14 вересня 2025 року до США із восьмим офіційним візитом прибув Його Всесвятість, Архієпископ Константинополя — Нового Риму і Вселенський Патріарх Варфоломій I (Η Αυτού Θειοτάτη Παναγιότης ο Αρχιεπίσκοπος Κωνσταντινουπόλεως, Νέας Ρώμης και Οικουμενικός Πατριάρχης Βαρθολομαίος), який здійснить 12-денний пастирсько-дипломатичний тур, кульмінацією якого стане вручення йому Темплтонівської премії (Templeton Prize) — міжнародної нагороди за визначний внесок у ствердження духовного виміру життя через розуміння, відкриття чи практичні роботи.
Згідно із поясненнями протопресвітера Грецької православної архієпархії Америки (Ελληνική Ορθόδοξη Αρχιεπισκοπή Αμερικής) та духовного наставника Архонтів Вселенського патріархату (Άρχοντες του Οικουμενικού Πατριαρχείου, або Ордену Святого апостола Андрія (Τάγμα του Αγίου Αποστόλου Ανδρέα)) Александера Карлуцоса (Alexander Karloutsos; 05.04.1945, уродженця Греції; більш відомого як “отець Алекс”), постать Патріарха Варфоломія I (Πατριάρχης Βαρθολομαῖος Αʹ; при народженні Дімітріос Архондоніс (Δημήτριος Αρχοντώνης), 29.02.1940, уродженець с. Айі-Теодорі острову Імброс, Туреччина) на теренах США втілює глибоку духовну традицію, високий дипломатичний авторитет і живий апостольський запал. Вселенський патріарх користується першістю честі серед православних ієрархів світу і сприймається у цивілізованому світі як лідер православного світу.
Вперше зустріч між Патріархом Варфоломієм І та президентом США Джорджем Гербертом Уокером Бушем (більш відомим як Джорджем Бушем) була організована Александером Карлуцосом у 1990 році. Прийом в Овальному кабінеті релігійного лідера — знакова дипломатична ознака офіційного визнання Патріарха Константинопольського як повноправного суб’єкта глобального релігійного та політичного діалогу. Упродовж десятиліть зазначені прецеденти все ще продовжують формувати політику США і впливати на неї сьогодні.
Темплтонська премія, що вперше була вручена Матері Терезі у 1973 році, сьогодні визнає не просто релігійних лідерів, а тих, хто формує глобальний дискурс на перетині моралі, науки, довкілля та прав людини. У 2025 році лауреатом став Патріарх Варфоломій — за десятиліття послідовної праці в сферах міжрелігійного діалогу, захисту релігійної свободи та екологічного активізму. Відповідно до його твердження: “Екологія — це не політичне чи економічне питання. Це головним чином духовне та релігійне питання, тому що Бог створив і дав нам її, щоб ми її захищали, культивували, використовували, але не зловживали… Я бачу, що у нас спільний ідеал, спільна мета. Можливо, наші методи різні, але кінцева мета кожного із нас — врятувати нашу планету, створити кращі умови життя для мешканців цієї планети, яка є нашим спільним домом, нашою екосистемою”. Церемонія вручення відбудеться 24.09.2025 у Лінкольн-центрі (Нью-Йорк) за участі таких світових постатей, як посланиці миру ООН Валері Джейн Морріс Гудолл (Valerie Jane Morris-Goodall; 03.04.1934, уродженки м. Лондон, Велика Британія), екс-віце-президента США Альберта Арнольда Гора II (Albert Arnold Gore II, більш відомого в США як “Ел Гор” (Al Gore); 31.03.1948, уродженця м. Вашингтон, США) і прем’єр-міністр Греції Кіріакоса Міцотакіса (Κυριάκος Μητσοτάκης; 04.03.1968, уродженця м. Афіни, Греція).
Як оголосив Вселенський патріарх, всі кошти Темплтонської премії (понад £ 1,1 млн.) будуть спрямовані на будівництво центру по догляду за літніми людьми на його рідному острові Імврос. Це — не просто акт благодійності, а духовна відповідь на виклик часу: зцілення через служіння.
