Крига у відносинах між Україною та Ватиканом поступово скресає. Папа Римський тепер не звинувачує НАТО у війні, не захищає росіян і не вимагає встановлення миру за будь-яку ціну. Що зробило можливим такі зміни? І чому Папа Римський так довго волів не бачити злочини росіян в Україні?
Джерело: Європейська правда
Юрій Панченко
На ці теми ми поговорили з експертом із взаємовідносин держави та церкви Денисом Колядою. Він має пряме листування із Папою Римським, а від початку повномасштабної війни мав декілька аудієнцій із понтифіком.
Мирні ініціативи Ватикану
Ватикан намагається сприяти розбудові миру. Кардинал Дзуппі недавно відвідав Україну (5-6 червня).
Це якраз був наступний день після теракту на Каховській ГЕС, після прориву дамби. Він мав зустріч з президентом України. Сам ватиканський представник був шокований, що в такій ситуації президент знайшов час, щоб зустріти особистого посланника Папи Франциска.
І тоді ж кардинал Дзуппі заявив, що його задача – не якась миротворча місія, а радше слухання, щоб покращити розуміння, де Ватикан може і де Ватикан повинен допомогти Україні в реалізації "10 пунктів миру".
Ватикан тепер розглядає це як дорожню карту і долучається до певних пунктів.
Це і повернення полонених, а в першу чергу – повернення незаконно вивезених росіянами українських дітей. А ця гуманітарна частина, на думку Ватикану, може надалі сприяти й іншим переговорним ініціативам.
До того ж, якщо проаналізувати риторику кардинала Дзуппі за останній час, то там з'явилася фраза "справедливий мир". Мова про концепцію, яка полягає у тому, що мир має базуватись на відновленні справедливості.
Це також успіх української дипломатії, адже у Ватикані більш не говорять про "мир за будь-яку ціну".
Українські полонені в Угорщині
В цій ситуації (щодо передачі українських полонених Угорщині за формального сприяння РПЦ без відома України) залучений Мальтійський орден, а відповідно – там точно мав би бути присутній і Ватикан. Адже згідно з новою конституцією Мальтійського ордену, їхній суверенітет випливає з суверенітету Святого Престолу.
Також варто згадати про зустріч Папи Франциска з митрополитом РПЦ Іларіоном, який зараз знаходиться в Угорщині. Тож, можливо, Ватикан і був залучений до цих переговорів.
Але для мене є доконаним фактом, що Ватикан точно не є учасником всіх моментів спекуляції угорської сторони щодо цих військовополонених.
Угорщина повелася максимально аморально і неетично по відношенню не тільки до України, але й до Святого Престолу.
Ми знаємо, що Папа був долучений до попередніх обмінів. І там таких процесів не було. Тож, важко уявити, що такі спекуляції були схвалені Ватиканом.
Я думаю, що це дасть змогу Святому Престолу задуматися, наскільки добрим союзником є Російська Православна Церква, яка начебто одна із тих, хто передавала, і наскільки добрим союзником є угорський прем’єр Віктор Орбан.
Криза у відносинах із Папою Римським
Україна на найвищому рівні поновлює своє запрошення Папи відвідати нашу країну. Українські президент і прем'єр-міністр з мінімальною паузою були на зустрічі з Папою.
Також варто згадати, що папа Франциск, навіть після недавньої госпіталізації та перебування в лікарні, перше, про що згадав, коли повернувся – це була молитва про Україну.
Зважаючи на це, думаю, що криза комунікації поступово вирівнюється.
Ми стаємо зрозумілішими один для одного.
Ватиканська дипломатія тим вирізняється, що вона довго думає, а їхні кроки дуже виважені.
Ватикан поступово прозріває і, відверто кажучи, й Україна також поступово починає розуміти, що свою позицію треба доводити не лише нахрапом, а іноді довгою дискусією, треба мати аргументи.
Нам все здається очевидним, тому що ми є жертвами цього конфлікту. Але все це очевидне не обов'язково і не відразу мусить трансформуватися на всіх представників Заходу чи світу в цілому.
Папа довго сприймав цю війну, як щось подібне до Першої світової, про яку йому розповідав дідусь.
Війну, яку розпочали політики, але прості солдати не мали ненависті один до одного і навіть могли налагодити обміни через лінію фронту.
Це сприйняття було дуже довгим – він навіть недавно згадав це на одному телеефірі, що все змінило лише відео із катуванням українських військових. Також його вразили розповіді кардинала Краєвського, який приїхав з України та розповідав про ці масові поховання – а він був і в Бучі, і в Ірпені, і у східних областях, де були масові поховання.
Це змусило Папу Франциска змінити своє ставлення. Адже всі ці історії оголюють зло, яке десь причаїлося, і здавалося, що після концтаборів і падіння нацизму це не може повторитися. А воно повторюється. Більше того, у деяких моментах воно ще й повторюється з лозунгом "во ім'я Христове".
"Антиросійський" Папа
Давайте відверто: у Росії теж не люблять Папу.
Це нам здається, що Франциск проросійський, проте Росія вважає, що він якраз проукраїнський.
Тому що його заяви на Великдень, і навіть хресна хода (за участю українського та російського хлопчиків) у нашій країні був протрактований, що "знову хочуть примирити", а російською стороною було протрактовано, що це взагалі приниження російського хлопчика. Мовляв, український прапор був присутній, а російський стояв осторонь, і росіянин взагалі казав, що йому соромно.
Були навіть деякі обшуки у Петербурзі, у римо-католицьких соборах, де не дали зібратися вірним та відсвяткувати Великдень.
Це також був певний сигнал від Російської Федерації до Ватикану.
Кроки назустріч Україні
На нашій останній зустрічі ми порушили питання беатифікаційного процесу над митрополитом Андреєм Шептицьким.
Адже це питання не лише для греко-католиків, а для всіх українців, тому що ця постать переосмислена останніми роками.
Був знятий шлейф радянської пропаганди про цю людину. Це людина, яка очолювала церкву і суспільство на Галичині у міжвоєнний період, один із найскладніших періодів нашої історії. І тоді виконувала дійсно і церковну, і політичну функцію і була дуже близькою до народу.
Цей процес вже довгий час триває у Ватикані. І від мого спілкування з Папою маю певне бачення того, що такий жест можливий.