На перешкоді стали музеї... Лаврські готелі прийматимуть російських священиків та політиків... Настоятель Лаври сам не проти прибрати всі музейні експонати...
Аби зрозуміти, що відбувається з виселенням музеїв у Києво-Печерській Лаврі, слід замислитися над тим, які відносини будує нинішня влада з церквою.
Ми спостерігаємо широко розпіарений рекламними компаніями візит предстоятеля РПЦ Кирила з його рефренами про “російський світ”. І бачимо докази того, як глибоко теперішня влада пройнялася цією “ідеєю”.
Настільки глибоко, що прем’єр-міністр України Микола Азаров на зустрічі з Кирилом заявляє: керівництво країни успішно розбудовує православну віру й навіть планує до кінця року виселити з Києво-Печерської Лаври всі світські об’єкти.
Що ж збирається виселяти Азаров? Куди виселяти? Заради чого?
БОГУЦЬКИЙ ПРИ КУЧМІ ЗАСЕЛЯВ ЗАПОВІДНИК, ПРИ ЯНУКОВИЧУ – РОЗСЕЛЯЄ
Щоб дізнатися, що мав на увазі пан Азаров, говорячи про “всі світські об’єкти”, ми звернулися до голови Держкомітету у справах національностей і релігій Юрія Богуцького, який був присутній під час зустрічі прем’єра з московським гостем.
– При Кабміні діє комісія з поверненню релігійними організаціям і церквам майна, яке свого часу було в них несправедливо забрано. З Києво-Печерської Лаври у перспективі мають виїхати організації, які не відносяться ні до церкви, ні до заповідника, – розповідає Богуцький. – Є Мистецький арсенал. Природно, що з його облаштуванням деякі музеї можуть туди переміститися. Ми не кажемо, що це бігом треба зробити. Держава не допустить, аби когось виселяли на вулицю. Ніякого ажіотажу тут не треба робити, проблема вирішується нормально, по-державницькому. Мова йде про те, щоб створити їм ще більш сприятливі умови.
Нагадаємо, 14 червня Кабмін ухвалив рішення, за яким керівники профільних міністерств і відомств зобов`язані “вжити до 16 липня 2010 року заходи щодо виселення з території Києво-Печерської Лаври суб’єктів господарювання, діяльність яких не пов`язана з діяльністю монастиря і Національного Києво-Печерського історико-культурного заповідника”. Але поки що жодних альтернативних приміщень об’єктам, що опинилися перед загрозою виселення, не пропонують.
За словами колишнього гендиректора Національного Києво-Печерського історико-культурного заповідника, голови Всеукраїнської асоціації музеїв Сергія Кролевця з 56 тисяч квадратних метрів будівель на території Лаври, 20-25 тисяч метрів займають сторонні приміщення, це 43% від усієї площі. 41% усіх будівель – церковні.
Цікаво, що той самий Богуцький, який нині опікується виселенням з Лаври численних установ, будучи міністром культури і туризму, сам заселив туди багато “своїх” структур.
| Сергій Кролевець |
– Юрій Богуцький своїми наказами заселив на територію Києво-Печерської Лаври заклади, які жодного відношення до неї не мали: редакцію журналу “Пам’ятки України”, Український центр культурних досліджень, якийсь Центр дружби, що займався міжнаціональними відносинами, – розповідає Сергій Кролевець. – Богуцький забрав у заповідника готове відреставроване фондосховище з кімнатами-сейфами, сигналізацією і передав Академії керівних кадрів культури і мистецтв. Приміщення вилучили без рішення Київради. І зараз там навчаються студенти. Я подав в суд на академію, на рішення міністра. Звичайно, я всі суди програв. До речі, сама Держслужба з питань національної культурної спадщини вселена в приміщення заповідника також у 2003 році – за міністра Богуцького.
З ЦЕНТРУ СНІДУ ЗРОБЛЯТЬ ХАТИНКУ ДЛЯ КИРИЛА?
У “чорний список” на виселення потрапила клініка Інституту епідеміології і інфекційних хвороб ім. Громашевського, у якій лікуються ВІЛ-інфіковані, розташована на території Лаври. Ця клініка – унікальний в Україні заклад. І не лише рівнем медичного обслуговування, обладнанням. А й тим, що її збудовано без державної підтримки, на кошти світових організацій та фондів Всеукраїнською мережею ВІЛ-інфікованих України. Це чи не єдиний в Україні приклад, коли мільйони доларів, що виділялися ще до кризи міжнародними організаціям, не були розкрадені, а використані саме на будівництво клініки. Ми неодноразово бували у цій лікарні, зустрічалися з пацієнтами й знаємо що потрапити туди може кожен віл-інфікований, направлений медичними закладами з регіонів. Досі Лавра та клініка прекрасно вживалися на одній території, тим більше що лікарня примикає до монастиря, а не всередині його. Але після наказу Азарова настоятель Лаври змінив свою думку.
