Архієпископ Димитрій Сулима — українець, що розбудовував Церкву Молдови. Початок шляху

18 червня 1821 року в історії християнської Молдови сталася знаменна та непересічна подія: на кафедру у Кишинеу вперше було призначено українця.

Високосвічений та неймовірно активний син Харківщини фактично перевернув церковне життя румунів Молдовського князівства, яке тривалий час перебувало у кризі. Цього року відзначається 205 років з возведення Преосвященного Димитрія Сулими у сан Архієпископа та переведення його з вікарія Молдовської Митрополії на її очільника.

Народився Данило Сулима у селищі Нова Водолага на Харківщині, як зазначається «в родині духовного звання» [4, с. 377] — вочевидь, йдеться за сім’ю не священичого роду, а церковнослужителів (що побічно підтверджується навіть відсутністю даних про ім’я його батька). У мереді Інтернет можна знайти згадки про те, що він начебто мав якесь відношення до козацько-старшинського роду Сулим [8] — проте реальних фактів цього родства ніде не видно. Навіть, якщо Данило Сулима і доводився родичам колись відомого роду, то належав до її збіднілої (а може і далекої) гілки.

На той час Нова Водолага являла собою типове козацьке поселення, де переселенці з Наддіпрянщини селились ще з 1675 року на запрошення Харківського полковника Григорія Донця-Захаржевського. Поселення знаходилось на важливому для Туреччини Муравському шляху, яким турки разом із татарами користувались під час набігів, від яких селище неодноразово потерпало (відомі напади 1689, 1694 і 1711 років), а тому для захисту Нової Водолаги було споруджено чотирикутну фортецю.

Ще до народження майбутнього Єпископа у Новій Водолазі було зведено чотири церкви (Троїцьку, Воскресенську, Миколаївську та Спасо-Преображенську), що для населення менше шести тисяч осіб є великою кількістю парафій та свідчить про побожність українських слобожан. У 1749 році було відкрито слов’яно-латинське училище — факт, що показує турботу українців про освіченість своїх дітей, і чого вони невдовзі будуть позбавлені шовіністичною політикою «всєрасійскай імпєріі» навіть на низовому освітньому рівні, коли на початок ХХ сторіччя більшість населення України стане неписемним, і не здатним читати.

Завдяки родовищу глини нововодолажці виготовляли якісний і дуже міцний керамічний посуд, кахлі, а їхня черепиця (за дослідженням академіка санкт-петербурґской академії наук Й. Ґюльденштедта, що у 1774 р відвідав Нову Водолагу) була «не гірша від голландської» [6]. Тут же активно займались садівництвом, бондарством, обробленням шкіри, виготовленням зброї й ковальством; мали свої винокурні, яких на 1780 рік було аж 34¹!

У таких умовах зростав Данило Сулима. І, хоча у час його дитинства вже наче і не було турецько-татарських набігів, однак дух мешканців порубіжжя продовжував лишатись незмінним: готовність будь-якої миті захищати свій дім і рід, знайомство з різними мовами та культурами (за думкою сучасних вчених навіть сама назва «Водолага» походить від тюркського «адалага», що означає «господар чистої води, ріки» [6]) —.якості, які п. Данило пронесе крізь усе своє життя.

У 1775 році, коли Д. Сулимі було три, роки російська імператриця єкатеріна ІІ остаточно ліквідувала Запорозьку Січ. Беручи до уваги саме козацьке походження Нової Водолаги навряд її мешканці сприймали цю подію схвально. Тож, цілком імовірно, що і Данило був не в захваті від знищення автономії своєї Батьківщини. Так чи інакше, себе реалізувати він вирішив саме через блискучі успіхи у навчанні.

Слід зазначити, що загалом у біографії Архієпископа Димитрія дуже багато локун, а тому нерідко доводиться її реставрувати буквально «по цеглинці» на основі різних джерел і припущень.

По завершенні нововодолазького слов’яно-латинського училища² він поступає до Харківського колегіуму, вочевидь ще у дитячому віці³, де серед його викладачів могли бути український художник Лаврентій Калиновський, та відомий український архітектор Петро Ярославський роки викладання й перебування яких у Харкові збігаються з часом навчання Д. Сулими. Тож, навіть якщо він не вчився у них у безпосередньо на лекціях, то все одно ці люди своїм авторитетом накладали свій відбиток на формування естетичного смаку, що пізніше можна буде спостерігати молдовський період життя святителя-українця.

