Андрій Сов'як. «Універсальна природа» за твором «До Авлавія» святителя Григорія Ніського

02.12.2013, 13:53

Твір Григорія Ніського «До Авлавія» належить до низки догматичних творів, які стали фундаментом для розвитку подальшого постхалкедонського богослов'я та його ключової концепції періхорезису. Дана проблематика, яку розвиває твір, також має місце у сучасному богослов'ї, оскільки затирається онтологічна та моральна ідентичність людини в українському середовищі, і не тільки. Він може служити добрим порадником для людини, яка шукає духовної поживи, і навпаки для інлектуальних сфер, які вивчають та пізнають людину як буття створене Богом Творцем.

Святого Григорія Ніського ми знаємо не тільки як великого предстоятеля Ніської катедри, але й як відомого богослова, поборника єресей та великого стовпа Христової Церкви. До богословської спадщини Кападокійця належать багато творів, що виражають різні виміри Божого та людського життя. Божественність і людськість, святий Отець, яскраво виражає у своєму догматичному творі "До Авлавія". Вище згаданий твір, згідно гіпотез проф.. E. Mousoulas і P. Hansom, написаний Святителем в кінці 380-х років.[1]

Григорій Ніський адресує трактат своєму опонентові Авлавію в теплоті та батьківському тоні, тим самим стверджує, що не має особи, яка б гарантувала відповідь на поставлене питання («Чому не три боги?..»). Святитель Нісси звертаючись до Авлавія використовує титул «Воїн Христовий»,[2] (τοΰ Χριστού στρατιώτα 'Αδλάβιε),[3] яким вводить його у відносини «вчитель-учень». У цих стосунках вчитель є прикладом та людиною послуху (τύπος τής εύπειθείας)[4] для учня. Для Кападокійця це питання є немало вартісним. Людина, котра так запитує, може керуватися двома помилковими сприйняттями Бога: політеїзмом та запереченням божества Сина і Святого Духа. Тому він формулює цю проблему наступним чином:

Петро, і Яків, і Іван, як людськість їх одно, називаються трьома людьми, і не має нічого такого з’єднаних по природі, якщо їх багато, по назві сущності називати у множині. Тому, якщо вам дозволяє це звичай, і ніхто не забороняє двох називати двома, а якщо більше, то й трьома. Чому у таїнственних догматах, сповідуючи три іпостасі, і не помічаючи у них ніякої різниці за природою, якимось чином противорічать визнанню, стверджуючи, що Божество Отця і Сина і Святого Духа одно, забороняючи їх називати трьома Богами?[5]

Можна сказати одне, що тут відіграє важливу роль взаємодія між природнім і надприроднім. Ця термінологія є модерною, тому й проблема постає перед нами гострішою, оскільки необхідно встановити у якому сенсі в Бозі знаходиться особа і природа та які їх відносини до людської особи і природи. Це більш, аніж просто мовна проблематика. Ще Константинопольський Собор (381р) та послідовники доктринальної чистоти намагалися присвятити μια ουσια, τρεις υποστασεις – одна природа, три іпостасі – Кападокійцям.[6] Сам Григорій відзначає, що це питання не є легким, оскільки досить існує причин аби сумніватись перед дилемою, тому стверджує що отцівська традиція, віра та благодать є вартнішою та переважаючою.[7]

Після першої спроби дати відповідь, яка є більш риторичною, аніж спекулятивною, можемо зрозуміти Григорієве спростування незакритості людини на Бога. Сущність і природа, чи особа і іпостась є концепціями, що можуть бути предикатом іншої божественної іманентності, чи людей, як природно ікономічних буттів.