– Мені неприємно, наприклад, що зі мною живе людина, яка гуляла, достала всі хвороби, які тільки можна достати, а я молюся, прошу в Бога прощення, і щоб мене хтось нагородив тут, ходячи по території, – висловив свою позицію архієпископ Павло, настоятель Києво-Печерської Лаври. – Ми, знаєте, для центру СНІДу зробили пам’ятник.
Напевно, в силу душевної чистоти владика Павло не знає, що СНІД передається лише статевим шляхом або через шприц і що з ВІЛ-інфікованими безпечно дихати одним повітрям. Він, очевидно, не відає, що серед віл-інфікованих чималий відсоток молодих мам, які ніколи не вживали наркотиків і не знали інших чоловіків, крім батька своєї дитини, який міг заразитися в юності. Та в будь-якому разі владиці не личило б поспішати з реалізацією азаровського плану хоча б із християнського милосердя, наслідуючи приклад преподобних засновників Лаври Антонія та Феодосія Печерських, які ніколи не загравали зі світської владою. Дарма що це були київські князі, а не Янукович.
Хворих на ВІЛ/СНІД таке ставлення церковника, звісно, обурило. Вони вирішили будь-що відстояти приміщення, побудоване ще 100 років тому на гроші киян, що призначалися саме на інфекційну лікарню.
| Дмитрий Шерембей |
– Ми провели акцію протесту, знаючи, що клініку до приїзду Кирила можуть розігнати, щоб він її «благословив» або під свою резиденцію, або під готель для високих гостей із Росії, які приїжджають у Лавру, – розповідає заступник голови Координаційної ради Всеукраїнської мережі людей, які живуть з ВІЛ/СНІД Дмитро Шерембей. – Нас це обурило з ряду причин. Це все відбувається за нашими спинами. До цього причетна церква. У цей лікувальний заклад вкладено мільйони доларів різними фондами світу для того, щоб зробити його провідною клінікою в Східній Європі з лікування СНІДу. На сьогодні вона такою є. Аналогів їй немає ніде. Мені телефонували люди з Кабміну з проханням не виходити на акцію, мовляв, вона все вирішать. Кажуть, знайдуть компромісне рішення. Але не треба розповідати казки, начебто в умовах жорсткої кризи побудують якусь клініку. У вас немає грошей на елементарні препарати. А якщо Кабмін знайшов якісь зайві кошти, то нехай він їх витратить на тих віл-інфікованих дітей, яким МОЗ не закупив необхідні ліки…
На рік в Центрі СНІДУ обслуговуються 8 тисяч людей з України. Туди везуть пацієнтів, яким не можуть дати ради в регіонах. Там функціонують палати інтенсивної терапії, лабораторії. Створено сучасні комфортні умови.
– Раз вони так хвилюються, де Кирилові резиденцію виділити, то нехай депутати потісняться. Нас можуть переселити у Феофанію, а депутатам знайти якесь інше місце, – каже Шерембей.
Проте міністр охорони здоров’я Зіновій Митник запевнив: якщо клініку й переселятимуть, то у відповідне для цього приміщення, “яке буде не гірше, а краще”.
НАСТОЯТЕЛЬ ЛАВРИ НЕ ПРОТИ ЗАЛИШИТИ СОБІ МУЗЕЙНІ ЕКСПОНАТИ
Готуючи цей матеріал, ми розмовляли не лише з керівництвом музею, а й з рядовими працівниками, які розповіли нам деякі речі анонімно. Один із них сказав, що настоятель Києво-Печерської Лаври архієпископ Павло в Нижній Лаврі створив свій музей історії Лаври й вимагає, щоб експонати Києво-Печерського заповідника, пов’язанні з Лаврою, були передані йому, а це практично вся колекція: стародруки, золоті та срібні вироби сімнадцятого століття, старовинне церковне шиття. «Зважаючи, що держава в нас відокремлена від церкви, про подальшу долю експонатів, якщо бажання архієпископа здійсниться, можна буде тільки гадати, вони обмінюватимуться, передаватимуться, продаватимуться, і ніхто не зможе це відстежити», - поділився з нами музейник.
Навести лад у музеях давно пора. Музейники вважають, що необхідно провести облік приміщень, перевірити наявність прихованої оренди. На території заповідника справді чимало сторонніх організацій. За словами Кролевця, тільки Академія керівних кадрів займає 6 тисяч квадратних метрів...
До кандидатів на виселення потрапили й відомі культурні заклади, розміщені на території Лаври: музей книги і друкарства України, музей українського народного декоративного мистецтва, музей театрального, музичного та кіномистецтва України.