З-поміж всіх офіційних заходів, про які було зазначено ще у липні 2025 року і які покликані збалансувати дипломатичну гравітацію із пасторальним об’ємом, слід виділити ті, що певним чином стосуються безпосередньо України.
15 вересня 2025 року, в Овальному кабінеті Білого дому відбулась 30-ти хвилинна зустріч Варфоломія І із президентом США Дональдом Трампом. За повідомленням Вселенського Патріархату, тон розмови був “теплим, сердечним” та “щирим”. “Ми обговорили питання, які нас турбують: Вселенський патріархат, християни, які залишаються в Туреччині… Я казав, що нас, християн, яких залишилося, дуже мало — не тільки ми, грецькі православні, але й всі християни, які живуть в Туреччині, складають приблизно 1 % населення країни, що становить приблизно 84 мільйони. Ми крапля в океані… Труднощі, гоніння, але також те, що попри все це ми виживаємо і продовжуємо виконувати свою місію”, — зазначив Вселенський патріарх. — “Наш Патріархат виявляє особливу увагу до подій в Україні, як політичних, так і церковних. Я згадав, що шість років тому ми надали автокефалію Церкві України — після численних прохань із їхнього боку, — переконавшись, що це справедливо і відповідає їхньому праву: мати церковну незалежність від Москви, яка, як усі знаємо, виявилася ворогом українського народу. Ми дали їм можливість жити незалежно від московського центру, який десятиліттями їх пригнічував; достатньо згадати Голодомор — злочин Сталіна з конфіскації хліба / пшениці, — що спричинила загибель, за різними оцінками 3-4 мільйони, а згодом — страждання під час Другої світової. Одним словом: Москва є ворогом України; кульмінацією цієї ворожнечі стала війна, яку Росія розв’язала у лютому 2022 року і, на жаль, продовжує донині, з тисячами жертв — і з російського, і з українського боку. Я читав недавно, що загиблих обчислюють близько мільйона; і це не тільки військові, що гинуть на фронті, але й цивільне населення. Це також діти, яких було депортовано до Росії — їх оцінюють у 20 тисяч. Ця тема, як я вже казав, викликала особливу увагу й у першої леді Сполучених Штатів, яка через свого чоловіка зверталася з листом до президента путіна, коли відбулася зустріч на Алясці”.
Патріарх вживає саме вираз “надання автокефалії Церкві України”. Це ключова канонічна формула, що підкреслює: автокефалія стосується Церкви України як цілості, а не “ексклюзивного права” окремої групи. Звідси — логіка інклюзивності: у руслі позиції, озвученої Патріархом у нещодавньому інтерв’ю France 2, автокефалія не є ексклюзивним продуктом для вибраних, вона стосується всіх православних в Україні. А Україна для Його Всесвятості — одна з пріоритетних тем. Вселенський Патріархат констатує особливу увагу до України у двох вимірах — політичному та церковному. Тобто ситуацію розглянуто в контексті, а не фрагментарно. Поруч зі згадкою про Голодомор як злочину тоталітарного режиму — чітка оцінка сучасної війни РФ проти України, з акцентом на депортації українських дітей (приблизно 20 тис.): це вибудовує історичний ланцюг насильницьких практик, від яких Україна потерпає впродовж століття. Нагадування про численні прохання з українського боку та право на церковну незалежність від Москви пояснює, чому у 2019 році було ухвалено саме рішення про надання автокефалії. Вселенський Патріарх послідовно заступається за багатостраждальний український народ та його Церкву — позиція, яка викликає особливу вдячність з українського боку.
