В Києві пройшла Міжнародна конференція «Історична пам’ять про війну та Голокост», присвячена 71-й річниці трагедії Бабиного Яру.
У Києві пройшла Міжнародна конференція «Історична пам’ять про війну та Голокост», присвячена 71-й річниці трагедії Бабиного Яру.
Особливу увагу під час конференції звертали на тему праведників народів світу — людей, які рятували євреїв під час Голокосту. «Якщо голландець чи датчанин рятував єврея у Західній Європі, він наражався на небезпеку штрафу чи арешт на кілька тижнів. Через нацистську расову політику та особливе ставлення до слов’ян, якщо українець рятував єврея, то винищували цього українця і всю його родину разом з дітьми. Україна посідає четверте місце в світі на сьогодні за кількістю праведників народів світу, хоч наші дослідження почалися лише з 1991 року, а Голландія, Польща, Франція, які посідають перші місця, почали займатися ними відразу після війни. У нас справді вдесятеро більше людей рятувало євреїв, аніж маємо зараз праведників народів світу. Митрополит Андрей Шептицький, блаженний Омелян Ковч, родина Глагольєвих, прості люди, атеїсти чи комуністи, віруючі чи ліберали – це люди, які здійснили небуденне явище, подвиг», — каже Ігор Щупак. І додає, що масовий героїзм – це радянський штамп, насправді ж героїзм – поодиноке і унікальне явище.
Керівник центру «Ткума» наголошує, що «Голокост – це не трагедія євреїв України, це трагедія України, Європи і всього людства. Катинь – це не лише трагедія поляків, це трагедія і Росії, і України, і Європи, і людства. Оскільки Голокост відбувався на територіях практично всіх країн Європи, навіть нейтральних, як Швейцарія, він мав безпрецедентні масштаби – це той приклад, на якому можна вивчати й інші геноциди: і Голодомор українського народу, і трагедію Дарфуру, Камбоджі, Руанди, Вірменії. Голокост – це універсальний приклад, в якому водночас є і риси універсальності, і риси безпрецедентності».
«Наші історії взаємно доповнюють одна одну, тіла українців і євреїв поряд лежать у землі Бабиного Яру. Формування модерних ідентичностей українців страждає від стереотипів і потребує зустрічі», — зазначив під час виступу на конференції Берел Родал з Канади, голова правління «Українсько-єврейська зустріч».
Дітер Поль, австрійський професор, зазначає, що лише з 1990-их років Голокост стає центральною темою в пам’яті війни, втім, сьогодні він є центром всієї історичної ідентичності в рамках Європи. «Визнання пам’яті Голокосту – вхідний квиток до європейської спільноти», — каже історик.
Ігор Щупак на українську державну політику пам’яті Голокосту не скаржиться: «На мою думку, головне, що може зробити держава, — це не заважати. Дуже важливо, що на державному рівні прийнято відзначати Міжнародний день пам’яті Голокосту, 27 січня. 27-29 вересня, роковини трагедії Бабиного Яру, теж відзначаються, але найважливішою є щоденна робота, яка ведеться для збереження історичної пам’яті. Я пишаюся тим, що Україна – перша країна на пострадянському просторі, яка включила тему Голокосту як обов’язкову для вивчення в школі у курсі всесвітньої історії та історії України».
На його думку, українське суспільство ще не достатньо толерантне, щоб ситуація з пам’яттю Голокосту покращувалась. «У нас є прояви і антисемітизму, і україно- чи русофобії, є певні настрої стосовно африканців, азіатів, є скін-хеди – з огляду на це я вважаю ситуацію в Україні нормальною. Це є і в Ізраїлі, і в Франції, і в будь-якій іншій країні, інша справа – яка частина суспільства розуміє, що це настрої маргінальної частини населення, що це настрої безперспективні, настрої, які породжені невіглаством, невихованістю, відсутністю історичної пам’яті. Також не можна думати, що пам’ять про Голокост буде міцнішою, ніж взагалі історична пам’ять в країні», — вважає І.Щупак.
30 вересня учасники конференції провели урочисту церемонію вшанування жертв трагедії Бабиного Яру. Також у рамках конференції відбулася презентація нової книги професора Владислава Гриневича «Неприборкане різноголосся: Друга світова війна і суспільно-політичні настрої в Україні, 1939 – червень 1941 рр.».