Бережани – затишне і живописне місто на Тернопільщині зі захоплюючою історією та цікавою архітектурою. Розташувалось воно на невисоких пагорбах та берегах річки Золота Липа. Бережани називають «Маленькою Швейцарією».
Місто відоме численними пам’ятками сакральної та фортифікаційної архітектури. Це замок Синявських, замкова каплиця, ратуша, комплекс вірменської церкви св. Григорія, костел св. Апостолів Петра і Павла, церква Пресвятої Трійці, дерев’яна церква святого Миколая, синагога та монастир Бернардинів з костелом святого Миколая. Не менш мальовничими є міські околиці – урочище «Монастирок» та Чортів Камінь і Райський парк з заміським палацом. Вже впродовж 15 років старе місто є Державним історико-архітектурним заповідником.
Історія міста сягає ХІV століття. Тоді через Бережани проходив великий торгівельний шлях між Львовом та Теребовлею. За місцевою легендою, назва міста походить від імені власниці цих земель Анни – «берег Анни». Дійсно наприкінці ХV століття правителькою тут була Анна Хохновська. За іншою версією, назва походить від слова «берег», адже місто розкинулось на берегах річки.
Чотири роки потому Микола Синявський розпочав будувати фортифікації. Місцем для них обрав не вершину гори, а болотисту місцину між розливами річки Золота Липа.
Замок побудували з тесаного каменю, за формою він подібний до п’ятикутника, мав три оборонні вежі – п’ятикутну, багатокутну і круглу. Для укріплення фундаменту, перед початком будівництва в землю забивали дерев’яні палі. Замкові стіни мають різну товщину – від 2 до 6 метрів, крім того під замком є два поверхи підвалів та підземні ходи, нібито, до с. Рай і до Бернардинського монастиря.
У 1554 році спорудження фортеці завершилося, але пізніше її кілька разів перебудовували. У середині XVII століття за проектом французького військового інженера Боплана (того самого, що збудував фортецю Кодак і описав тодішню Україну) побудували неприступні бастіонні укріплення, і фортифікаційна потужність Бережанського замку досягла найвищого рівня. Замок був чи не єдиним в усій окрузі, який жодного разу не здобули штурмом. Тільки двічі в замку були вороги. У 1648 році війська Максима Кривоноса та у 1655 році війська шведського генерала Дугласа увійшли до замку за допомогою своїх прихильників, які відімкнули їм замкову браму.
У різні часи в замку гостювали російський цар Петро І, гетьман Мазепа, польський король Август ІІ. У 1703 році гетьман коронний Адам-Микола Синявський переховував у фортеці угорського князя Ференца ІІ Ракоці, лідера повстання проти австрійської влади. У Бережанському замку він написав свій маніфест – звернення до угорського народу, заклик на боротьбу проти австрійської влади.
Внутрішній двір замку сформований за принципом італійського палацу. Його розбудовували поступово. Південно-східний корпус мав 4 поверхи, з яких збереглося лише 2, решта за радянських часів стала фундаментом стадіону. В цьому корпусі було 14 парадних зал, кожна з яких мала певну назву, наприклад віденська, стеля якої розмальована битвою під Віднем, на другому поверсі були «срібні», на третьому – «золоті» кімнати. На четвертому поверсі була картинна галерея портретів відомих людей та велика бібліотека.
Палац був відомий розкішними інтер’єрами, тому його ще називали «Східним Вавелем».
Але основним елементом замкового комплексу був не палац, а каплиця Синявських.
Спочатку побудували центральну частину каплиці, фасад якої завершувався ренесансним трикутним фронтоном з зображенням Всевидячого Ока. В бокових нішах розмістили скульптури – св. Станіслава (справа) та зліва – св. Миколая.
Пізніше вдова Адама-Єроніма Синявського (1576-1616) Катерина добудувала західну каплицю-усипальницю для своєї родини, розмістила там надгробок чоловіка та потрійний надгробок своїх синів – Олександра, Миколи і Прокопа.
У другій половині XVII століття Микола Єронім Синявський (1645-1687) добудовує східну каплицю. Там зберігався надгробок засновника міста і замку, надгробок його сина Єроніма, а також найстаріша пам’ятка каплиці – надгробок Анни Синявської.