Іншими темами дискусії Вселенського патріарха та президента Трампа були:
— критичне скорочення християнської присутності у святих місцях Близького Сходу: без зміни тенденції багато святинь можуть перетворитися на “музеї” без живих громад;
— відновлення Халкійської (Гелбекі) семінарії у Стамбулі (Halki Seminary), яка була закрита багато років, і патріарх висловив оптимізм, що вона може відновити діяльність до 2026 року (тривають комплексні роботи; орієнтир — прийом перших студентів у вересні 2026 року, якщо умови дозволять). Семінарія подана як символ свободи церковної освіти та реальних гарантій прав релігійних меншин;
— екуменічний діалог з Римом. Поряд із богословським діалогом підкреслено “діалог любові”; анонсовано майбутній візит (кінець листопада 2025 року) Папи Лева XIV (Нікея — Стамбул) для спільного відзначення 1700-річчя Першого Вселенського Нікейського Собору — як знак взаємної відкритості та пошуку єдності у правді й любові;
— турбота про створений світ. Підтверджено екологічне служіння Вселенського Патріархату; у межах візиту — Премія Темплтона за “зелене” апостольство та виступи в університетах Нью-Йорка.
На зустрічі в Овальному кабінеті також були присутні: архієпископ Американський, іпертим та екзарх Атлантичного і Тихого океанів митрополит Елпідофор (Μητροπολίτης Ελπιδοφόρος; при народженні Іоанніс Ламбриніадіс (Ιωάννης Λαμπρυνιάδης), 28.11.1967, уродженець м. Стамбул, Туреччина); митрополит Лаодикійський та представник Вселенського престолу в Афінах митрополит Феодоріт (Μητροπολίτης Θεοδώρητος; при народженні Феодорітос Полізогопулос (Θεοδώρητος Πολυζωγόπουλος), 1948 р.н., уродженець м. Афіни, Греція); митрополит Сілібрійський, іпертим та екзарх Фракії Максим Вгенопулос (Μητροπολίτης Μάξιμος Βγενόπουλος; 1970 р.н., уродженець м. Патри, Греція); великий еклезіарх Вселенського Патріархату в Стамбулі Аетіос (Μεγάλος Εκκλησιαρχός του Οικουμενικού Πατριαρχείου στην Κωνσταντινούπολη Αέτιος; при народженні Дімітріос Нікіфорос (Δημήτριος Νικηφόρος)); преподобні протопресвітери Вселенського Престолу Панагіотіс Папазафіропулос (Παναγιώτης Παπαζαφειρόπουλος) та Александер Карлуцос (Αλέξανδρος Καρλούτσος); віце-президент США Джеймс Девід “Джей Ді” Венс (James David “JD” Vance, при народженні Джеймс Дональд Боуман; 02.08.1984 р.н.); один із головних радників президента США з питань технологій, архонт Вселенського патріархату Майкл Джон Коцакас Краціос (Michael John Kotsakas Kratsios; 07.11.1986, уродженець м. Солсбері штату Меріленд, США); член президентської консультативної ради з розвідки Рейнгольд Річард “Райнс” Прібус (Reinhold Richard “Reince” Priebus; 18.03.1972, уродженець м. Довер штату Нью-Джерсі, США).
Серед всіх заходів 16 вересня 2025 року звертає на себе увагу проведена у штаб-квартирі Державного департаменту зустріч Вселенського Патріарха із заступником Державного секретаря США з управління та ресурсами Майклом Джоном Рігасом (Michael John Rigas; 1971-1972 р.н., уродженцем м. Бостон штату Массачусетс, США). Його Всесвятість випустив гостре попередження про небезпеку націоналізму в релігії, закликаючи натомість відновити глобальну відданість діалогу, співіснуванню та гідності кожної людини: “Як послідовники Господа Ісуса Христа, ми покликані переслідувати Царство Боже, а не будь-яке людське Царство, незалежно від того, наскільки запрошували”. Його зауваження позиціонували Вселенський патріархат як транснаціональну, духовну інституцію, яка стоїть над політичними межами, де роль церкви полягає не у посиленні націоналізму. “Релігія використовувалася для консолідації народів навколо конкретних урядів, надаючи злагодженість земним імперіям, королівствам та державам: “Але хіба людська сім’я не дійшла до того моменту, коли такі жорсткі форми відповідності вже не слугують інтересам народу?”
