Андрій Костюк. Корупція як соціальний феномен і як моральна проблема

Корупція сприяє створенню в державі загального клімату беззаконня. Громадяни вчаться не сприймати всерйоз будь-яких державних законів і всюди, де можливо, ухилятись від їх виконання. Така ситуація, в свою чергу, веде до зростання злочинності і підриву суспільних інституцій. Все це створює обстановку нестабільності в державі, що за наявності деяких інших негативних обставин може закінчитись соціальним катаклізмом.

1. Вступ

Після більш ніж десяти років незалежності процес створення в нашій державі громадянського суспільства ще далекий від завершення. Більше того, ентузіазм і оптимістичні сподівання перших днів незалежності в свідомості багатьох людей поступи­лись місцем скепсисові і похмурим прогнозам на майбутнє. Складається враження, шо ще не сформована повністю держава вже почала занепадати, а суспільство формується радше за латиноамериканським, ніж за європейським зразком.

Серед причин такого стану справ часто називають значне поширення корупції в державі та в суспільстві в цілому. Дехто навіть вважає, що всі шаблі державного апарату наскрізь прони­зані корупційними стосунками, які творять замкнену систему. Така ситуація тривожить всі кола суспільства і потребує всебіч­ного вивчення, оцінки і наполегливої праці для її виправлення.

Роль навчального уряду Церкви у вирішенні цього питання полягяє в аналізі явища корупції з моральної точки зору, тобто з перспективи гідності людини та її призначення жити в спільноті, а також в моральній оцінці ситуації, що склалася. Церква повин­на також наголошувати на тих моральних принципах, насліду­вання яких є необхідною передумовою для вирішення цієї проб­леми. Пропонування ж конкретних заходів і реформ для виходу з кризи є прерогативою фахівців і політиків. Думки церковної ієрархії в останньому випадку мають дорадчий, а не норматив­ний характер.

На жаль, проблема корупції недостатньо вивчена з точки зору філософської етики і морального богослов’я. А правильний аналіз та оцінка цього явища мають не тільки теоретичне, але, в першу чергу, практичне, пастирське значення, особливо в сучасних умовах поширеності цього явища.

2. Опис явища

Для того, щоб не загубитися в деталях і відмінностях, які має корупція в різних сферах суспільного життя, ми зупинимося в основному на розгляді цього явища в сферах державної влади і управління та деяких галузях, що контролюються державою.

Корупцію можна визначити як не передбачені або прямо заборонені законом стосунки між уповноваженим представни­ком держави (далі - представником) і громадянином чи органі­зацією (далі — клієнт), який зацікавлений у вчиненні представ­ником певних дій чи в його бездіяльності. Ці стосунки вигідні як представникові, так і клієнтові, але вступаючи в них, пред­ставник порушує свої обов’язки перед державою, яка доручила йому виконувати певні функції.

Беручи участь в корупційних стосунках, клієнт сподівається одержати додаткову вигоду, яка була б недоступна йому без корупційного сприяння з боку представника або доступ до неї був би важчим, ніж при такому сприянні. Представник же сподівається отримати від клієнта винагороду, одержання якої не передбачене договором між представником і державою. При цьому сама послуга, яку надає представник клієнтові, може бути як складовою частиною його службових обов’язків, так і прямо їм суперечити. Важливим є те, що представник не просто виконує те, що йому доручила держава, а, використовуючи своє становище, вступає в несанкціоновані стосунки з клієнтом.

Таким чином від корупції, в першу чергу, страждає встановлений державою правопорядок і функціонування державного апарату. Крім того, корупція може мати багато інших негативних наслідків, до яких ми повернемося нижче.

3. Моральна оцінка корупції

В нормальному суспільстві, інституції якого спрямовані до досягнення загального добра, корупція, без сумніву, є не лише руйнівною для суспільства, але й моральним злом та особистим гріхом, який повинен бути засудженим. Корупція, зокрема, містить такі аморальні елементи:

1) Порушення закону. Як вже зазначалося корумпований представник порушує свій договір з державою і порушує загальнообов’язковий до виконання закон. Таким чином, він не виконує моральний обов’язок — діяти відповідно до приписів легітимної влади.

