Чим живе сьогодні церковна громада УПЦ КП на Сході України? Яким має бути священик? Чи можливе об’єднання двох Православних Церков? Про все це йшла мова з тимчасово керуючим Луганською єпархією архиєпископом Сумським і Охтирським УПЦ КП Мефодієм (Срібняком).
— Відкриття першого храму Київського Патріархату на луганській землі відбулося нещодавно, влітку. Пригадуємо і міліцію, і протестувальників, і негативні відгуки окремих священнослужителів Московського Патріархату. Ті, хто був проти появи храму, заявляли, що до нього ніхто не буде ходити. Що Ви маєте зараз? Чи є парафіяни у Свято-Троїцького храму?
— Звісно, є і чимало. Люди приходять на служби, вінчаються, хрестяться. Багато козаків, вони люблять наш храм, який до речі, і збудований у давньоруському козацькому стилі. А щодо протестувальників, маю сказати, що більшість із них, коли вже Святіший Патріарх поїхав, підходили і просили дозволу зайти до храму – подивитися і помолитися. Про що це говорить? Що політиканство нікому не потрібне. Кого ти сьогодні візьмеш тим прапорцем? Треба дивитися вперед, дивитися, як живе сьогодні світ. Лише завдяки високому рівню духовності можна чогось досягти і змінити на краще.
— А чи були якісь перепони з боку влади, коли будівництво тільки починалося?
— Ні, навпаки. Коли я приїхав до Луганська, то зустрівся із мером міста Сергієм Івановичем Кравченком. Він мені дуже сподобався як міський голова. В розмові він сказав: «Будуйте, місто за те, щоб розвивалась духовність. Ми б хотіли, щоб у нас були всі конфесії. У нас є мечеть, синагога... Але не розраховуйте на те, що в нашому бюджеті для вас передбачені якісь особливі кошти». Я не образився на нього, як керівника міста, бо він правильно сказав. Під будівництво нам запропонували різні місця. Я поїхав до Святішого Патріарха, і коли дійшов у переліку до місця, де зараз збудована наша церква, Патріарх сказав зупинитися. Нещодавно я його перепитав: «Чому саме це місце Ви обрали?» «Бо тут повинен бути храм», — відповів він.
Будівництво ми почали восени, і воно було дуже успішним. На допомогу постійно приходили люди, приїжджали навіть із Харківщини, Сумщини, Донеччини. Працювали дуже напружено, вставали о четвертій ранку.
— Під час свого візиту на Луганщину Патріарх Філарет розповів, що всього в області планується будівництво низки храмів Київського Патріархату. Наскільки це реально?
— Так, запроектовано декілька десятків храмів, тобто в кожному районі області, і люди сьогодні мають бажання десь у 10 місцях починати будівництво. Реальність цього будівництва значна, бо цього бажають люди. І я за те, щоб храми будувалися людьми, тобто громадою. Я за те, щоб були меценати, але вони повинні бути духовними людьми, щоб в цю справу вкладалася душа. Церква приймає чесні пожертви.
— Чи можливе спільне майбутнє Київського і Московського Патріархатів. На Вашу думку, об’єднання можливе?
— Ніколи не сумнівався в цьому і думаю, що це обов’язково прийде. Сьогодні більшість священнослужителів Московського Патріархату, за виключенням деяких, розуміють реальності життя, що це штучний поділ, штучне розділення. Конфлікт цей, на жаль, пов’язаний із політикою, а не віруючими людьми, і є відголоском тоталітарного комуністичного режиму. В основі віри лежить любов Божа. Сказано так у Святому Письмі: «По тому пізнають вас, що ви ученики мої, що між вами буде любов Божа».
Об’єднання по суті своїй невідворотне. Сьогодні важливо не ображати один одного, а дружити між собою, бути прикладом для всіх віруючих. Дуже мудро з цього приводу висловився колишній ректор Одеської духовної семінарії, сьогодні керуючий Сумською єпархією УПЦ (МП) архиєпископ Євлогій, відомий і авторитетний православний діяч Сумщини: “Як ми ставимось до Київського Патріархату? З любов’ю. Ми хочемо єдності. Це єднання принесе мир Україні. Не лише двері наших храмів, але і наші серця відкриті для того, щоб ми були разом і ми цього чекаємо, і ми до цього йдемо, і ми до цього закликаємо”. (газета “Сумщина” від 14.08.13 № 32).
