В Юліанському календарі 21 листопада – свято Собору архистратига Михаїла та всіх небесних чинів і сил. Вперше про ангелів ми дізнаємося зі Книг Ісаї та Єзекиїла, де описані образи серафимів і херувимів, які перебувають найближче до Господа, та сили в образах ангела, лева, теля й орла з великою кількістю крил, стоп, очей, облич, що явилися Єзекиїлові.
У Старому Завіті також читаємо про перше об’явлення людині Трійці у вигляді трьох ангелів, які завітали до дому Авраама і Сари. Та й Новий Завіт головно починається із благовісті, носієм якої, знову ж таки, є архангел Гавриїл.
Щодо природи та походження небесних сил, то богослови ставляться до цих питань досить обережно. Можна подискутувати про свободу вибору ангелів та їхню досконалість: про вищість чи НЕвищість від людини. Можна ще згадати про відхід і падіння ангелів, про ангелів-охоронців та людські забобони, стереотипи й спекуляції довкола них. Однак ми не робитимемо цього! Нехай дискусії і суперечки точаться серед експертів-богословів. Мені ж цікаво, як і вам, сподіваюся, трішки доторкнутися до ангельського. Просто хочу відпочити серед ангелів у цьому тексті.
Першим і, здається, чи не останнім, хто наважився настільки широко й розгалужено описати «ангельський світоустрій», був Псевдо-Діонісій Ареопагіт, який трудився над працею «Про небесні ієрархії». Було це ІV ст. і писалося про три єрархічні рівні небесних сил, кожен з яких має три обличчя. Перший – серафими, херувими і престоли. Другий – панування або господства, сили і власті. Третій – початки, архангели і ангели.
Звичайно, ангельську єрархію отець аж ніяк не вигадав самотужки, а послуговувався свідченнями про об’явлення у Старому та Новому Завітах. Відтак із вищої єрархії найближче до Бога перебувають полум’яні й шестикрилі серафими (Іс. 6, 2), сповнені любові до Нього та спонукають інших до неї. Далі – многоокі херувими (Бут. 3, 24), ім’я яких означає вилив премудрості, що веде до правдивого богопізнання. Наступні – богоносні престоли (Кол. 1, 16), які слугують підніжками для Господа і носять Його, служачи правосуддю Божому.
В останній єрархії перші – начала (Кол. 1, 16), які володарюють над нижчими ангелами, скеровують їх до виконання божественних повелінь. Їм доручено опікуватися Всесвітом: охороняти країни, народи, племена. Архангели (1 Сол. 4, 16) звіщають про велике і преславне, відкривають таємниці віри, пророцтва та розуміння волі Божої, зміцнюють у людях віру, просвіщаючи їхній розум Євангелієм. Останні і ближчі до людей – ангели (1 Пет. 3, 22). Вони сповіщають наміри Божі, настановляють людей до доброчесного й святого життя. Вони оберігають віруючих, утримують від падінь, підіймають занепалих. Тому часто серед нас можна почути вислів «ангел-хоронитель».
Як бачимо, єрархій і чинів Псевдо-Діонісій Ареопагіт виділив предостатньо, але, по суті, всі імена можна звести до одного, що і є найпершою визначальною ознакою небесного Божого створіння – «ангел-свідок». Як на мене, ангельський устрій не подібний до людського, позаяк люди сприймають єрархію як вертикальну систему координат. У поділі, який подає Псевдо-Діонісій, відчутно, що ця система явно горизонтальна поміж самими небесними і безплотними, які сприймають верховенство не через підкорення та насилля, але як шлях покори, служіння й любові. Так, є чини, ближчі до Бога, і є ті, які ближчі до людей. Проте «близькість» чи «віддаленість» – це не риса зверхності одних над іншими, а шлях сенсу служіння.
В апокрифічній Книзі Еноха, на яку покликається Псевдо-Діонісій, сказано про сім архангелів:
У Київській Русі архистратига Михаїла через мужність і войовничість вважали покровителем князів та патроном багатьох княжих міст. Він був патроном Києва, тому не дивно, що один із головних соборів столиці – Михайлівський золотоверхий, який побудував один з онуків Ярослава Мудрого.
