АНОНС: семінар "Київська митрополія XV–XVIII століть: «поділи» в національних історіографіях та сучасні виклики концептуалізації"

Науковий семінар-презентація “Київська митрополія XV–XVIII століть: «поділи» в національних історіографіях та сучасні виклики концептуалізації” відбудеться 26 квітня 2012 р. у Львові, в Українському Католицькому Університеті (вул. Іл. Свєнціцького, 17, Конференційний зал, 4-й поверх), початок – о 16.15

Співдоповідачі: Анджей ҐІЛЬ (Люблін), Ігор СКОЧИЛЯС (Львів)

Дискутанти: Володимир Александрович (Львів), Михайло Довбищенко (Київ), Леонід Тимошенко (Дрогобич)

У рамках семінару відбудеться презентація міжнародного дослідницького проекту «Східні Церкви в Польсько-Литовській державі у процесі перемін й адаптацій: Київська митрополія 1458-1795 років» (Національна програма розвитку гуманістики Міністерства освіти Польщі)

Контактний тел.: (067) 6741443;

e-mail: [email protected]; [email protected]; [email protected]

Тези семінару:

1. Від часу свого заснування наприкінці X ст. й аж до кінця XVIII ст. Руська (Київська) митрополія слов’янсько-візантійського обряду була найбільшою церковною провінцією Царгородського патріархату. Східна Церква виступала посередником між Києвом, Константинополем, іншими християнськими державами греко-візантійського світу й латинського Заходу, а також була інституційною ланкою між центром-метрополією та периферійними осередками. Київська митрополія стала місцем домінування культурної моделі Slavia Orthodoxa, що впродовж багатьох століть визначала її цивілізаційне обличчя. На відміну від земель, які перебували у сфері впливу Росії, та грецько-візантійського світу мусульманської Порти, де окцидентально-орієнтальний діалог переважно тривав у своєму «первородному» вигляді, в українсько-білоруських землях упродовж XVII–XVIII ст. руську культуру щораз виразніше творила також модель Slavia Unitа. Інкультурація цього феномена у строкату етнічну й конфесійну мозаїку цих реґіонів спричинила появу низки місцевих феноменів, які розвивалися передовсім у рамках локальних церковних осередків. Зі середини XV ст. починається формування власне руської (українсько-білоруської) релігійної культури та своєрідної руської тотожності, відмінної від московської (російської), що руйнували вироблену київською елітою XI–XII ст. ідею єдності Русі. Однією з характерних рис цієї релігійної культури Франк Сисин уважає «націоналізацію» Руської Церкви та виникнення «особливої руської свідомості, заснованої на погляді на Церкву як властиво національну інституцію та кшталтування однакової релігійної культури для двох різних Церков – Православної та Унійної». За Сергієм Плохієм, саме наявність, поряд з державно-політичним, також церковного кордону уможливила утвердження у XVI ст. ідеї окремішності українсько-білоруської Русі від Московії, водночас стимулюючи розвиток переконань про єдність і неподільність Київської митрополії.

2. Тісна взаємодія у середньовіччі та в ранньомодерний період між тогочасною руською культурою та Східною Церквою (Православною, а з 1596 р. й Унійною) допомагала формувати українсько-білоруську етнічну територію в різних її реґіональних виявах. Єдина канонічна територія, домінуюча києвохристиянська (передовсім літургійна) традиція, спільний слов’янсько-візантійський обряд, єдина кодифікована церковнослов’янська мова, усталена еклезіальна пам’ять про минуле та подібна «ментальна географія» в сукупності творили елементи тяглості. За умов конфесійних, політичних і станових поділів саме церковні структури – від архиєрейської резиденції до парафії включно – дали змогу зберегти відносну єдність руської культури, долучившись до творення протонаціональної самосвідомості сучасних білорусів й українців та, почасти, молдаван і румунів. Організаційні структури Київської митрополії стали тим інституційним «покровом», який охопив руську етноконфесійну спільноту, маркуючи релігійні й політичні межі її впливів на окраїнах латинської Європи, грецько-православної Ойкумени та мусульманського світу на Великому степовому кордоні. Східна Церква створила сприятливі умови та відповідне середовище для рецепції й конструювання києвохристиянського «коду культури». Опираючись на церковний адміністративно-територіальний устрій, русини мали змогу декларувати свою культурну й релігійну програму на єпархіальних соборах, захищати права та привілеї «нації руської» в духовних судах, виявляти свій традиційний етос у діяльності церковних братств, різноманітних харитативних установ, парафіяльному шкільництві, що й дозволило їм значною мірою зберегти новочасну етноконфесійну тотожність, то в т. ч. базувалася на соціокультурній єдності та спільно пережитому духовно-релігійному досвіді.