Під час Першої світової війни скульптури з надгробків Синявських вивезли до Кракова. Олов’яна труна Миколи Синявського з фігурою лицаря в посріблених і позолочених латах зберігається в замку у Пісковій Скалі під Краковом. Відреставрований надгробок Анни Синявської експонується в Олеському замку. У Бережанському замку зберігається відреставрована скульптура з надгробку Адама-Єроніма Синявського.
Після смерті гетьмана Адама-Миколи Синявського 1726 року власниками замку стають Чарторийські (донька Адама-Миколи Софія була замужем за Августом Чарторийським), згодом Любомирські, Потоцькі і починається поступовий занепад твердині.
Перше значне руйнування замку завдав снаряд, який потрапив в замкові мури під час битви на Лисоні під час Першої світової війни. За радянської влади замок став руїною. Реконструкція почалася лише на початку 2000-х років. Сьогодні Бережанський замковий комплекс є пам’яткою архітектури і належить до місцевого Державного історико-архітектурного заповідника. (Туристична марка №47)
У 1600 році неподалік від ринкової площі на високому пагорбі було закладено фундамент костелу Різдва Діви Марії. Ініціатором цього був Адам-Єронім Синявський. Спорудження храму тривало до 1620 року.
Цей костел мав не лише сакральне, а й фортифікаційне значення, про що свідчать оборонна вежа та бійниці в мурах.
Інтер’єр храму прикрасив бароковий вівтар і різьблені з білого каменю колони та арки, роботи Йогана Пфістера.
У 1675 році храм зруйнували татари. Після цього святиню відбудували і освятили під новим іменем — на честь першоапостолів Петра і Павла. У пер. половині XVIII століття, коли з оборонної вежі створили дзвіницю, костел отримав статус фарного, тобто парафіяльного.
За часів СРСР святиня стала спортзалом. З кінця 1990-х років богослужіння в костелі відновилися. Храм реставрували і встановили погруддя Папи Римського Івана Павла ІІ біля костельної брами.
Церква Пресвятої Трійці є пам’яткою архітектури національного значення. Перша письмова згадка про храм – 1626 рік. Спочатку будівля була дерев’яною, а в 1748 році за Августа Чарторийського почали зводити кам’яний храм.
Церкву тричі перебудовували і наприкінці ХІХ століття вона отримала сьогоднішній вигляд.
Відома ця святиня тим, що там зберігаються дві чудотворні ікони – Яблоницької Матері Божої «Троєручиця» та образ Божої Матері Римської, який Папа Павло V (1605-1621) подарував Синявським. Старовинну ікону вважають чудотворною. Срібні воти, розміщені по обидва боки від образу, свідчать про чуда, пов’язані з цією іконою.
Також у церкві зберігаються мощі Івана Хрестителя – частина кістки руки, оправлена в гільзу з написом грецькою «Це чесного Предтечі Хрестителя Івана. Рік сьомий». Вважають, що цю реліквію у 1673 році Микола-Єронім Синявський отримав у дарунок. Спочатку мощі зберігалися у замковій каплиці, а 1715 року їх перенесли до церкви Пресвятої Трійці.
Після того як у 1530 році Бережани стали містом і здобули право самоврядування, розпочалося будівництво ратуші та формування Ринкової площі. Спочатку ратуша була дерев’яною. Сучасну муровану ратушу збудували у 1803 році. Вона двоповерхова з внутрішнім двориком. Пізніше, у 1811 році, було добудовано двохярусну вежу з годинником.
До 1914 року на другому поверсі ратуші діяла гімназія. Там, зокрема, навчались Маркіян Шашкевич та Богдан Лепкий. Сьогодні у приміщенні ратуші розмістились міська рада та музеї – книги, репресованої Церкви, краєзнавчий та музей Богдана Лепкого. (Туристична марка №79)
Свого часу в Бережанах була досить велика вірменська громада. Перші актові згадки про вірмен датуються 1689 роком. У 1710 році Адам-Микола Синявський надав вірменам привілей на право будуватися в центрі міста та мати свій храм. Того ж року було побудовано дерев’яну церкву та засновано парафію. У 1750-х роках ця церква руйнується. Тоді на її місці у 1764 році, за ініціативи місцевого священика Деодата Горбаза, побудували комплекс споруд вірменської церкви – церкву св. Григорія і дзвіницю з білого каменю у бароковому стилі. Центральний вівтар присвятили Непорочному Зачаттю Діви Марії, бічні – св. Григорію та св. Анні.