Позаяк образів архистратига Михаїла та людських уповань на нього було і є багато, то й іконографія дуже різноманітна: Божий посланець і безстрашний воїн, головний над усіма ангелами, заступник людей на Страшному суді, молільник у молільному ряді іконостасу «деізіс».
Цікава і доволі рідкісна українська ікона «Чудо в Хонах», яка перебуває у збірці Національного музею ім. Андрея Шептицького у Львові. Образ походить із Волині та датований серединою ХVІІІ ст. Експонат вважається рідкісним, оскільки сюжет образу зазвичай представлений у клеймах загальної ікони архистратига Михаїла, проте тут події винесені в окрему композицію. Згідно з переказами чудес Михаїла, в селі Хони, поблизу малоазійського міста Ієриполя, була церква на честь архистратига. Храм хотіли знищити язичники, які прокопали рів, щоби спрямувати води ріки просто на святиню. Тоді паламар церкви Архип почав молитися про заступництво до Михаїла. Архистратиг явився і вдарив посохом, змінивши русло ріки і врятувавши храм.
Ми ж поговоримо про іконографію архистратига найперше як ангела, слуги Божого і молільника. Такий образ найчастіше можна побачити в чині моління (деізіс) в іконостасі. Біля Ісуса Христа найближче стоять Богородиця й Іван Хреститель, а за ними – Михаїл та Гавриїл, після яких – апостоли.
Постаті схилені у три чверті в молитовному намірі – вони просять Спасителя про помилування людських душ на Страшному суді. Ангели зодягнені в гіматії (плащі) та хітони (довгі сорочки), поверх яких – пишно оздоблені імператорські лори та дияконські орари. Не випадково поєднані елементи одягу вельможного візантійського правителя і диякона, який прислуговує й допомагає правити Службу Божу, адже велич мудрого правителя – це покора та служіння вічним істинам. На кінцях орару, подібно до епітрахиля, поперечна смуга, що символізує відречення від земних пристрастей. Плащ – це одяг воїна, у Михаїла він червоний (колір боротьби, Божої благодаті) на відміну від Гавриїла, який має зелений гіматій (колір земної благодаті, життя).
Колись чула таку думку, що диякони під час Літургії немов перетворюються в архангелів. Адже виконують ту ж саму роль – буквально літають довкола престолу, прислуговуючи й оспівуючи славу Господню.
На рукавах сорочки архангели мають обшлаги, які щільно прилягають до зап’ястя, – символ чистоти, перешкода для входження нечесті. В одній руці Михаїл зазвичай тримає мерило – посох ангелів й архангелів. Інколи можна побачити жезл – знак влади вищого духовенства. Прообраз цього жезла – посох пастухів, який надавав Мойсеєві чудодійної сили. В іншій руці має зерцало – сфера, що символізує передбачення, що його архангели одержали від Бога. Зерцало напівпрозоре, а в його центрі переважно вписані ініціали Ісуса Христа або погруддя Спаса-Еммануїла.
Волосся ангелів гармонійно вкладене подібно до античних зачісок. Тільки вплетена стрічка-діадема не просто тримає волосся – її кінці розвиваються ніби від подуву вітру. Ці кінці – т. зв. «слухи», або тороки. «Слухи» символізують постійне чування ангелів, їхнє прислухання до Божих повелінь.
Величезні брунатні крила теж складені в покорі та спокої. Та й обличчя випромінюють особливу тишу, їхні лики не схожі ні на чоловічі, ні на жіночі. Вони далекі від людських поділів, адже головне їхнє завдання й архисенс буття – прислухатися, слухати, а відтак – служити. Вони не бунтують, не повстають, хоч Псевдо-Діонісій і каже, що вони теж наділені свобідною волею. Але, можливо, в цьому і криється найбільша краса: маючи свобідну волю, настільки перебувати в любовному співжитті та гармонії з божественними особами Трійці, щоб навіть не мати найменшого бажання йти протилежною стороною чи зупинятися на шляху. Вони просто перебувають у Бозі і з Богом у мирі, в довірі, адже їхнє існування – сенс від сенсу, світло від світла.
Література: