Видатний український історик, фольклорист та етнограф ХІХ століття Микола Костомаров зробив припущення, що дружиною гетьмана Івана Мазепи була старша за нього донька полковника Половця Ганна Фридрикевич.
Джерело: Факти
Ігор Осипчук
Від першого шлюбу вона мала двох дітей. Майбутній гетьман одружився з нею, начебто, з меркантильних міркувань — заради грошей і кар’єри. Припущення Костомарова щодо дружини Мазепи поступово стало майже усталеною думкою серед істориків наступних поколінь. І ось тепер під питання цю версію класика поставлено через рукопис другої половини XVII — початку XVIIІ століть, який пощастило знайти в одному з монастирів на Святій Горі Афон у Греції українському історику і релігієзнавцю, кандидату історичних наук, доктору теології, директору Міжнародного інституту афонської спадщини Сергію Шумило. Зараз разом з колегами він розпочав дослідження та підготовку до видання цієї унікальної писемної пам’ятки. Робота проводиться на Афоні, тож інтерв’ю «ФАКТАМ» науковець дав по меседжеру.
— Що являє собою стародавній рукопис, дослідження якого ви зараз розпочали? — ставлю питання Сергію Шумило.
— Це пом’яник (інша назва синодик) — перелік імен живих і померлих, складений для того, щоб поминати їх в афонському монастирі. В цьому пом’янику записані українські гетьмани та козацька старшина, які жертвували доволі значні кошти для підтримки монастирів на Афоні. В рукописі зазначені не тільки ці люди, але й члени їх родів.
— В тому числі й родини гетьмана Івана Мазепи?
— Так. Важливо, що це, певно, найповніший серед відомих на сьогоднішній день список членів його роду. Заслуговує на особливою уваги те, що в цьому списку зразу ж після Івана Мазепи значиться Марія.
— Тобто, це ім’я його дружини?
— Певно, що так. За церковною традицією за ім’ям чоловіка зазвичай писали саме ім’я його дружини. Слідом за Марією записані батьки Мазепи — Стефан і Магдалина.
— Виходить, є підстави поставити під сумнів розповсюджену версію про те, що дружиною гетьмана Мазепи була вдова Ганна Фридрикевич?
— Так.
— Цікаво, чи є і цьому списку членів роду Мазепи ім’я Ганна?
— В рукописі маємо не один, а два списки його роду. В жодному з них Ганни немає. Натомість в обох зразу ж за Іваном записано Марію. Тож маємо відстави припустити, що насправді дружиною Мазепи була не Ганна, а Марія. Дуже цікава знахідка, але, щоб як слід розібратися в питаннях, яких виникли у зв’язку з нею, маємо провести ретельні дослідження. Тобто, цей рукопис і записи в ньому про рід Мазепи поставили перед нами більше питань, ніж дали відповідей.
— Маєте версії про те, хто була ця загадкова Марія: з якого вона роду, де і за яких обставин познайомилася з Іваном Мазепою?
— Поки що ні. Науковий пошук буде дуже складним, адже після виступу Мазепи проти російського царя Петра І за наказом останнього безжально нищилось все, що було пов’язано з гетьманом — в тому числі, документи і взагалі будь-які писемні згадки про нього і його родичів. Особливо нищились церковні документи, згадки в пом’яниках та ін. Те, що лишилося, забрали в Санкт-Петербург. Тому ми маємо дуже мало відомостей, зокрема про рідню гетьмана.
— В якихось інших історичних джерелах, окрім знайденого вами пом’яника, згадується про жінку на ім’я Марія, яка була в житті Мазепи?
— Наскільки мені відомо, ні. І це не дивно, адже, ще раз скажу, Російська імперія усіляко намагалася стерти пам’ять про українського гетьмана, який повстав проти Москви. Цар Петро І наказав накласти на нього анафему.
— А чи не може це бути Мотря Кочубей, з якою, начебто, збирався одружитись Мазепа?
— Ці обидва записи у пом’янику зроблено до 1702 року, коли ще була жива дружина Мазепи.
— А з Мотрею він так і не одружився?
— Ні, не одружився. Ми знаємо, коли померла дружина гетьмана — в 1702 році. Після того він обрав собі за дружину доньку генерального судді Василя Кочубея Мотрю, якій на той час було десь 18 — 22 роки. З літописних джерел відомо, що Мазепа просив у церковних архієреїв та грецьких патріархів дозвіл на шлюб з нею, проте батьки Мотрі не дали згоди. Ці обставини інтимного життя Мазепи породили чимало фольклорних легенд та версій у художній літературі. Саме в художніх творах Мотрю інколи називають іменем Марія (зокрема Олександр Пушкін в поемі «Полтава»).
— Можливо, це дає певні підстави припустити, що в рукописі на другому місці, одразу після гетьмана Мазепи, під іменем Марія все ж зазначена Мотря (Матрона) Кочубей?
— Ця версія не витримує критики хоча б через те, що найменування в художній літературі Мотрі Марією не відповідає історичним реаліям.