Святий Григорій дивує читача стверджуючи, що неправильно говорити багато людей:

Тому, по-перше стверджуємо, що є якесь неправильне використання слова у цьому звичаї, неділимих по природі називати у множині одним і тим ж самим іменем природи, і говорити: багато людей, що й подібно буде, якщо сказати: багато людських природ.[8]

Ми постаємо перед лінгвістичною неточністю, позаяк є єдина людська природа та одна єдина людина. Аргумент, який це доводить є навпрочуд простим:

Коли ми когось кличемо, називаємо його не по природі, щоб спільність імені не викликала якоїсь помилки, якщо кожний слухач подумає, що його кличуть, тому що заклик чиниться не власною назвою, але спільним іменем природи. Тому вимовляючи власне ім'я, яке належить адресату, розумію це слово, яким окреслюється особливо та людина, таким чином ми відрізняємо його від багатьох. Так що, хоча багато мають цю природу,наведу приклад учнів, апостолів, мучеників, однак ця людина із всіх одна. Тому що як сказано, людина є назва не у відокремлені кожного, але спільного єства, бо і Лука і Стефан – людина, але якщо хто людина, то все і Лука є і Стефан.[9]

Центральною точкою у аргументації є ствердження, що є людина? Людська природа є тою, що робить Луку та Стефана бути людьми. Багатоманітним, якщо міркувати з іншої сторони, є буття осіб, кожна з своїми власними властивостями існування і власною відмінністю цих особливостей:

Відмінним від цього є поняття іпостасей, згідно спостережених у кожній якигось особливостей, допускаємо розділення, і після складення виражається числом, але єство одно, сама із собою з’єднана і неділима одиниця, не збільшується додаванням, не зменшується відніманням, проте, як є одна, хоча і являється у багатьох, є нероздільною, нероздроблюючою, всецілою, і неділимою її причасникам,кожному по особливій частині. І як словами: народ, натовп, військо, зібрання, все називається у однині, хоча і в кожній назві розуміється множина. Так і людиною у точному понятті можна назвати власне одного, хоч виявляється приналежних до цього єства багато, так що буде краще виправити цей прогрішний у нас звичай, і ім’я єства не розкладати на множинність.[10]

Іпостась є джерелом множинних тверджень. Природа є одна і залишається такою завжди: неподільною, нерозділеною. Природа є колективною концепцією так, як «люди» чи «народ». Якщо б був правильний звичай[11] вживання назв, то б слово людина було у однині.

Коли ми намагаємось проаналізувати головний елемент історії тринітарної догми, зустрічаємось з різними увленнями певних дослідників. Після Нікейського собору більшість східних єпископів ще довгий час роздумували перед прийняттям терміну ομοουσιος. Оскільки даний термін не скільки ніс негативний сенс, а стільки був спершу у практиці Павла Самосатського (На Антіохійському соборі 268р. був засуджений, як єретик). Григорій Ніський часто використовував, як зазначає G. Maspero, аналогічну соціологію у відношенні людської природи до природи Трійці.[12]

Аполінарій Лаодикійський розв’язав проблему аналогії впровадивши Універсальну людську природу стосовно Трійці, яку розумів в особливому сенсі[13]: Отець у паралельності з Адамом[14] репрезентували б спільну ουσια. Це визначає необхідність місця природи перед особами, і в той самий час зберігає принцип батьківської Монархії. Таке тлумачення на субстанціальному рівні несло в собі малий субордиціонізм.[15] Кападокійці перед такою заявою Аполінарія, проаналізували вчення Євномія, який підтримував ідею ονομοις. Цю модель Великі Кападокійці: Василій Великий, Григорій Богослов та Григорій Ніський радили уникати. Проте вони зберегли людську аналогію божественної природи. Їх рішення було оригінальни:[16] направили на особовий рівень тобто на рівень іпостасі. Однак було б необхідно знайти адекватний концептуальний інструмент. Григорій, таким чином вводить концепцію людської природи, яка включає обидві природи, зрозуміло як сума властивостей, що характеризують людство і природу як суму людського буття. Ці два розрізнення дають змогу продукувати Григорію синтетичний термін: універсальна людська природа. Вона є ідентичною у всіх людях і в той самий час є причиною на онтологічному рівні, фактично тому кожен з них є людиною. Цей крок дозволив говорити про всю людськість, як про одну людину!