Саме на час навчання у колегіумі Данило стає свідком ще одного удару по Україні з боку російської імператриці єкатєріни ІІ — секуляризації церковних земель у 1786 — 1788 роках, що фактично означали грабунок церковного майна на користь імперії та переведення українського духовенства у розряд таких собі «держслужбовців», що відтепер отримували як «компенсацію» за вкрадене зарплатні з державної казни.

Внаслідок цього палеобільшовицького вчинку лише Харківський колегіум, який входив до великого комплексу Харківського Покровського Учительного монастиря (нині — Покровський монастир у Харкові) втратив більшість своєї власності, до якої входили «мурований будинок, призначений для навчання учнів колегіуму, різноманітні госп[одарські] будівлі, архієрейський будинок. Монастир володів значним майном (маєтності разом із селянами, худоба, пасіки, млини, винокурні)» [3].

Лицемірність ситуації полягала ще й тому, що після грабунку цей монастир «милостиво» дозволили не закривати, і він став одним із двох чинних обителей Слобожанщини, коли майже два десятки інших були зліквідовані [7] указами «великої […] Єкатєріни II, [правителькою — АБ] тієї імперії – великої, освіченої, великої культури та великої людяності» [2], як її назвав відомий своїми дивними заявами Римський папа Франциск у час нового нищення України та її (зокрема, й церковного) майна наступником єкатеріни по керуванню роzzією.

Ліквідація Запорозької Січі, як і пограбування Православної Церкви України мало на меті зламати та знищити опір українців російській державній (що у ті часи водночас і церковною) владі. Такий же самий цинічний «трюк» потім у ХХ сторіччі «провернуть» уже більшовицькі імперці з Голодоморами. І в обох випадках це спрацювало. Адже, коли на рівні інстинкту з дитинства насаджується розуміння, що за непокору буде найжорстокіше покарання — сама думка про опір спричиняє панічний страх через отриману психологічну травму. Саме тому в обох випадках історично мало минути щонайменше декілька поколінь, які вже не боятимуться ані царських, ані більшовицько-комуністичних репресій. Покоління Д. Сулими було виховане з цим страхом.

Після навчання на рідній Харківщині приблизно у 1789 р. Данило поступає до духовної семінарії у Полтаві, яку з 1786 року стали називати за кафедральним містом величезної єпархії у центрі в Катеринославі (нині — місто Дніпро) — Катеринославською. Тут одним зі вчителів студента був ректор семінарії архімандрит (а, з 1793 р. Митрополит Катеринославський) Гавриїл Банулеско-Бодоні — майбутній Митрополит Київський, що на цьому місці лишив по собі вкрай неоднозначну пам’ять, впроваджуючи тотальне зросійщення богослужіння; крім того, ще й був відкритим агентом російської імперії в Молдові⁴.

Через видатні успіхи семінарист Сулима «вважався першим учнем» [4], що однозначно привернуло до нього прихильність ректора о. Гавриїла. То ж не дивно, що по завершенні навчання у 1795 році його залишили при семінарії викладачем поезії та риторики.

1797 рік став для полтавського вчителя поворотним у його житті: того року у Полтаві Єп. Гавриїлом його було висвячено на пресвітера⁵ та направлено на служіння до Кафедрального Собору Катеринослава (Дніпра), яким на той час вочевидь був Спасо-Преображенський Собор, що знаходився у стадії довгобуду. Разом із пресвітерством о. Даниїл отримав і призначення до членства в духовній консисторії (єпархіальному управлінні).

Наступного року отримує посаду префекта семінарії та починає відповідати за дисципліну в закладі, а також за його матеріальне забезпечення. Таким чином, уже скоро молодий пресвітер отримує досвід адміністрування великим об’ємом справ, і цей досвід йому ще знадобиться в майбутньому.