— Чому?
— Бо і в хрещенні, і в житті вона носила ім’я Матрона. Тому записувати її до афонського пом’яника під іншим іменем не було жодного сенсу.
До речі, підтвердження цього містить цей афонський пом’яник: в ньому на інших аркушах під 1686 роком серед жертводавців афонської обителі зазначений генеральний суддя Василь Кочубей з усім його родом. Зрозуміло, там записано і його доньку Матрону. Так само ім’я Мотря записане і в роду Василя Кочубея в іншому афонському пом’янику. Таким чином, як бачимо, для церковного поминання за здравіє Іван Мазепа ніяк не міг записати Матрону під іменем Марія, адже вона його ніколи не носила.
На мою думку, у пом’янику, який ми зараз досліджуємо, на другому місці, одразу після гетьмана і перед його батьками записане ім’я дружини. За такою ж схемою у пом’яннику записані й інші роди — від Івана Самойловича до козацької старшини. Тож виходить, що звали дружину Івана Мазепи Марія. Той факт, що Пушкін та деякі інші автори помилково називали Мотрю Кочубей Марією, можна пояснити лише тим, що ім’я дружини Мазепи тривалий час зберігалось в народній пам’яті та усних переказах. Проте з часом, як це нерідко буває у фольклорі, помилково наклалося на ім’я Мотря.
— Ще спитаю про Ганну Фридрикевич. Чи існують свідчення на її користь? Адже Микола Костомаров, певно, не на пустому місці зробив припущення, що вона була дружиною Мазепи.
— Свідчення є, проте всі вони не прямі, а опосередковані. Костомаров за підказкою історика Олександра Лазаревського висунув гіпотезу на основі усних переказів старожилів міста Конотопа про те, що у Мазепи був пасинок Криштоф Фридрикевич. Проте це тільки усні перекази, достовірність яких не доведена. Письмових документів часів Мазепи, які б це засвідчували, поки не знайдено. Не зберіглося й жодних документів, де б зазначалося ім’я дружини Мазепи.
Імовірно, ім’я Ганна з’явилося через неправильний переклад повідомлення у гамбурзькому тижневику «Historische Remarques» від 1704 року, де містилася коротка згадка про смерть дружини Мазепи («auch die Gemahlin sebst Anno 1702 verstorben»).
— Зрозуміло: раз написано Anno, значить виходить український варіант «Ганна»?
— Так, дехто у згаданому тут латинському слові «Anno» угледів ім’я Ганна. Проте, це помилковий переклад, оскільки це слово з латинської перекладається як «рік». В середньовіччі та ранньомодерні часи воно часто використовувалось в німецькій та інших західноєвропейських мовах (лат. Anno Domini — буквально «року Божого» чи «літа Господня») традиційно писалося перед роком. Тож згадана фраза перекладалася дослівно так: «сама дружина також померла в році 1702».
Слід також зауважити, що в ті часи люди в Україні були дуже релігійні. Тож немислимо, щоб чоловік двічі передавав для постійного поминання на Афоні список своїх родичів і не записав туди свою дружину. Тому не викликає сумнівів, що її ім’я там є. Але це однозначно не Ганна. Повторю, в обидвох списках, які маємо в цьому рукописі, вслід за Іваном Мазепою записане ім’я Марія, а потім вже записані імена батька та матері Мазепи.
— І ці записи — прямий, а не опосередкований доказ на її користь?
— Виходить, так.
— Перепрошую за наступне запитання. Чи ви певні того, що мова в пом’янику йде про того Івана — тобто Мазепу?
— Звісно, бо там записано не тільки ім’я Іван, але й прізвище Мазепа, і його регалії.
— Як вдалося знайти цей рукопис?
- Я вже понад 10 років періодично працюю на Афоні — шукаю в книгозбірнях та архівах афонських монастирів свідчення, пов’язані з Україною. В ході цієї роботи і було виявлено цей рукопис. Розпочати його дослідження, оцифрування та підготовку до видання ми разом з моїм колегою Олександром Алфьоровим планували ще у 2022 році. Сталося так, що на 25 лютого того року ми придбали квитки, щоб в рамках цього проекту під егідою Інституту історії України НАНУ відправитись в наукову експедицію на Афон. Проте, за день до цього почалося повномасштабне вторгнення. Тож нашу експедицію довелося відкласти. Зараз мені вдалося відновити цей проект — завдяки підтримці Британській академії наук та Ексетерського університету у Великобританії, де я зараз працюю запрошеним науковим дослідником. Хоча Олександр Алфьоров зараз служить в ЗСУ, все він ж знаходить час брати участь в нашому спільному дослідженні.
— В чому воно полягає?
— За допомогою спеціального обладнання ми оцифрували всі сторінки рукопису та зробили фото всіх філіграней (водяних знаків). Слід виконати ще цілий комплекс спеціальних аналізів: паперу, чорнил, водяних знаків, почерків, значення окремих слів, тощо. Вже вдалося ідентифікувати більшість людей, імена яких записано в пом’янику.