Така доктрина є яскраво відображена у божественній ікономії. Бог вперше створив людську природу, і тільки послідовно Адама. Людські нащадки є створені повністю в той самий момент, потенційно, у повноті (πληρομα), розвиваючи через нас у активності людськість: «Таким чином вся історія людства від створення до есхатону є розвитком людської природи від потенції до акту завершення».[17]

З богословської точки зору справедливо є стверджувати, що ця людськість є рівною у кожній особі, що і являє людину подібною до Бога:

Сказав слово, що створив Бог людину, невизначений вираз вказує на все людське, бо ж тварині не дано тепер це ім’я, Адам як говорить історія в подальшому, тому ім’я створеній людині дається, не як якісь одній, але як всьому (спільному) роду (ούχ ό τις, άλλ' ό καθόλου εστίν). Таким чином спільною назвою природи (τή καθολική τής φύσεως κλήσει) йдемо до такого припущення (ύπονοείν), що божественним промислом і могутністю (τή θεία προγνώσει τε και δυνάμει ) в першому устрою обіймається вся людськість. Бо ж належить думати, що для Бога в сотвореному Ним не має нічого невизначеного (αόριστον); а навпаки для кожної з істот є певна межа та міра, визначена (περιμέτρουμενον ) премудрістю Створителя (πεποιηκότος). Тому як одна людина (τής υποστάσεως ) за тілом обмежується кількістю, і кількість є мірою тілесної у ній місткості, яка обмежується поверхнею її тіла. Так то по силі промислу, немов би в одному тілі співобнята Богом вся людська повнота, і цьому ж то вчить слово проголошене сотворив Бог людину, і за образом Божим створив її.[18]

Отож, як побачили вище було два створення: перше створення всієї людськості і друге створення однієї людини, що є Адамом. Ця основа універсальності (ο καθ`ολου) походить від того, що людська природа є створена Богом, щоб бути одним тілом. Важливо зазначити, що перше створення прогнозоване Богом та здійснене його силою (τή θεία προγνώσει τε και δυνάμει). Таке твердження усуває будь-яку інтерпретацію, яка базувалася б на неоплатонізмі.[19] Покликаючись на прогнозування, свідчить те що Бог передбачає своєму творіння акт, який звершується крок зa кроком впродовж історії. Такий огляд потверджує амплітуду концепції природи, який як бачимо воз'єднав у собі обидва в одне ціле, індивідуальне – людей та те, що являє кожна з них людина.

Ця концепція природи добре визначена характеристиками, що і робить з'єднання концепції, яка може бути застосована також до людини та до Бога. Перша з тих характеристик – незмінність.

Фактично, у трактаті «Проти Євномія І», Григорій відповідає євангелію розмірковуючи per absurdum: навіть якщо Отець раніше Сина, це не є досить вагомим запереченням їх єдиносущності. Давид був відокремлений від Авраама 14-ма поколіннями, хоч обидва були точно такою ж сущністю і природою:

У відношенні до сущності чи менше від Авраама мав через чотирнадцять поколінь її Давид? Змінилось в якійсь мірі в ньому людськість? Чи менш був людиною Давид, тому що за часом жив пізніше Авраама? І хто ж настільки затьмарений розумом, щоб сказати це? Саме поняття сущності, не змінюється з плином часу, у відношенні до обох одно. [20]

У Авеля та Адама були різні манери, проте їх природа була одна і та ж. Тут різниця походить не від природнього рівня, а від особового. Таким чином знову у трактаті «Проти Євномія І», з'являється приклад трьох чоловіків: Петро, Яків та Іван – кожне є буттям, проте вони різні за особовими властивостями:

Петро бо, і Яків, і Іван за сущністю одно і те ж саме одне з одним, тому що кожний із них людина, але за відмінними властивостями іпостасі кожного з них не сходяться між собою.[21]

У цьому уривку спостерігається чітка паралель між Трійцею і людськістю: «Як у Адамі і у Авелі є тільки одна людськість, так також у Отці і у Сині є тільки одне Божество».[22] Фактично людський рід не є перерваний з кожною новою людиною, що народжується, але є переданий у всій його повноті.

