім, до моменту проголошення незалежності Молдови, кожна четверта церква в країні вже була протестантською. Баптисти, адвентисти й п’ятидесятники — найпопулярніші протестантські течії Молдови. Але колись революційний релігійний рух сьогодні дотримується вельми консервативних поглядів щодо гострих питань, які хвилюють сучасне суспільство.