— Скільки цих імен?
— Більше тисячі. Зокрема там записано роди гетьманів Івана Самойловича, Данила Апостола, Івана Скоропадського, Івана Мазепи. А також кілька сотень представників козацької старшини (зокрема предки автора знаменитої «Енеїди» Івана Котляревського). До речі, багато з них виступили проти царя Петра І на боці Мазепи. На території Російської імперії влада ревно нищила всі згадки й про них. Тож цінність рукопису, який ми зараз досліджуємо, важко переоцінити для вивчення генеалогії та біографій представників козацької старшини XVII-XVIII століть.
— Щоб працювати в бібліотеках і архівах монастирів на Афоні, вам довелося спершу завоювати довіру до себе ченців?
— Афонські архіви є переважно закритими. Там неможливо, щоб будь-хто з бажаючих дослідників приїхав і його пустили працювати з документами. Там все тримається на особистих контактах, причому ці контакти доводиться вибудовувати протягом багатьох років…
— Повернемося до пом’яника. Як було організовано передачу від українських гетьманів і старшини грошових та інших пожертв монастирям на Афоні?
- Виходячи з попередніх досліджень, можу сказати, що афонські ченці (певно, з числа козаків, які прийняли постриг) приїздили з Афону в Україну, відвідували представників тодішньої української еліти — гетьмана, полковників, церковних ієрархів та священиків. Ті жертвували кошти, а ченці ретельно все записували у «вкладні книги» (спеціальні зошиті), кого слід поминати в їх монастирях, а також переносили імена кожного з жертводавців і їх рідних в пом’яник, який ми зараз досліджуємо. Імовірно, ці афонські ченці були теж колись з козацької старшини, інакше б їх навряд чи допустили б так легко до таких впливових представників тодішньої української еліти.
— Які були суми пожертв?
— На жаль, цієї інформації в пом’янику немає. Для цього існували спеціальні так звані «вкладні книги». В них записували, хто скільки пожертвував.
— Рукопис, який ви досліджуєте, написаний на пергаменті (спеціально недубленій шкірі) чи на папері, староукраїнською, грецькою або якоюсь іншою мовою?
— Написаний слов’янською мовою (тобто мовою тодішнього діловодства в Україні) на папері, виготовленому в Європі. В ході подальших досліджень встановимо, в якій конкретно країні та приблизно в якому році цей папір виготовлено.
— Плануєте видати цей рукопис?
— Так. Після закінчення дослідження маємо намір видати його (як фото всіх сторінок оригіналу, так і набраний текст з коментарями по кожному записаному там імені) окремою книгою, в якій буде детальний науковий аналіз. Включимо в нього й біографічні дані більшості осіб, яких згадано в пом’янику. Це буде унікальне видання, але на його друк ще доведеться шукати кошти.
— Чи це єдина знахідка на Афоні, яка стосується України?
— Окрім пом’яника, під час наукової експедиції на Афоні в бібліотеці одного з монастирів ми виявили велику кількість українських стародруків. Зокрема, там кілька десятків рідкісних видань XVI — XVII століть, які були видані в Острозі, Львові, Києві, Чернігові та ін. Тільки примірників першого українського друкованого видання Острозької Біблії 1581 року там є три. Також я там нарахував 144 стародруки, виданих у Києві у XVIII століття. В основному це видання друкарні Києво-Печерської лаври.
Не знаю, чи є ще десь, щоб в одному місці було сконцентровано таку велику кількість українських стародруків. І це тільки в одному монастирі. Це просто неймовірно. Все це безцінні скарби української духовно-культурної спадщини, які зберігаються в закритих книгозбірнях афонських монастирів. Вони стануть предметом нашого окремого дослідження.
Це все наша унікальна спадщина, яка засвідчує тісні зв’язки в минулому Київської Церкви та українського козацтва зі світовими центрами християнства, зокрема й на Святій Горі Афон. Це підтвердження того, що Україна була одним з важливих центрів християнського світу, куди їхали і на навчання, і за книжками з Болгарії, Греції, Молдови, Валахії, Сербії, Московії та інших країн. Ці зв'язки мали як вагомий вплив на розвиток української духовно-культурної спадщини в Україні, так мали вплив і на спадщину інших народів та церков, зокрема й на Афоні. Тобто мав місце процес духовно-культурного взаємообміну та взаємовпливу з обох сторін. Наслідком цього вже в середині XVIII ст. стало виникнення власних осередків українського чернецтва на Афоні, де ченцями у цих обителях переважно були колишні запорозькі козаки, про яких святий Паїсій Величковський у листі до кошового отамана Запорозької Січі Петра Калнишевському писав, що серед його братства на Афоні ченці «найпаче от православноіменития страни Запорожскія». До речі, Петро Калнишевський теж був меценатом українських скитів на Афоні. Це тема окремих подальших досліджень. І це є предмет нашої національної гордості.