Об’єднанню Церкви сприяє розвиток спільних християнських акцій та відзначення важливих християнських дат. Щоб люди більше пізнавали величезні здобутки християнства. Бо більшість людей навіть не усвідомлює, який ми древній християнський народ. А головне – українці повинні усвідомити свою національну ідентичність, бути патріотами своєї країни. І здобутки наших предків — мова, культура, історія, традиції, я вже не кажу про віру, бо віра на першому місці стоїть, — це наше найбільше багатство.
— Які стосунки склалися між представниками Київського і Московського Патріархатів на Луганщині? Чи зустрічалися Ви з владикою Митрофаном, архиєпископом Луганським і Алчевським?
— Поки що не зустрічались, але добрі напрацювання в їхній єпархії ми використовуємо та молимося за них. Адже, якщо ми не будемо поважати одні одних, то чи зможемо бути прикладом для віруючих людей.
— А з іншими конфесіями?
— Ми з усіма дружимо, всім людям раді хто несе добро і людяність. Не шукаємо собі ворогів. Ми собі шукаємо друзів, однодумців, людей демократичних, які хочуть будувати своє життя в нормальному руслі.
— Із якими проблемами стикаєтеся?
— Проблеми є, як і всюди, бо без проблем немає життя. У більшості своїй вони побутові, тож вирішуються за мірою виникнення. Проблема кадрів складна. Ми поспішаємо з підготовкою священиків, при єпархії діє духовне училище. Але це не тільки в нас. Сьогодні в Україні ми маємо біля 30 семінарій та академій, де готують священиків. Цього не достатньо, бо на нашу велику радість швидко зростають нові громади. Ми змушені в такому темпі працювати, щоб не дати цьому процесу сповільнитись.
— Що сьогодні значить бути православним священиком? Наскільки сучасні священики відрізняються від тих, що були у 19-20 сторіччі?
— Були достойні пастирі тоді, і зараз є багато достойних. Звісно, ми бачимо мало сьогодні старців, які б віддали все, пішли молитися Богу, служити людям. Я сьогодні за старця вважаю Святішого Патріарха Філарета. Він чесна людина, відверта, пряма як з можновладцями, так і з простими людьми. А взагалі, хотілося б, щоб усі священики були правдивими, простими і доступними для людей. Щоб людина хотіла приходити до пастиря, могла з ним поспілкуватися як з другом, як з духовним батьком.
— Якщо вже зайшла мова про людські якості, що Вам не подобається у людях?
— Я не сприймаю гріхи грішника, але прощаю і люблю грішника, казав Антоній Великий. Тому треба бути терпеливими і смиренними, вміти прощати людям.
— Чи можете пригадати свої перші враження від Луганська?
— У мене є така слабкість — закохуюсь в нові місця. Мені доводилося в Україні працювати багато де. Про Луганськ не знав буквально нічого. І коли 23 лютого 2011 року Святіший Патріарх запропонував мені сюди приїхати, я деякий час зважував усе. А на початку весни прибув у Луганськ і побачив місто, що потонуло в рожевому цвіті абрикосів.
І ще одна дуже яскрава згадка. Коли ми тільки починали будівництво Свято-Троїцького храму, з’явився білий голуб. Він півтора року «ходив за нашими ногами», допоки не встановили хрести на куполах. Того дня був сильний вітер. Навіть робітники турбувалися. Але коли вже встановили хрести, вітер зразу стих. А голуб спустився від хреста, посидів трохи на сходинках, ми його погодували, і по сьогоднішній день його більше не було.
— Цього року ми святкуємо 1025-ліття Хрещення Русі. Головні урочистості в Україні вже відбулися. На Вашу думку, яке сьогодні значення того цивілізаційного вибору, що Русь зробила 1025 років тому?