Точно з цієї причини Адам не несе іншу природу ніж у Авелі, але має свою у зв’язку з його повною людською природою. Григорій стверджує, що повинен взяти як керуючу людську природу, щоб зростити до чистого пізнання божественних догматів (οιμαι δειν και επι την αληρατον των Θειων δογματων κατανοησιν εις οδηγιαν λαβειν).[23]

Якщо єдність Трійці ідентична до того, що існує серед людей, говорив б три боги. Справді така процедура Ніського є надзвичайно сміливою понад усе, оскільки застосовує до Бога і людей не тільки ту ж саму концепцію природи, але також іпостасі. Весь зміст трактату «До Авлавія» виразно показує, як уникати тритеїстського замішання, без заперечення, що також людина чи Отець, Син чи Святий Дух є особами, як υποστασεις і як προσωπα. Можливо полемічна концентрація на роль природи у богослов'ї Григорія і взагальному в Кападокійців відійшла в минуле, проте не слід нехтувати цей останній аспект Григорія, оскільки грецький світ не знав різниць між природою та іпостассю.[24]

Помилкою тих хто звинувачував і звинувачує Григорія в тритеїзмі складають акцент на інтерпретацію божественної природи базуючись на єдності людської природи. Таким чином забуваючи, що первинна єдність людської природи є належним чином тільки образом єдності божественної природи. З цієї причини святий Григорій проти Аномеїв цитує вірш з Бут. 1:26 та стверджує:

Той хто сказав створимо людину на наш образ, множиною визначив Святу Трійцю, не згадав би про образ в однині, якщо б Першообрази були б не подібні один до одного; тому що тим які не схожі один з одним, не можливо показати себе тільки в одній подобі. Навпаки, якщо були різними єстества, то без сумніву, склали б і різні образи, створивши відповідні кожному єству образ.[25]

Весь процес до розуміння всього богослов'я Григорія складається з моделі «зверху- вниз». Кожна аналогія, кожний образ, що використовує Григорій є оснований на глибині і просуванні творення доктрини сотворення.

[1] Див.: E. Moutsoulas. Γρηγοριος Νυσσης. Athens 1997, p. 186. // P. Hansom.The Seach for the Christian Doctrine of God. Edinbourg 1988, p. 717.

[2]Пор.: ІІ Тим. 2:3.

[3]Див.: Григорій Ніський. Чому не є три боги, До Авлавія. PG 45, 116 В.

[4]Див.: Григорій Ніський. Чому не є три боги, До Авлавія. PG 45, 116 A.

[5]Πετρος, και Ιάκωβος, καΐ Ιωάννης, έν μιά оντες τή άνθροττότητι, τρεις άνθρωποι λέγονται. Και ουδέν άτοπον τους συνημμένους χατά τήν φύσιν, εί πλείους εΐεν, έχ τού τής φύσεως ονόματος πληθυντιχώς άριθμεΐσθαι. Ει ούν έκει τούτο δίόωσιν ή συνήθεια, χαι δ άπαγορεύων ούχ εστι δύο λέγειν τους δύο, και τρεις τους υπέρ δύο· πως έπι τών μυστιχών δογμάτων τάς τρες υποστάσεις δμολογούντες, και ούδεμίαν έπ` αυτών τήν χατά φύσιν διαφοράν έννοούντες, μαχόμεθα τρόπον τινά τή ομολογία, μίαν μέν τήν θεότητα τού Πατρоς και τού ΥΙού χαΐ τού αγίου Πνεύματος λέγοντες, τρεις δέ θεούς λέγειν άπαγορεύοντες; - Григорій Ніський. Чому не є три боги, До Авлавія. PG 45, 117 А.

[6]Див.: M. Simonetti. Dal Nicenismo al Neonicenismo. Rassegna di alcune publicazioni recenti. // Augustinianum 38(1) 5-27 (1998)

[7]Див.: Григорій Ніський. Чому не є три боги, До Авлавія. PG 45, 117 В.

[8]Φαμέν τοίνυν πρώτον κατάχρησίν τινα συνήθειας είναι το τους μή διηρημενους τή φύσει κατ` αύτο το τής φύσεω; ονομα πληθυντικώς όνομάζειν και λέγειν, οτι πολλοί άνθρωπο: ωπερ δμοιόν έστι το λέγειν, οτι πολλαι φΰσιις άνθρώπιναι. – Григорій Ніський. Чому не є три боги, До Авлавія. PG 45, 117 D.