У ході аудієнції було порушено тему релігійної свободи, зокрема у контексті агресії Росії в Україні. У своєму виступі Варфоломій І підкреслив: “Як Вселенський Патріарх, ми несемо відповідальність за скликання та організацію взаємодії між різними Автокефальними — тобто самокерованими — Православними Церквами. Зрозуміло, що багато з цих Церков структуровані навколо національних ідентичностей, які включають спільну історію, культуру та мову. Тим не менш, Православна Церква не приймає етнофілетизм як політику, навіть коли деякі з наших Сестринських Церков зробили це з політичної та навіть фінансової доцільності…Оскільки національні ідентичності прагнуть уособити себе навколо певних характеристик — релігія часто є головною серед них — вони відокремлюються від природи дипломатії, втіленої тут, у Державному департаменті. Бо дипломатія означає готовність дивитися на обставини з точки зору іншого. Таким чином, вона вимагає здатності, простору, якщо хочете, поставити себе на місце іншого — бути емпатичним, а не лише співчутливим. Така здатність справді підходить для кожного аспекту життя, оскільки вона дозволяє людині бути чесною щодо власних намірів та мотивів…Сьогодні значний внесок великих релігійних традицій має полягати у створенні сфер взаємної поваги та розуміння. Такі сфери не служать монархічним амбіціям, а радше спонукають населення до прояву демократичних форм правління, які є інклюзивними та базуються на фундаментальній рівності всіх громадян, незалежно від їхнього походження”.
Патріарх зауважив, що завдання релігійних лідерів сьогодні — відкрити простір для взаємоповаги, міжконфесійного діалогу та примирення. “Важливим внеском великих релігійних традицій має бути створення галузей взаємоповаги та взаєморозуміння”, — зазначив він. — “Всі релігії світу вчать цінності кожної людини. Ми зіткнулися із необхідністю практикувати прийняття, а не відмову”.
У своєму виступі Вселенський патріарх привселюдно відзначив грецьке православне виховання Майкла Рігаса, як ознаку виняткового історичного та символічного змісту, чим підкреслив їхню спільну спадщину: “Ми знаємо, що ви повністю обізнані з цими вченнями, оскільки ви були виховані в грецькій православній традиції, а ваш батько, Джон, був випускником нашої семінарії Святого Хреста в Брукліні, штат Массачусетс. Таким чином, ви поділяєте наше усвідомлення того, що людська сім’я пов’язана глибшими стосунками, ніж ми могли собі уявити, і в цьому дусі ми маємо ключ до щасливого та повноцінного життя для кожної людини”.
Окремо слід звернути увагу на зміст виступу Вселенського патріарха під час обідньої зустрічі в Думбартон-Оакс із послом Туреччини в США Седатом Оналом (Sedat Önal; 11.08.1963, уродженцем м. Кайсері, Туреччина) та надзвичайним і повноважним послом Греції в США Єкатеріні Нассікою (Ekaterini Nassika; 23.03.1959, уродженкою Греції), в якому було підкреслено про вплив мови на формування самоідентичності людини та збереження національної державності, а саме — важливість грецької мови за кордоном і зв’язок між Вселенським патріархатом та еллінською спадщиною. “Вселенський патріархат, перший престол Православ’я, є живим і життєво важливим носієм цієї дорогоцінної спадщини… Це єднає віру із культурою, проголошуючи правду Христа і свободу людської істоти”, — сказав Патріарх.
Присутність Варфоломія І у Вашингтоні є наочним прикладом того, як духовна влада може виконувати роль “м’якої сили” — створюючи простори для діалогу між релігійними, політичними та академічними спільнотами.
