7 жовтня вшановують святих воїнів-мучеників Сергія і Вакха

Сергій і Вакх – військові, що в середині IV ст., захищаючи кордони Римської імперії, пройшли через битви з племенами франків та галів, маючи на чолі успішного полководця та племінника Костянтина Великого – Флавія Юліана. Полководцем Юліан був настільки успішним, що військо в 360 році проголосило його імператором Константинополя при живому сині Костянтина — імператорі Констанції. З цим проголошенням годились далеко не всі. Та в скорому часі Констанцій помер, а новий імператор Юліан ІІ увійшов “на плечах” війська в Константинополь.

Ставши імператором, Юліан продовжує спиратись на військо. Та знайшов він для себе ще одну опору – язичницьких богів. Хоч Юліан й виростав християнином, але з 20-ти літнього віку вирішив повернутись до “віри пращурів”, а ставши імператором, взявся за відродження “давніх звичаїв”, за що був християнами названий Юліаном “Відступником”.

Юліан не забороняв християнство, але відроджуючи старі язичницькі звичаї й в армії, очікував, що їх будуть дотримуватись. Тому коли прапороносці відмовились носити новий штандарт із зображенням Юпітера, мотивуючи це тим, що вони християни – імператор їх стратив.

Усі християни-воїни постали перед вибором — бути послушним імператору, чи відмовитись виконувати язичницькі звичаї. Серед цих християн були й Сергій з Вакхом, що несли службу в особистій імператорській охороні. Юліан, перебуваючи в Антіохії перед військовим походом на Персію, приносив численні жертви язичницьким богам. Водночас з тим Сергій і Вакх ніколи не супроводжували імператора в відвідуванні храмів та не брали участі в принесенні жертв. Коли ж імператору звернули на це увагу, він наказав Сергію і Вакху з'явитися в храмі Юпітера, але ті відмовились. Для Юліана це стало підставою звинуватити воїнів в дезертирстві, адже вони не були поруч з тим, кого мають охороняти. Сергій і Вакх були покарані так, як Юліан зазвичай карав дезертирів під час військових походів: проведені через місто в жіночому одязі та усунені зі служби. Хоч цілком вірогідно, що після цього вони були й страчені — достеменно цього не відомо, адже почитання Сергія і Вакха розповсюдилось не відразу, та розпочалось не з Антіохії.

Всі відомості про Сергія і Вакха реконструюємо ми з житія, написаного на початку V ст., на основі не збереженого оригіналу з описів Юліанівських часів. Житіє, що дійшло до наших днів, створене як спроба виправдати існування біля сирійського міста Ресаф шанованої чудотворної могили християнина, про якого не збереглось вже в V ст. достатньо певних свідчень, крім самого факту почитання. Тому, виглядає на те, що агіограф в пошуках “історії” цього невідомого святого, щоб виправдати культ його почитання, використав спогади про гоніння на християн за часів Юліана. Через те, що могила в Ресафі була давніх часів, події з життя Сергія та Вакха переносить він на початок IV століття, міняючи лиш ім'я імператора.

Завдяки цьому збереглась до наших днів історія про Сергія і Вакха, а місто Ресафа вже наприкінці V ст. стало великим паломницьким центром. Не відомо чому почитання Сергія і Вакха не розвинулось відразу в Антіохії. Припускають, що Юліан не хотів множити кількість “героїв-християн” серед верхівки війська, а тому вони не були вбиті, й не стали шанованими мучениками.

Все ж, культ Сергія і Вакха саме як воїнів мучеників, розповсюджується після “віднайдення” могили Сергія в Ресафі блискавично і вже в VI столітті в самому Константинополі з'являється церква свв. Сергія і Вакха, збудована імператором Юстиніаном як прототип церкви Святої Софії. На заході культ святих теж набуває поширення і принаймні з IX століття можемо твердити про церкву свв. Сергія і Вакха в самому Римі.

Ця церква відіграла неабияку роль в житті українців, адже після прийняття унії храм свв. Сергія і Вакха в Римі в XVII столітті передали в користування унійній руській громаді, й таким чином став цей храм першим “представництвом” Русі в Римі. Після входження унійних земель до Російської імперії на початку XIX століття Росія навіть висувала претензії на володіння цією церквою, як майном греко-католиків, але успіху не мала.

На сьогоднішній день церква Сергія і Вакха продовжує бути осідком греко-католиків у Римі. Має Україна зв'язок з Сергієм і Вакхом й через древнішу пам'ятку, ніж церква IX століття в Римі, адже саме в Київському музеї Ханенків зберігається сьогодні найдавніша знана в світі ікона святих, написана в VII столітті.

Бачимо, що хоч почитання Сергія і Вакха на Русі не було поширеним в давнину, історія таки пов'язала Україну і цих святих хоч і не численними, але міцними зв'язками. Тому сьогодні почитання цих святих воїнів виглядає в Україні більш доречним, ніж будь-коли до того.

Якщо цікаво знати ще більше: Woods D. The Emperor Julian and the Passion of Sergius and Bacchus / / JECS. 1997. Vol. 5. P. 335-367

Публікація вийшла у рамках проекту РІСУ "Свята Літургійного року".

МОНОбанка для тих, хто бажає підтримати проект.