[9]Προσκαλούμενοι γάρ τινα, ούκ έκ της φύσεως αύτον ονομάζομεν, ώς άν μή τινα πλάνην ή κοινδτης τού ονόματος έμποιήσειεν, έκαστου τών άκουόντων έαυτον "είναι τδν προσκληθέντα νομίζοντος, οτι μή τή ίδιαζούση προσηγορία, άλλ' έχ τού κοινού τής φύσεως ονόματος ή κλήσις γίνεται, άλλά τήν Ιδίαν έπικειμένην αύτω (τήν σημαντικήν λέγω τοΰ ύποκειμίνου) φωνήν είπόντες, ούτως αύτδν τών πολλών άποκρίνομεν. "Αστε πολλούς μέν είναι τους μετεσχηκότας τής φύσεω;, φερδ είπείν μαθητάς, ή αποστόλους, ή μάρτυρας, Ινα δέ έν πάσι τδϊ άνθρωπον. Έπείπερ, καθώς ειρηται, ούχ\ τοΰ καθ'έκαστον , άλλά τοΰ κοινού τής φύσεως έστιν δ άνθρωπος. Άνθρωπος γάρ δ Αουκάς, ή δ Στέφανος·ού μήν ει τις άνθρωπος, πάντως και Λουκάς έστιν η Στέφανος. – Григорій Ніський. Чому не є три боги, До Авлавія. PG 45, 120 АВ.

[10]Άλλ' δ μέν τών υποστάσεων λόγος δι`καλώς έχει ν τήν έσφαλμένην έφ' ημών έπανορθού τάς ένθεωρουμένας Ιδιότητας έκάστω τον διαμερισμέ επιδέχεται, και κατά σύνθεσιν έν άριθμψ θεωρείται, Ή δε φύσις μία έστιν, αυτή προς έαυτήν ηνωμένη, και άδιάτμητος ακριβώς μονάς, ούκ αυξανομένη δια προσθήκης, ού μειούμενη δι' ύφαιρέσεως, άλλ' δπε(έστιν Ιν ούσα, κάν έν πλήθει φαίνηται άσχιατος, κάσυνεχής, και ολόκληρος, και τοις μετέχουσιν αύτή τοίς καθ' έκαστον ού συνδιαιρουμένη. Και ώσπερ λέγεται, λαδς, και δήμος, και στράτευμα, και έκκλησία, μοναχώς πάντα, έκαστον δέτούτων έν πλήθε νοείται · ούτω κατά τον άκριβέστερον λόγον και άνθρωπος εις κυρίως άν `ηθείη , κάν οί έν τή φύσε τή αυτή δεικνύμενοι πλήθος , ώς πολύ μάλλο σθαι συνήθειαν είς τδ μηκέτι τδ τής φύσεως δνομ: πρδς πλήθος έκτείνειν. – Григорій Ніський. Чому не є три боги, До Авлавія. PG 45, 120 ВС.

[11]Григорій Ніський 14 разів у трактаті «До Авлавія» вживає слово συνήθεια – звичка. В його розумінні вона буває двох видів – позитивна та негативна. В даному пасажі святий Григорій вживає її у негативі.

[12] Див.: G. Maspero. Analogia sociale / Gregorio di Nissa: dizionario (L.Mateo-Seco, G. Maspero) Roma 2007, p. 71–76.

[13]Лист 362 Аполінарія до Василія Великого, саме тут Аполінарій вперше використав універсальну людську аналогію до Трійці.

[14]Аполінарій можливо знав єврейське розуміння терміну adam у зв’язку з ідеєю людини.

[15]Див.: J. Zacchuber. Human nature in Gregory of Nyssa: Philisophical background, p. 238.

[16] Див.: J. Zacchuber. Human nature in Gregory of Nyssa: Philisophical background, p. 238–239.

[17]Див.: J. Zacchuber. Human nature in Gregory of Nyssa: Philisophical background, p. 240.