17 вересня 2025 року, в останній день апостольського візиту у Вашингтоні, округу Колумбия, відбулася зустріч із спікером Палати представників Джеймсом Майклом Джонсоном (James Michael Johnson; 30.01.1972, уродженцем м. Шривпорт штату Луїзіана, США). У своїй промові, серед іншого, Його Святість згадав про важливість духовних цінностей та доброчесного використання влади, наголосивши на необхідності захисту творіння, яке його Творець довірив людству. “Тут, у Капітолії — “Палаті народу” — ми бачимо, як молода нація перетворилася на потужний символ єдності через різноманітність”, — сказав Патріарх, зазначивши, що духовні цінності, такі як рівність людей, роблять цю країну такою стійкою та сильною. “Вселенський Патріархат”, — сказав він в іншому місці своєї промови, — “розуміє, як такі різні народи можуть об’єднатися та бути “E Pluribus Unum”, бо те саме стосується і нашої Православної Християнської Віри, яка приймає всіх, хто приходить до неї зі щирістю серця. Тому, завершуючи наші зауваження сьогодні, ми славимо цю Націю багатьох, хто прагне бути єдиним, і ми звертаємося до Вас, пане спікере, та всіх тих, хто служить американському народу, благословіння Бога та Його безмежну милість”.
Того ж дня Вселенський патріарх Варфоломій І був урочисто прийнятий у Конгресі США. Понад двадцять членів Конгресу подали офіційні заяви до протоколу, в яких відзначили духовне лідерство патріарха, його незмінну відданість правам людини, діалогу та миру.
Ініціатором зустрічі з конгресменами виступив один із найбагатших демократів від штату Нью-Йорк Деніель (Ден) Закс Голдман (Daniel (Dan) Sachs Goldman; 26.02.1976, уродженець м. Вашингтон, США; його особистий капітал оцінюється у $ 253 млн.) — представник штату, де проживає впливова грецька діаспора. Він наголосив, що присутність Вселенського патріарха у США виходить далеко за межі православного світу — його авторитет сьогодні шукають усі, хто потребує морального орієнтиру в умовах глобальної турбулентності. За його словами, Варфоломій став символом міжрелігійного діалогу, людської гідності та голосом миру — зокрема у контексті війни в Україні.
Конгресмен-республіканець та грек за походженням Гас (Константінос) Майкл Біліракіс (Gus (Konstantinos) Michael Bilirakis; 08.02.1963, уродженець м. Гейнсвілл штату Флорида, США) підкреслив спадщину “віри, миру й стійкості”, яку несе Патріарх. Він звернув увагу на складне становище християнських громад у Туреччині, наголосивши на необхідності політичного тиску з боку США на Анкару з метою офіційного визнання Вселенського патріархату та відновлення діяльності Халкінської богословської школи.
У свою чергу, гречанка-конгресвумен-демократка Еліс Констядіна “Діна” Тайтус (Alice Costandina “Dina” Titus; 23.05.1950, уродженка м. Томасвілл штату Джорджия, США) акцентувала увагу на екологічній місії Варфоломія І, за яку його у США ще з 1990-х років називають “Зеленим патріархом”. Вона нагадала, що очільник Константинопольського престолу одним із перших релігійних лідерів назвав знищення довкілля гріхом і підкреслив, що світ — це не власність для експлуатації, а дар Божий, який вимагає дбайливого ставлення.
18 вересня 2025 року Вселенський Патріарх зустрівся у штаб-квартирі Організації Об’єднаних Націй з Генеральним секретарем Антоніу Мануелем де Олівейрою Гутеррішем (António Manuel de Oliveira Guterres; 30.04.1949, уродженецем м. Лісабон, Португалія). Зустріч була охарактеризована як тепла та конструктивна, обговорення було зосереджено на питаннях взаємних екологічних проблем та на діалозі між народами, релігіями, культурами, а також на спільних ініціативах щодо миру та порозуміння.
Втім, серед спостерігачів виникло одне цілком логічне запитання: чому у такій важливій поїздці не було митрополита Халкедонського Еммануїла (Μητροπολίτης Χαλκιδών Εμμανουήλ; при народженні Еммануїла Адамакіса (Ἐμμανουήλ Ἀδαμάκης), 19.12.1958, уродженця м. Айос-Ніколаос острову Кріт, Греція) — одного з найближчих і найвпливовіших ієрархів Фанару, який донедавна курував “український напрямок”.