Про проект «Східні Церкви в Польсько-Литовській державі у процесі перемін й адаптацій: Київська митрополія 1458-1795 років»

Проект є продовженням досліджень історії східного християнства попередніх поколінь науковців, передовсім у Польщі й Україні. Кінцевою метою цієї міжнародної ініціативи є публікація монографії про організаційні структури Східних Церков у Польсько-Литовській державі часів пізнього середньовіччя та ранньомодерного періоду в сучасній дослідницькій парадигмі. Об’єктом уваги стане Київська митрополія від часу її заснування 1458 р. у нових геополітичних та еклезіальних реаліях (після виокремлення Московської митрополії) аж до кінця її фактичного існування (1795 р.). Митрополія тут розглядається як єдиний організм, попри її формальний поділ внаслідок Берестейської унії 1596 р. на православну та унійну юрисдикції. Будуть з’ясовані границі Київської митрополії, її місце в православній Ойкумені, структури, релігійні, суспільні й політичні функції. Важливо також представити Київську митрополію як своєрідного «компенсатора» руської державності, реального (але не в категоріях устрою) третього члена Речі Посполитої Обох Народів (Rzeczypospolitej Obojga Narodów). З перспективи руського населення Речі Посполитої, Київська митрополія виконувала всі вимоги їхнього державного представництва: мала свого главу – митрополита, урядників – клир та громадян – вірних, врешті мала свою столицю – Київ. Публікація буде включати карти, ілюстрації, найважливіші аспекти функціонування Київської митрополії, джерельні додатки, покажчики та бібліографію.

Метою проекту є видання монографічного дослідження з історії Київської митрополії 1458-1795 рр., авторами якого будуть два історика – Анджей Ґіль з Любліна та Ігор Скочиляс зі Львова. Робота стане підсумком їхніх багаторічного вивчення традиції Східних Церков доби пізнього середньовіччя та ранньомодерного періоду. Передбачається, що публікація, з одного боку, враховуватиме доробок найкращих дослідників (Казимир Ходиніцький, Оскар Галецький, Людомір Беньковський, Ярослав Ісаєвич та ін..), а з іншого, представить цілком нову концепцію історичної традиції Київської митрополії того часу в ширшому політичному і міжнародному контексті.

Етапи реалізації проекту. 1) опрацювання джерельної бази та підставової й найновішої фахової літератури; 2) вироблення остаточної концепції монографії (методологія дослідження, структура роботи) та проведення наукового семінару з метою концептуалізації проекту; 3) написання попереднього варіанту монографії; 4) публічне обговорення робочої версії тексту на рівні семінару експертів та рецензування написаного тексту трьома фахівцями; 5) підготовка остаточної версії монографії, наукове й літературне редагування тексту та його підготовка до публікації; 6) публікація книги.

Очікувані результати проекту. Наукова монографія з історії Київської митрополії 1458-1795 рр. з нової дослідницької перспективи представить широку палітру інституційного розвитку та релігійних практик Східних Церков у Польсько-Литовській державі та ширшому міжнародному контексті. Книга упровадить у науковий обіг новий корпус джерел церковного походження з архівних, бібліотечних і музей збірок Австрії, Білорусі, Ватикану, Німеччини, Польщі, Росії, Румунії й України. Так само передбачено залучення багатого іконографічного матеріалу, історичних карт і додатків – витягів з неопублікованих джерел.