[18]Είπών ό λόγος οτι έποίησεν ό θεος τον άνθρωπον, τω άορίστω τής σημασίας άπαν ενδείκνυται τδ άνθρώπινον. Ού γάρ συνωνομάσθη τω κτίσματι νύν δ 'Αδάμ, καθώς έν τοίς εφεξής ή Ιστορία φησίν άλλ' ονομα τω κτισθέντι άνθρώπψ ούχ ό τις, άλλ' ό καθόλου εστίν. Ούκούν τή καθολική τής φύσεως κλήσει τοιούτον τι ύπονοείν έναγόμεθα, οτι τή θεία προγνώσει τε και δυνάμει πάσα ή άνθρωπότης έν τή πρώτη κατασκευή περιείληπται. Χρή γάρ θεω μηδέν αόριστον έν τοίς γεγενημένοις παρ' αυτού νομίζειν · άλλ' έκαστου τών οντων ειναί τι πέρας και μέτρον, τή τοΰ πεποιηκότος σοφία περ ι μέτρου μενον. "Ωσπερ τοίνυν ό τις άνθρωπος τω κατά το σώμα ποσω περιείργεται, και μέτρον αύτω τής υποστάσεως ή πηλικότης εστίν, ή συναπαρτιζομένη τή έπιφανεία τοΰ σώματος · ούτως οιμαι καθάπερ έν ένΐ σώματι оλοντο τής άνθρωπότητος πλήρωμα τή προγνωστική δυνάμει παρά τοΰ θεού τών ολων περισχεθήναι, και τοΰτο διδάσκειν τδν λόγον τον είπόντα, οτι και έποίησεν δ θεος τον άνθρωπον, και κατ' είκόνα θεοΰ έποίησεν αυτόν. – Григорій Ніський. Про устрій людини, PG 44, 185 BC.

[19]E. Corsini коментує: “Створення «в повноті» людськості не є таким тотожним, як створення в ідеях платонізму, ні створення Καθ`ολου в стоїків, а є особливим вираженням характеру безчасового та становлюючого акту божественним творцем». – M. Hurl. Escriture et culture philosophique dans la pensee de Gregoire de Nysse. Leiden 1971, p. 123.

[20]τί έλαττον είχε τοΰ Αβραάμ κατά τδν τής ουσίας λόγον, ο μετά δεκατέσσαρας γενεάς αναδειχθείς Δαβίδ; ‘Αρά τι μετεποιήθη τής άνθρωπότητος έπϊ τούτου; Και ήττον άνθρωπος ήν, οτι χρονω μεταγενέστερος ; Και τίς ούτως ηλίθιος είπείν ; Εις γάρ έφ' έκατέρων τής ουσίας ό λόγος, ουδέν τή παρόδω τοΰ χρόνου συναλλοιούμενυ; - Григорій Ніський. Проти Євномія І, PG 45, 304 B.

[21]Πετρος γάρ και Ιακώβ, και Ιωάννης έν μέν τω λόγω τής ουσίας , οί αύτοι ήσαν άλλήλοις (άνθρωπος γάρ τούτων έκαστος), έν δέ τοις ίδιώμασι τής έκαστου αυτών υποστάσεως, άλλήλοις ού συνεφέροντο. – Григорій Ніський. Проти Євномія І, PG 45, 320 BC.

[22]ώσπερ έπι τοΰ Αδάμ και τού Άβελ άνθρωπότης μία, ούτω και έπι τοΰ Πατρος και έπι τοΰ Υιού θεότης μία. – Григорій Ніський. Про віру, PG 45, 141 В.

[23]Сontra Eunomium Libri, III, (Wernerus Jaeger) GNO, II, 27

[24]Див.: B. Sesboue. Le Proces Contemporain de Chalcedoine. Bilan et perspectives. // RSR 65 (1977) 45–80.

[25]Ό γαρ, Ποιήσομεν άνθρωπον κατ είχόνα ήμετέραν, είπών, και διά τής πληθυντικής σημασίας τήν άγίαν Τριάδα δηλώσας , ούκ άν τής είκόνος μοναδικώς έπεμνήσθη, είπερ άνομοίως έχοι προς άλληλα τά αρχέτυπα. Ού γάρ ήν δυνατον τών άλλήλοις μή συμβαινόντων είς έν άναδειχθήναι ομοίωμα · άλλ' εί διάφοροι ήσαν αϊ φύσεις, διαφόρους πάντως και εικόνας αυτών ένεστήσατο, τήν κατάλληλον έκαστη δημιουργήσας. – Григорій Ніський. Про устрій людини, PG 44, 140 ВС

Теги: #Григорій Ниський #Патристика