2) Шкода для загального добра. Загальнообов’язковість приписів легітимної влади випливає з того, що ці приписи видані для захисту і розвитку загального добра суспільства. Метою корупційного діяння є не загальне добро, а особиста вигода представника. Загальному ж добру завдається шкода: безпосередня (коли клієнт незаконно збагачується за рахунок загального добра) або опосередкована (коли сторони хоч і не шкодять прямо загальному добру, але занедбують його, ставляться байдуже до його розвитку).

3) Часто в результаті корупційних дій страждає розподільча справедливість, і клієнт збагачується за рахунок інших членів суспільства. Таким чином, іншим членам суспільства може завдаватись пряма шкода, за яку несуть відповідальність учасники корупційних стосунків.

4) Обман. Оскільки корупція заборонена і карається законом, учасники корупційних стосунків змушені приховувати їх чи навіть надавати їм видимості законності. Це часом веде до прямого обману, який заборонений з моральної точки зору.

4. Корупція і структури гріха

Описана в попередньому розділі оцінка корупції є чинною для тих держав, де переважна частина населення і державних службовців готові виконувати прийняті державою закони. Така ситуація склалася зараз, наприклад, в СІП А і більшості країн Західної Європи. Однак в багатьох інших країнах, в т.ч. і в Україні, через різні економічні, політичні, історичні і культурні обставини настанова більшості членів суспільства до державних законів є далекою від безумовного їх визнання. Тому явище корупції в цих суспільствах має свої особливості і вимагає окремого дослідження.

В багатьох суспільствах, крім приписаного державними законами стандарту поведінки, існує ше й “неформальний”, але ефективний на практиці стандарт. В країнах з подвійним стандартом більшість членів суспільства орієнтується радше на неформальний стандарт, а державні закони сприймаються як неможливі до виконання або взагалі як порожня риторика. В результаті цього в суспільстві складається своєрідний консенсус щодо того, що державні закони не варто сприймати всерйоз, а потрібно дотримуватись неформального стандарту.

Корупція в такій ситуації часто стає складовою частиною неформального стандарту, проникає у всі державні органи і на­бирає великих масштабів. За таких умов боротьба з корупцією рідко йде далі закликів і грізних постанов, а поодинокі судові процеси за звинуваченнями в корупції найчастіше стають засо­бом зведення політичних порахунків або проведенням політич­них кампаній, жертвами яких опиняються деякі другорядні чиновники.

Особливих масштабів подвійні стандарти і корупція набирають в економічній сфері, де фактично всі підприємці виявляються втягнутими в тіньову економію,', а ухилення від сплати податків і давання хабарів різним державним чиновни­кам виявляються необхідною передумовою для можливості ведення будь-якого бізнесу.

Складається враження, що в такій ситуації кожен окремо взятий індивід, щоб успішно вирішити свою проблему чи щоб утриматись на службі, повинен вступити в корупційні стосунки. Корупція стає частиною системи управління, і той, хто не бере в ній участі, системою відторгається. Це стосується як рядових громадян (клієнтів), від яких чекають отримання “неформаль­ної” винагороди, так і державних службовців (представників), чиї колеги по роботі і керівники очікують, що вони будуть поводитись так, як це прийнято в даній установі.

Виникає питання, чи окремо взята особа є морально винною, якщо вона бере участь в корупційних стосунках? Беручи до уваги, що ця особа не створювала системи корупції в державі.

але знає про її існування і повсюдний характер. Така особа може вважати, що вона не порушує загальновизнаного в суспільстві правила, коли вона, наприклад, дає чи бере хабар. Такі корупційні стосунки можуть не містити ні елементу обману, оскільки є загальновідомим, шо в подібній ситуації корупція є звичайним явищем, ні елементу шкоди для інших, оскільки очікується, що кожен в подібній ситуації може вчинити так само.

Виходячи з наведених міркувань, можна зробити висновок, що за умови існування в країні загальновідомої і повсюдно практикованої системи корупції, без участі в якій неможливо реалізувати свої законні, з моральної точки зору, права та інтереси, окремо взятий індивід не має моральної вини, коли вступає в корупційні стосунки. Під це правило, однак, не підпадають випадки, коли в результаті корупційних стосунків завдається пряма шкода третім особам, наприклад, коли хтось підкуповує суддю, щоб той виніс несправедливе рішення зашкодивши його супротивникові

Чи з цього випливає, що корупція може бути нормальним, з моральної точки зору, явищем, яке не є порушенням справедливості в суспільстві? В наступному розділі буде зроб­лена спроба показати, що корупція незмінно має негативний вплив на суспільні інституції і створення умов для її розвитку та поширення, безумовно, є моральним злом. Морально виправ­даними, але не морально добрими чи морально нейтральними, можуть бути лише вимушені корупційні вчинки тих громадян, що опиняються в ситуації, яку вони не створювали, але типовим виходом з якої в даному суспільстві є корупційна взаємодія.