Коментарі

1. Як відомо, українці масово продавали на московщину алкоголь: везли туди горілку, розбавляли її водою, та у вигляді водки пропонували її охочим до пияцтва тубільцям. Гетьман Іван Мазепа заробляв величезні статки на спаюванні «вєлікаросав», і на ці кошти будував церкви, наповнював бібліотеки та дбав про культуру в Україні. Завдяки митниці між Гетьманщиною та імперією козацька країна отримувала додатковий прибуток; а митниця продовжувала свідчити про окремість Наддніпрянської держави, що, звісно ж, викликало у санкт-пєтєрбурґє лише роздратування. Це було однією з причин, чому з 1850-х років російські царі активно почали знищувати кордон і митницю, аби монополізувати ринок виготовлення алкоголю, що вдалося впровадити у 1894 —1895 роках ще за часів тої ж самої єкатєріни. Це додатково негативно позначилось на матеріальному становищі Наддіпрянщини, зокрема й Нової Водолаги.
2. Про це прямо ніде не говориться, та логічно припустити, що Д. Сулима закінчив училище у рідному селищі.
3. Не вдалося знайти точних років вступу як до колегіуму, так і до семінарії. Та, беручи до уваги, що тоді навчання у кожному закладі тривало по шість років, а Катеринославську духовну семінарію Д. Сулима закінчив у 1795 р., цілком імовірно, що до колегіуму він поступив приблизно в 11 — 12 років, а до семінарії у 17 — 18.
4. Канонізований рпц 03 вересня 2016 року.
5. Дата хіротонії Д. Сулими на диякона невідома. Незрозумілим лишається і статус отця Даниїла: ніде не вдалося знайти даних про його одруження, так само всюди обходиться мовчанням, чи було його рукоположено без шлюбу у стані целібату. На той час Церква України мала майже трьохсотрічну постанову про заборону служити вдовим священнослужителям без постригу у чернецтво (6 правило Віленського Собору 1508 — 1509 років; постанова, що офіційно і досі не скасована). Це правило спиралось на практику Константинопольської Церкви, та мало на меті огородити овдовілих пастирів і паству від спокус. Правило дуже жорстке та навряд дієве (бо чернецтво не стає «автоматичним позбавленням» від тих самих спокус) — однак серйозність Собору навіть із погрозами єпископам і Митрополиту за порушення цієї норми дає підстави вважати, що вона була прийнята й дотримувалась серйозно (принаймні, не вдалося зустріти в історії норми її порушення аж до поглинання російською церквою). Наче як не знала Церква України й целібату. І хоча на час висвячення Д. Сулими вона фактично була поглинута Російською Греко-Кафолічною Церквою (як тоді офіційно називалась нинішня рпц), та до відомої гучної хіротонії целібатом майбутнього ректора московської духовної академії Алєксандра Ґорскоґа було цілих 63 роки, а росіяни зазначають, що «до Ґорскоґо відомий лише один випадок целібату […] у 1845 році в Новоархангельську» (Мельков А. Исполин знания: жизнеописание протоиерея А. В. Горского. — м., 2012. С. 159). Єпископ Банулеско-Бодоні взагалі не схожий на того, хто буде йти проти правил російської імперії. Тож, або в Україні все ж існувала практика хіротоній целібатних священнослужителів, і тоді ще можна було ними скористатись; або хіротонія була целібатною, і на неї отримали особливий дозвіл від російського синоду, що однак не було відображено у збережених документах; або п. Данило був одруженим і потім овдовів, що також ніде не зазначається. Загалом — дуже дивна історія.

Використана література

1. ДИМИТРИЙ.
2. Константинов С. Папа Римський закликав «спадкоємців великої Матінки Росії» йти вперед.
3. Кравченко В. ХАРКІВСЬКИЙ ПОКРОВСЬКИЙ УЧИТЕЛЬНИЙ МОНАСТИР.
4. Лемешевский М., Митр. Русские православные иерархи. 992 — 1892. Т. І. – м., 2003. – 543 с.
5. Мельков А. Исполин знания: жизнеописание протоиерея А. В. Горского. — м., 2012. – 259 с.
6. Нова Водолага / І. О. Кулик // Енциклопедія Сучасної України [Електронний ресурс] / Редкол.: І. М. Дзюба, А. І. Жуковський, М. Г. Железняк [та ін.] ; НАН України, НТШ. — К. : Інститут енциклопедичних досліджень НАН України, 2021.
7. Шаповалов Д. Училищний монастир з небувалою історією.
8. Щукін В. Сулима Даниил Иванович /в монашестве Димитрий, архиепископ Кишиневский и Хотинский/ (1772 г., Новая Водолага Харьковской губ. – 4 августа 1844 г., Кишинев)