7 чудес Києва: Золоті ворота - в очікуванні сенсацій

Будь-які мандри розпочинаються від воріт. Ворота цікаві тим, що ви можете вийти ними з міста або зайти. І там, і там має бути щось цікаве. Особливо, якщо йдеться про „Золоті Ворота” – одне із 7 чудес Києва.

По один бік воріт опинилися претенденти на це звання: Оперний театр, Університет, Будинок учителя (колишній будинок Центральної Ради), Ботанічний сад, Володимирський собор, кенаса В. Городецького, численні музеї та пам’ятники. По інший – ті, що вже були визнані чудесами: Софія, Михайлівській Золотоверхий, Андріївська церква.

Отож, „Золоті ворота” - потужна бойова башта з церквою Благовіщення над нею – своєрідний місток зі світу чудесних кандидатів у світ справжніх чудес.

Безсумнівно, це – найдавніша києворуська фортифікаційна споруда, що досі існує, хоч і в руїнах. Дата її зруйнування невідома. Факт, що коли гетьман Богдан Хмельницький героїчно проходив через цю браму після перемоги під Жовтими Водами, вона вже була зруйнована. (У дитинстві автор був впевнений, що період в історії України, що зветься Руїна, зображений саме на відомому малюнку залишків Золотих воріт, зробленому у 1651 році. Тепер, звичайно, я знаю, що в нашій історії вистачало і слави, і руїн.) З часом браму взагалі засипали землею, створивши один з бастіонів. А знайшлися ворота знов аж у 1832 році. У 1970-му було вирішено надбудувати над залишками споруди той павільйон, що існує й зараз.

Трохи про назву. Ідея будувати „золоті” ворота запозичена нашими князями у Візантії. Чому вони мали таку назву, існують лише припущення: красиві, величні, золотокупольні? Така версія, що стосується зовнішнього вигляду, а ще є версія митна – проходячи через ворота, треба було платити за товари, за право входу тощо. Є й ще одна версія – ці ворота були найміцнішою спорудою в місті, тому там, буцімто, було розташовано сховище з княжим золотом. Остаточну версію можете обрати для себе самі.

Незмінним лишається єдине: потужні ворота, своєрідна тріумфальна арка середньовічного Києва і досі існують. Вони нам нагадують про героїчну історію нашого міста і закликають цю історію множити. 

Офіційна історія, посилаючись на „Повість врем’яних літ”, говорить, що „Золоті ворота” у 1037 році побудував Ярослав Мудрий у рамках великого будівельного проекту, який ми умовно називаємо „Містом Ярослава”, а „Повість” називає „Град великий Києв”. Він включав, зокрема, всесвітньо відому Софію Київську (вона завдяки рейтингу „7 чудес України”, організованому істориком і віце-спікером Верховної ради Миколою Томенком, здобула почесне і заслужене звання одного із 7 чудес України) і фортифікаційно був обмежений лінією, що йшла паралельно до Малої Підвальної у бік нинішніх Подільських воріт (на майдані Незалежності), далі – до міста Володимира, а звідти – урочищами до Львівської площі, де були ще одні ворота, і, нарешті, Ярославовим валом до Золотих Воріт.

Автор зізнається, що чи не всі дані щодо Ярослава Мудрого, які подані в згаданому літописі, вже так чи інакше піддано сумніву. Це й не дивно, адже літописці були своєрідними політичними оглядачами чи прес-секретарями того часу і інколи дещо неточно нас інформували про певні обставини, прикрашаючи життєпис тих, кому симпатизували. Таке трапляється і в наші часи.

Олександр переконаний, що найближчим часом на нас чекають нові сенсаційні повідомлення, які стосуються саме „Золотих Воріт”. Ми почуємо, що Золоті ворота побудовані так само, як і Софія, князем Володимиром (а не Ярославом) десь на межі століть – у 1000-1010 роках. Ось два докази – історичний і логічний. По-перше, в „Хроніках Аноніма Галла”, що написані тоді ж, коли й „Повість”, але присвячені польським перемогам, а не вихвалянню українських князів, зазначається, що в 1118 році польський князь Болеслав I, взявши Київ на прохання потім обдуреного зятя князя Святополка, вдарив мечем об „Золоті ворота”. Отже, поляки впевнені, що ворота вже були у 1118 році, а значить, будувалися саме Володимиром. Це – історія. А мій домисел в тому, що навряд чи став би Володимир у 1011 році будувати митрополичий найголовніший руський храм на незахищеному пустирі, коли кожен загарбник міг його зруйнувати. О.Бригинець переконаний, що на час початку будівництва Софії і вали, і ворота вже стояли.