Ця відсутність стала приводом для іронічних міркувань навіть серед духовенства. Одні жартують, що митрополит міг просто занедужати (підхопити черговий штам COVID-19), інші — що Патріарх свідомо “вивів із гри” свого протеже. Та є й третя версія, більш колоритна: мовляв, Його Всесвятість вирішив не ризикувати і уникнути можливого конфлікту між митрополитом Еммануїлом та архієпископом Елпідофором просто посеред Овального кабінету — з огляду на їхнє суперництво щодо впливу на українське питання. Утім, як виглядає, і без потенційної “драки” усе стало очевидним: Еммануїл, здається, стрімко втрачає свої позиції.
Незважаючи на те, що публічні дії посилили сприйняття Варфоломія як активного духовного й міжнародного актора, котрий досягнув значного резонансу на геополітичному рівні, але водночас вони додають прискорення дискусіям — на Фанарі й поза ним — про наступництво.
На Фанарі вже тривалий час обговорюють кандидатури ієрархів, які потенційно можуть змінити Патріарха Варфоломія І. Серед релігійних та експертних кіл ширяться припущення, що візит до США міг бути не лише пастирським чи церемоніальним, а й своєрідним “оглядом бойовищ” — моментом, в якому патріарх визначається із тим, хто із претендентів має найбільший потенціал.
Відомо, що стан здоров’я Патріарха давно викликає занепокоєння. Останнім часом у грекомовних медіа та серед церковної еліти почали дедалі частіше з’являтися чутки, що Варфоломій може найближчим часом піти у відставку. Істотно прискорили ці спекуляції дві госпіталізації: під час попереднього візиту до США (з причини втоми після тривалого перельоту), а також операція на серці, після чого він повернувся до Стамбула. Ці факти разом із кількома публічними заявами: Патріарх неодноразово підкреслював, що “завжди тримає у думці можливість відставки” — породили інтерес і здогадки, що рішення про майбутнє може бути прийнято вже найближчим часом.
Серед головних кандидатів у колах, що стоять близько до Фанару, називають архієпископа Американського Елпідофора (Ламбриніадіса) та митрополита Халкедонського Еммануїла (Адамакіса). Обидва мають серйозні сильні сторони, та обидва — вразливі до критики або до змін у політичному й церковному балансі. Істотно, що між ними існує не просто конкуренція амбіцій, а серйозне протистояння впливів. Близькі до патріарха Варфоломія люди вважають, що митрополит Еммануїл — це людина, “яка вирішує проблеми”, а архієпископ Елпідофор — людина, “яка їх створює”.
Еммануїл — іменований “геронда‑митрополит”, людина із традиційним церковним авторитетом, дипломатичним стилем, з історією роботи як з європейськими метрополіями, так і всередині Фанару. Він є одним із тих єпископів Вселенського Патріархату, які брали активну участь у створенні помісної Православної Церкви України та отриманні нею Томосу про автокефалію. Відомий своєю жорсткою антимосковською позицією. Серед його плюсів: добрі відносини з ієрархами Константинополя, досвід у міжнародному церковному діалозі, визнання серед європейської православної спільноти. Але серед мінусів — відсутність турецького громадянства, що може ускладнити формальну легітимність у межах Туреччини; також — менш активна присутність у публічних подіях останнього часу (порівняно з Елпідофором). Водночас відсутність Еммануїла на заходах Патріарха в США сприймається як втрата можливості продемонструвати рівень впливу.