В документах Римського Апостольського Престолу зустріча­ється термін “структури гріха”. Цей термін означає суспільні інституції, де панує несправедливість, визиск, неуцтво. Поши­рення корупції часто, якщо не завжди, є супутнім явищем і на­слідком “структур гріха”. В гой же час навіть загальноприйнята корупція сприяє поширенню несправедливості в суспільстві і руйнуванню суспільних інституцій. Розглянемо, яким чином це відбувається.

5. Наслідки корупції

В попередньому розділі стверджувалось, що корупція може бути морально виправданою за наявності певних умов, однією з яких є загальноприйнятість, типовість корупційної взаємодії в даній ситуації. Суспільний консенсус тут, однак, не є достатнім, щоб зробити корупцію нормальним припустимим явищем. Згода громадян в цьому випадку не є достатньою з таких підстав:

1) В корумпованому суспільстві великої шкоди зазнає загальне добро. Складається враження, шо громадяни дійшли згоди про те, шо кожен повинен піклуватись тільки про себе. Егоїзм тоді стає нормою життя, а типовою настановою до ближніх є байдужість, ворожість, або бажання їх якось використати. Така настанова хоч і не обов’язкова в кожному конкретному випадку корупції, але вона, безперечно, набуває великого поширення і негативно впливає на душі людей.

2) На практиці часто важко встановити чітку грань між нешкідливою для інших корупцією і такою, шо порушує легітимні права та інтереси інших людей. Лише мало хто задумується над тим, шкодять його корупційні стосунки іншим, чи ні. Для багатьох людей зрозумілим є лише те, шо корупція - це допустимий спосіб вирішення своїх проблем і боротьби за свої інтереси. А якшо така людина ше й має описану в попередньому абзаці настанову до ближніх, то їй дуже легко буде використати корупційні стосунки для отримання несправедливої вигоди.

3) Якщо між сторонами корупційної взаємодії виникає спір, то його неможливо вирішити правовим шляхом, наприклад, через суд. Часто, щоб притягнути винну сторону до відповідальності, ображена сторона може вдатись лише до відверто злочинних методів, наприклад, звернутись за допомогою до мафіозних структур (рекету).

4) Далеко не всі можуть вирішити свої проблеми за допомогою корупції, знайти “потрібну людину”, домовитися з нею, далеко не всі мають достатньо коштів, щоб заплатити хабар, чи достатньо впливу, щоб віддячитись іншим способом. Як правило, найбільше виграє від корупції верхівка і середній клас суспільства. Найбідніші ж верстви часто виявляються тими, кого корупція ще більше упосліджує і визискує.

5) Корупція сприяє створенню в державі загального клімату беззаконня. Громадяни вчаться не сприймати всерйоз будь-яких державних законів і всюди, де можливо, ухилятись від їх виконання. Така ситуація, в свою чергу, веде до зростання злочинності і підриву суспільних інституцій. Все це створює обстановку нестабільності в державі, що за наявності деяких інших негативних обставин може закінчитись соціальним катаклізмом.

В жодному сусітільстві корупція не вважається нормальним явищем. Її існуванням незадоволені навіть багато з тих, хто вдається до неї. Багато підприємців, державних чиновників та інших громадян раді були б не вступати в корупційні стосунки, якби вони могли вирішити свої проблеми законним шляхом. В той же час вони не готові поодинці відмовлятись від загальноприйнятої системи корупції (для багатьох з них така відмова означала б загибель власної справи, втрату роботи або інші неприємності). Таким чином корупція засмоктує все глибше і поширюється на нові сфери суспільного життя (навіть такі безконфліктні, як освіта чи соціальне забезпечення). Суспільство, оповите корупцією, потрапляє ніби в порочне коло, з якого йому потім важко вибратись.