— Воно глобальне. 1025 років! Уявіть собі, який термін християнської віри. Русь отримала розвиток не лише духовний, а й світовий – розвивались письмена, культура, поширювалися різні вчення, музика... Русь почала дуже рости духовно, цей процес безупинний і продовжується по сьогодні. 1025-річчя якраз і показало, наскільки люди мають бажання будувати свою Церкву — як церкву істинно православну. Далеко не треба йти, яскравим прикладом є будівництво і у нас. Ми за півтора року збудували цей храм і єпархіальне приміщення. Люди приїжджали звідусюди, брали лопати і працювали. І мені дивно робилось, як їх веде віра, як тягне. Вони не хочуть політиканства, вони хочуть достойне життя мати для себе, своїх дітей і внуків. Мене це тримало тут. І я цим жив із ними разом.
— Ви очолюєте Сумську і Луганську єпархії. Наскільки важко одночасно бути і там, і там? Чи схожі віряни Сумщини та Луганщини?
— Дійсно, поки що я очолюю обидві єпархії, але відстань досить велика і дуже б хотілося, щоб тут перебував свій постійний єпископ. Зараз прибув вікарний єпископ Афанасій, людина високодуховна та багатогранна. Все подальше життя молитимусь за Луганськ — цей прекрасний козацький край, овіяний трудовою славою нашого героїчного українського народу.
Щодо різниці між луганчанами та сумчанами, то я її не бачу. Так само мова переплутана, ті ж звичаєві правила. Я себе почував як вдома.
— А чи є запит на пастирів серед молодих людей?
— Скажу про Суми. Там починав десять років тому. Приходило в собор на службу два десятка чоловік. Зараз у нас богослужіння в соборі розділене на дві частини — ранню і пізню Літургію, бо люди в соборі не вміщаються. Більшість з них — діти, молодь. Я цьому дуже радий, бо це говорить про те, що вони себе знаходять у церкві. При храмах у нас працюють недільні школи, братства, паломницький клуб “Православний мандрівник”, видаються газети…
— Але сьогодні багато людей розділяють віру та церкву за принципом «я краще вдома помолюся»…
— Обов’язок кожного православного щонедільно відвідувати храм, незалежно від того, чи він глибоко віруючий, чи ні. Моління вдома та читання молитви це одне, а відвідання храму – це спільна молитва до Бога. Сказано ж: “Де двоє, троє зберуться в ім’я Моє, там Я посеред них”, тобто Дух Святий присутній в храмі.
— До речі, багато хто приходить у церкву лише на великі свята, бо так робили пращури, навіть не замислюючись над сакральним значенням події. На Вашу думку, можливо, краще приходити в будь-який інший, звичайний день, але за велінням душі?
— Знаєте, сьогодні світ дуже інтенсивний. Я встаю о п'ятій годині, а багато людей вже у маршрутках на роботу їдуть в цей час. Колись взимку люди відпочивали і мали можливість частіше ходити до церкви. Зараз людина приходить до церкви, коли в неї є час. І Бог завжди приймає людину, лише б вона йшла із чистим серцем. Коли вже випадає людині, тоді хай приходить. Але обов'язково нехай приходить. Треба приходити в церкву і в будній день, і в неділю, коли є потреба.
Особливо хочу звернутися до людей, які мають суттєві життєві проблеми. Такі, що вони самі не можуть вирішити їх. Не впадайте у відчай. Будьте з Богом, Господь вас не полишає.
— Але ж людина повинна мати віру в Живого Бога?
— Звісно. Ми маємо поклонятися Господу не як картинці, намальованій панорамі, що бачимо здалека, а бачити Бога, який був тут на землі і постійно знаходиться посеред нас.
— Ви самі сказали, що сьогоднішній світ дуже інтенсивний. Які найбільші спокуси заважають набувати віри сучасній людині?