Елпідофор має сильні позиції в діаспорі, підтримку серед греко-американських архонтів, значну медійну видимість у США, зв’язки із владою. Ламбриніадіс допомагав організовувати зустрічі президента Греції та патріарха Варфоломія І з президентом США. Американський уряд використовує Елпідофора для переговорів з Ердоганом. Тим більше, що сам архієпископ США не проти зайвий раз не тільки зустрітися з президентом Туреччини, але й взяти участь у важливих для нього заходах. Його активність у заходах, пов’язаних з Архієпископією (вміння забезпечувати “стабільність” Константинопольського патріархату в США на фоні існуючих автокефалістських настроїв та бажання впливової й активної частини грецької діаспори здобути незалежність від “Стамбульського патріархату”), суспільними або міжконфесійними проектами, зробила його ім’я одним із головних у дискусіях про спадкоємність. За короткий час йому майже вдалося вирішити три основні проблеми в Американській архієпископії: будівництво храму на честь святого Миколая, Бостонської богословської школи та пенсійного фонду духовенства. Під час візиту Варфоломія І до США Елпідофор отримав платформу для міжнародної видимості: участь у важливих подіях у США, високі церковні церемонії, що підвищує його ресурс і сприйняття серед діаспори як одного з майбутніх лідерів.
На фоні відкритої боротьби між двома фаворитами все більше заговорили про третю і четверту фігури:
— Митрополита Прінкіпонніського, іпертима та екзарха Пропонтіди Дімітрія (Μητροπολίτης Δημήτριος; при народженні Дімітріоса Комматаса (Δημήτριος Κ. Κομματάς), 26.10.1952, уродженця району Куртулуш м. Стамбул, Туреччина). Його підтримує значна частина ієрархів, що проживають у Туреччині, а його постать сприймається як більш “нейтральна”, не обтяжена конфліктами, властивими Елпідофору й Еммануїлу. Дімітрій — не “зірковий” кандидат, але саме тому його й можуть розглянути як можливий компроміс: тиха фігура, яка може стабілізувати ситуацію без гучних амбіцій і протистоянь.
— Архієпископа Австралійського Макарія (Αρχιεπίσκοπος Μακάριος; при народженні Макаріоса Грінієзакіса (Μακάριος Γρινιεζάκης); 15.03.1974, уродженця м. Іракліон острову Крит, Греція) — згадується експертами у контексті виборів наступника Патріарха Варфоломія.
Беручи до уваги здоров’я та вік Патріарха, внутрішню динаміку, візити, госпіталізації та заяви, можна виділити кілька моделей розвитку подій:
— Делегована спадковість / призначення з повноваженнями. Патріарх, усвідомлюючи свої обмеження, може обрати наступника вже зараз, щоб той почав виконувати частину обов’язків із погодженням Синоду. Це може бути або Елпідофор, або Еммануїл.
— “М’яке” передавання влади через оздоровчі або формальні причини. У цьому випадку здійснюється поступовий перехід (наприклад, делегування представництва на міжнародних зустрічах, урядових аудієнціях, церковних функціях) — поки сам Патріарх формально не оголосить про відставку, або не втратить можливості виконувати свої функції.
— Боротьба “останніх днів”: конкуренція, альянси, компроміси. Якщо питання відставки стане ближчим, то змагання між Елпідофором і Еммануїлом може загостритись: лобіювання в діаспорі, пошук підтримки серед архонтів, можливі приховані чи явні домовленості із державними структурами США або Туреччини.
— Компромісний кандидат. Якщо внутрішнє протистояння зросте, або якщо Синод та Фанар побажають уникнути конфліктного періоду, з-поміж яскравих кандидатів може з’явитися третя чи четверта постать — менш політично заангажована, але прийнятна для різних фракцій.
Отже, якщо патріарх Варфоломій таки зважиться піти на спочинок, перед ним постане складне завдання — не лише назвати ім’я спадкоємця, а й не зруйнувати те, що залишилося. Варфоломій керував Церквою понад 30 років, і залишає спадщину із великою кількістю невирішених конфліктів:
— розкол із Московським патріархатом;
— комунікаційна прірва між Константинополем та більшістю Помісних Церков;
— вибухонебезпечна ситуація в діаспорі;
— знецінення статусу Константинополя як “першого серед рівних”.
Наступник буде змушений не просто “посадити квіти на руїнах”, а шукати нову модель існування патріархату. І питання полягає не лише в тому, хто стане патріархом — дипломат Еммануїл, політик Елпідофор чи третій, або четвертий нейтральний кандидат. Питання у тому, яким буде Константинопольський патріархат після Варфоломія.