6. Пошук шляхів виходу

Оскільки ця доповідь присвячена моральному аналізу явища корупції, тут не місце для детального розгляду можливих політичних і правових шляхів виходу з кризи. Навряд чи запровадження ще важчих покарань, ніж ті, що передбачені зараз, вирішить проблему. Покарання часто неможливо застосувати через кругову поруку або вони стають знаряддям зведення політичних порахунків. Потрібно радше подбати про створення прозорої системи законів, яка давала б громадянам можливість вирішувати свої проблеми, не вдаючись до корупції.

Не менш важливою, однак, є проблема моральної настанови керівників держави. Без їх бажання служити загальному добру будь-які політичні чи правові кроки можуть погіршити ситуацію. Ще античні філософи зазначали, шо влада одного (монархія), влада кращих (аристократія) або влада народу (демократія) може бути доброю, якщо правителі дбають про загальне добро, або злою, якщо правителі надають пріоритет власній вигоді.

Ми живемо у формально демократичному суспільстві, яке для свого існування потребує відповідальних громадян, готових працювати для добра своїх ближніх і держави в цілому. Потрібні іромадяни, що свідомі своєї людської гідності і гідності інших і які відчувають свою причетність до спільноти. Відродження людських душ є необхідною передумовою подолання корупції та встановлення правопорядку в державних інституціях.

Процес оновлення суспільства в цьому напрямку не може початися без відвертого обговорення проблеми і чогось, на зразок колективного навернення. Потрібно розбудити в суспільстві настанову внутрішнього несприйняття явища корупції і бажання його викоріняти. Тут велику роль може відіграти Церква як осередок і притягальний центр морального життя суспільства.

7. Пропозиції щодо конкретних заходів у цьому напрямку

Що ж конкретно може зробити Церква в цій справі? Не претендуючи на вичерпність чи тим більше на давання яких- небудь вказівок іншим, можу подати такі пропозиції.

Дослідити, яку моральну оцінку дають духовенство і миряни явищу корупції. Таке дослідження дало б можливість визначити глибину моральної проблеми і те, на які її аспекти треба звернути особливу увагу в пастирській роботі. Для цього можна було б розповсюдити серед духовенства і свідомих мирян анкету чи вдатись до інших методів з’ясування їх думки на цю тему.

Проголосити моральне вчення Церкви з питань корупції, враховуючи пастирську доцільність і особливості української ситуації. Особливу увагу потрібно звернути на те, коли індивідуальні прояви корупції є безумовним моральним злом і тяжким гріхом, а коли вони є лише повсякденним гріхом чи моральною недосконалістю, породженою несприятливими обставинами. Необхідно також наголосити на руйнівних наслід­ках, які має корупція для суспільства, та на відповідальності, що лягає на плечі державних і громадських діячів.

Сприяти широкому обговоренню проблеми на парафіяльно­му, протопресвітерському і єпархіальному рівнях, в засобах масової інформації, громадських організаціях та ін. Поширюва­ти моральне вчення Церкви на цю тему і закликати до колек­тивного навернення.

Важливим в цій справі є добрий приклад. Багатьох людей надихає і додає мужності знання про те, що хтось в подібній ситуації не поступився принципами і переміг. Героїзм одиниць, таким чином, стає поштовхом до більш сміливої і достойної поведінки багатьох.

Жодна людина не всесильна. Не є всесильною і Церква як людська організація. Але нашим покликанням і обов’язком є працювати на Божій ниві, навіть якщо здається, що завдання нам не під силу. Там, де сама людина приречена була б на поразку, за Божою поміччю вона може робити чудеса. Мусимо завжди пам’ятати, що в житті не буває безнадійних ситуацій, навіть якщо зараз нам не дано бачити вихід. Християнство — релігія оптимістична, хоч вона цілком свідома, яку силу має в світі зло. Християни також є “сіллю землі” — малим числом, здатним робити великі справи, якщо з ними є Бог.

 

Андрій Костюк - гостьовий викладач кафедри філософії УКУ, магістр філософії (Міжнародна академія філософії в Ліхтенштейні), юрист (Львівський національний університет імені Івана Франка)

Джерело: Документи Патріаршого Собору УГКЦ (Третя сесія м. Львів 30 червня - 4 липня, 2002 року)