— Спокус дуже багато. Людині хочеться роботу хорошу знайти, здобути кар’єру, купити машину, дім збудувати, дачу купити, батьків доглянути... І за всім цим люди забувають про головне — спасіння душі своєї. «Марфо! Марфо! — каже Господь. — Треба тільки про одне думати — про вічне життя, спасіння душі своєї». Людина мусить знаходити золоту середину — усього не заробиш, не закупиш... Усе міняється, вдосконалюється. Треба встигати жити в цьому проміжку часу, що нам дав Господь, і його організувати для себе найкраще. Не жити в рожевих окулярах, а дивитися реально на життя. Мене лякає, коли чоловік в 35 років говорить, що не одружиться допоки не збудує двоповерховий будинок, не купить «Мерседес»… Людина марнує надаремно свій час, витрачаючи його на тимчасове, матеріальне.
— Політика займає все більше місця у житті пересічних громадян – про неї говорять на роботі, вдома, в колі друзів…
— Політики повинні бути прикладом для всього суспільства, бути людьми духовними і отримувати владу за рахунок авторитету, який здобули добрими справами. Особливо важливо, щоб вони були віруючими людьми, любили свою країну, свій народ, культуру, історію.
— Чи не найбільш обговорюване питання останнього часу – вибір України між Європою та Митним Союзом.
— Однозначно наш народ мріє бути в демократичному європейському товаристві країн. Митний Союз ми поважаємо і Росія це наш братній народ, з яким ми завжди повинні бути в дружбі. Ми молимося весь час за російський народ.
— Противники Європи лякають українців одностатевими шлюбами. Ваше ставлення до цього явища?
— Звісно, нас хвилює питання одностатевих шлюбів. Наша Церква піднімала це питання на Помісному Соборі. Ми проти несумісних із нашим менталітетом одностатевих шлюбів і парадів.
Та варто відзначити, що певні негативні проблиски ми вже спостерігаємо у наших сім’ях. Церква хвилюється за життя молодої родини. Бачачи, що в моді в молоді позашлюбне життя — цивільні шлюби — ми не раді цьому. Кожен чоловік має бути господарем у своїй сім'ї, мати дружину, діточок і жити нормальним життям. Так Богом велено. Звідки діти-сироти беруться? Непотрібно цього. Господь дав нам прекрасне життя. Ми відрізняємося від інших істот тим, що маємо шлюб. Прекрасна міцна українська родина завжди славилась.
— Владико, а кого Ви вважаєте своїм духовним наставником, до кого прислухаєтесь?
— Прислухаюся найбільше до Святішого Патріарха Філарета. Він для мене є взірцем пастирства. Мій колишній духівник – нині покійний, протоєрей Микола Сарма-Соколовський. Також авторитетний для мене митрополит Адріан (Старина). Стараюсь прислухатися не тільки до священнослужителів, але й до усіх людей. Підтримую дружні стосунки з багатьма людьми у світі. І я вдячний Богу, що Господь мені завжди давав достойних людей на моєму шляху.
— Що Вас найбільше надихає у житті?
— Віра й обов’язок.
— А якщо є вільний час, чим займаєтеся?
— На жаль вільного часу обмаль. Завжди накопичується багато різних питань і обов’язків. Але в першу чергу знаходжу підтримку і розраду в молитві. Дещо пишу. Наш Предстоятель Святіший Патріарх Філарет підкреслює: “Незважаючи на всі навантаження, хрест легко нести, коли він твій, тоді і Господь допомагає”. Отримую насолоду і відпочинок коли маю змогу читати духовну літературу або спілкуватися з живою природою.
— Чи вередливі Ви у їжі?
— Ні, стриманий. Мене повністю влаштовує чернеча їда.
— Чого побажаєте нашим читачам?
— Доброго здоров’я, глибокої віри у Господа Бога, в те, що Господь любить нас. Не гнівайте Бога. А якщо десь переступили межу, заповідь Божу — покайтеся. Бажаю більше приділяти уваги своїм дітям, родинам і ближнім. Вони дуже потребують вашої уваги. Більше відвідуйте святі місця, любіть своїх сусідів і слабших за себе, умійте прощати.