Взяти хоча б той музей книги. Формально – стороннє для Лаври приміщення. Але він розміщений у першій стаціонарній лаврській друкарні, заснованій архімандритом Єлисеєм Плетенецьким. З 1615 року впродовж трьох століть тут народжувалися книжки. Тож перебування в цьому приміщенні музею книги виглядає цілком природно. Пан Кролевець також запевняє, якщо цей музей переїде на околиці Києва, “він втратить не просто свій шарм, а свою сутність”.
Думка музейників, які опинилися перед загрозою виселення однакова: вони проти переїзду, але якщо їм будуть надані відповідні приміщення, вони погодяться. А ще вони радять посадовцям, які з такою легкістю вирішують долю музеїв, хоча раз їх відвідати.
Людмила Білоус, заступник директора з наукової роботи Музею українського народного декоративного мистецтва:
Офіційно ми не отримували інформації про те, що наш музей протягом року буде відселений. Але ця ідея не нова. Час від часу вона виникала. Ще за часів Кучми було видано відповідний документ. Тоді ця тема якось зійшла нанівець.
Зрозуміло, що знищити таку колекцію, як наша, думаю, ні в когось не підніметься рука. Цій колекції понад 110 років. Її формувало не одно покоління музейників. І заховати це все в ящики, як це сталося з колекцією Музею історії міста Києва, не вийде. У нас 77 тисяч експонатів і дуже багато великогабаритних предметів – понад 1000 килимів, гобеленів, твори дерев’яної скульптури, кераміка, скло, фарфор і т. д. У нас найкращі колекції творів Приймаченко і Білокур. Немає такого приміщення для музею, яке можна було б нам надати для експозиції.
Про Мистецький арсенал (саме туди за окремими версіями хочуть виселити музеї) мова йшла давно. У 2008 році ми уклали угоду з Арсеналом про те, що там, на другому поверсі, буде розміщено нашу експозицію, а в майбутньому буде збудовано фондосховище, куди згодом переїде музей. Я не думаю, що сьогоднішнє керівництво Арсеналу хоче бачити там наш музей. Влада змінилася, і як там далі вирішуватиметься це питання, – невідомо. Приміщення Арсеналу не відремонтовано, немає ні опалення, ні освітлення, ніяких комунікацій. Там навіть даху немає.
Ми не проти переселення в тому разі, якщо це буде справжнє музейне приміщення. До того ж для перевезення такої колекції, як наша, потрібен час і велика кількість пакувального матеріалу. Уявіть, що значить перевезти 8 тисяч предметів фарфору й фаянсу? Це робиться дуже довго, за один рік це просто нереально. Люди, які про це говорять, абсолютно не володіють ситуацією. Вони б краще прийшли й ознайомилися з музейною колекцією. Ті, хто це вирішує, не були в нашому музеї.
Дмитро Палій, заступник директора Музею книги і друкарства України з наукової роботи:
Ми ще не знаємо, чи підпадаємо під той план переселення. Ми не маємо жодних офіційних повідомлень, навіть в усній формі. Ми вважаємо цілком можливим співіснування музеїв і церкви на одній територій. Це був би найкращий варіант.
Ідея щодо Арсеналу обговорювалася лише в приватних розмовах. Але жодної конкретики не пропонували.
Якщо нададуть нові приміщення і будуть відповідні розпорядження, то ми є люди підневільні, – будемо виконувати.
Музей не створює перешкод для діяльності церкві. У нас мирні й тихі відвідувачі. Якщо в нас відбуваються власні музейні заходи, то ми це робимо тихо, щоб віруючим не створювати ніяких незручностей. У нас ніколи не було з цього приводу конфліктів чи непорозумінь. Ми мирно співіснували, проводили спільні заходи.
Ірина Дробот, директор Музею театрального, музичного та кіномистецтва України:
До ідеї переселення я ставлюся негативно. Пропозицій поки жодних не було, до мене ніхто особисто не звертався.
У нас найбільші фонди в Україні (понад 250 тисяч одиниць), єдиний музей у своєму роді, він зовсім не схожий на інші помпезні музеї, де картини, книги. Ми маємо колекцію невеличкого формату – це афіші, програмки. Для нас потрібне особливе оснащення. Ми б не хотіли, щоб нас чекала участь музею історії Києва. Не думаю, що величезний зал колишнього заводу «Арсенал» може якось допомогти нашим колекціям. Але якщо не буде нічого іншого...
Ми тут перебуваємо з 1927 року, а не просто захотіли й поселилися. Досі все було нормально. Можливо, це пов’язано з приїздом Кирила, а можливо, були такі плани й до того...
Ми не мовчимо. Вже написали листи і до прем’єра, і до міністра культури. Чекаємо на відповідь.
Мені здається, що наші чиновники взагалі не знають, що є такий музей.
Любов ЛІЩИНА, Олена МІГАЧОВА