У виступі на конференції «Церква в інформаційному суспільстві» ведучий ток-шоу «Свобода слова» розповів про своє бачення журналістської етики.
Українці бояться журналістів, пильно стежать за ними і довіряють їм. Згідно з соціологічними опитуваннями, серед представників різних професій громадяни України найбільше бояться податківців, даішників і журналістів. Водночас довіра до журналістів традиційно висока, й найбільше інформації українці отримують саме зі ЗМІ. «Найвища професійність, - а отже, етичність, - полягає в тому, щоб не вводити споживача в оману», - говорить Андрій Куликов, ведучий телепрограми «Свобода слова» на каналі ICTV. За його словами, мало не завжди порушення журналістських стандартів є порушенням етики. А отже, якщо діяти професійно, проблем із етикою й мораллю не виникатиме.
«Історія моїх професійних провалів – це історія порушення етичних стандартів, – розповів Андрій Куликов, виступаючи перед учасниками конференції «Церква в інформаційному суспільстві» у Львові 4 травня. – Коли я починав працювати в журналістиці, перший мій колега розповів три правила, якими має послуговуватись журналіст:
1. Тебе не пускають у двері – лізь у вікно.
2. Якщо події немає – створи її.
3. Брехня на користь радянської влади – це свята правда.
Я був великою мірою згоден з тогочасною системою, але у справедливості третьої тези сумнівався».
На думку пана Куликова, брехню не можна виправдати ніякою метою, адже зрештою вона завдає шкоди суспільству. Друге ж правило, попри явну суперечливість, інколи може бути використане. «Так, штучно створений журналістом Костянтином Усовим мітинг у Києві з закликами “Випустіть Людмилу Янукович із-під домашнього арешту!” зрештою послужив на суспільне благо, – наводить приклад Андрій Куликов. – Цим матеріалом журналіст продемонстрував, що в Києві за невелику суму грошей можна організувати пікет на будь-яку тему й із будь-якою метою».
Етика перевірки інформації. Журналіст мусить перевіряти всі факти, які збирається оприлюднювати. Перевірка інформації повинна мати пріоритет над оперативністю.
Етика оголошення намірів. Потрібно повідомити співрозмовника про мету, з якою береться інтерв’ю чи коментар. «Наприклад, якщо з двадцятихвилинної розмови буде використано максимум п’ять хвилин, або на цій самій шпальті стоятимуть слова опонента, який відстоюватиме протилежну чи інакшу точку зору», - наводить приклад Андрій Куликов.
Етика ставлення до аудиторії. «Якщо журналіст приходить писати про вас або вашу організацію, і ви можете передбачити всі запитання наперед, він прийшов, аби відбути час. Йому не цікаво, а отже, не буде цікаво й читачам, глядачам або слухачам. Шукайте й запам’ятовуйте тих людей, які ставитимуть вам незручні запитання й уточнюватимуть».
Журналісти повинні завжди йти на крок далі, щоб давати додаткову інформацію своїй аудиторії. Якщо повернутись до прикладу пікету «на захист Людмили Янукович»: багато журналістів повідомили про нього, та ніхто не пояснив, чому Костянтин Усов обрав саме таку тему. «Річ у тім, що пікетами за збереження історичного обличчя міста вже нікого не здивуєш, а отже, не буде камер і розголосу. Але ніхто цим не поцікавився», - каже Андрій Куликов.
Етика захисту джерел і персонажів. Сама специфіка журналістської праці передбачає етичне ставлення не лише до аудиторії, але й до персонажів журналістських матеріалів (не всі серед них герої, акцентує Андрій Куликов). Один із головних принципів – не піддавати небезпеці людину, з якою розмовляємо. Слід завжди попереджати людей про можливі наслідки оприлюднення матеріалів і дослухатись до їхніх прохань.
«Етичність журналістської праці є різною щодо різних груп населення, - каже пан Куликов. – Ті, хто при владі й при грошах, повинні усвідомити, що вони не потребують того ступеня захисту, на який мають право розраховувати прості люди. І якщо йдеться про порушення закону кимось із них, я думаю, ми маємо не тільки право, але й обов’язок заходити значно далі, аніж в історії зі звичайною людиною».
Етика поведінки журналіста. Йому не можна когось із себе вдавати. Одначе іноді журналістам доводиться порушувати видимі етичні стандарти заради підтримання етики в цілому суспільстві. Серед таких винятків Андрій Куликов назвав телепрограми «Правокація» та «Хто тут живе?» на львівському телеканалі ZIK. Сумніви щодо етичності «Правокації» викликає сама концепція програми, коли персонажів вводять в оману. Одначе формальні підходи тут не спрацьовують: «Якщо в журналістів немає інших способів отримати суспільно важливу й значущу інформацію, час від часу доводиться йти на це».
Підсумував Валентин Дігтяренко, магістерська програма з журналістики УКУ