У ХХ столітті будівлю храму використовували як склад, що спричинило руйнування святині. Церква є пам’яткою архітектури місцевого значення і перебуває на балансі Бережанського Державного історико-архітектурним заповідника. 2015 року Спілка вірмен України встановила на подвір’ї церкви хачкар – пам’ятник жертвам геноциду вірмен 1915 року. (Більше про цей храм)
Історія гебрейської громади Бережан нерозривно пов’язана з історією самого міста. Юдеї мешкали тут вже тоді, коли Бережани здобули право самоврядування. У Бережанах була Велика синагога, навколо якої зосереджувалося життя всієї єврейської громади. Побудована вона у 1718 році і діяла до 1939 року. Там зберігалися тори XVIII століття. У 1943-1944 роках в Бережанах нацисти вбили майже 3 тисячі євреїв, багато євреїв емігрувало. Після Другої світової війни синагога стала зерносховищем, а невдовзі зруйнувалася. Від єврейського духовного та громадського центру залишилися лише руїни.
Міцні мури Бернардинського монастиря доповнюють оборонну лінію міських валів з північного заходу. Початок будівництва датується 30-ми роками XVII століття. Зведення храму тривало кілька десятиліть, і закінчилось у 1683 році.
Центральне місце в комплексі Бернардинського монастиря займає костел святого Миколая. Він кам’яний, прямокутний в плані з прибудованими двоповерховими келіями.
Монастир діяв до 1939 року, пізніше радянська влада відкрила там притулок для сиріт, потім виховно-трудову колонію для неповнолітніх. У 2001 році Миколаївський костел було відновлено вже як церкву Пратулинських мучеників УГКЦ. Колонія на території монастиря вже ліквідована, але ще не розформована і залишається «прозапас». Тому доступ до монастиря є обмеженим. Відвідати його можна лише в неділю зранку під час Служби Божої.
На околиці Бережан, на Адамівці, розташована дерев’яна церква святого Миколая – зразок традиційного галицького зодчества та пам’ятка архітектури національного значення.
За народними переказами храм виміняли на зерно та привезли до Бережан. Зводили церкву на початку ХVII століття, тоді ж львівський єпископ Гедеон Балабан ініціював створення при ній церковного братства.
Тридільний дерев’яний храм з бароковим іконостасом і рідкісним куполом є діючим дотепер.
Храм був оздоблений різьбленнями Гната Стобенського. Муровану дзвіницю побудували значно пізніше – у 1867 році. У 90-х роках ХХ століття церквою почала опікуватися місцева громада УАПЦ.
Від с. Рай місто відділяють якихось 2 кілометри. Рай розмістився серед неймовірної краси дерев, поруч зі джерелами та ставами. Кажуть, назва місцини цілком відповідала дійсності.
Згідно з однією місцевою легендою, у середині ХVII століття власник Бережан Адам Синявський мав дружину Ельжбету, яку чомусь кликали Єва. Якось подружжя прогулювалося цією місцевістю і вирішили назвати її Раєм, бо Адам і Єва можуть жити тільки в Раю.
У 1660 році тут побудували заміський мисливський маєток. Кажуть, що тут у 1707 році гостювали гетьман Іван Мазепа та російський цар Петро І. Останній врятувався від розгніваних селян лише завдяки підземному ходу від Раю до замку.
Мисливський маєток було зруйновано у 1709 році. А наприкінці ХVIIІ століття на його місці, за наказом княгині Ізабелли Любомирської побудовали палац і закладено парк та розчищено ставки.
У 1816 році палац перебудували за проектом Яна Рудського-Венжика на кошти Олександра Потоцького. Також заклали новий парк. В палаці зберігалась велика бібліотека. Споруда постраждала під час Першої і Другої світових воєн.
Відомий Райський парк ще тим, що там біля палацу росте дуб часів Богдана Хмельницького. За народними переказами, під ним відпочивав козацький гетьман, і тому дерево отримало відповідну назву. Однак, це лише легенда, хоча цей дуб дійсно зберігся ще з часів Хмельницького. Зараз від цього велетня залишився лише стовбур.
На західній околиці Бережан в Лісниках розкинулась неймовірно живописна місцина – урочище «Монастирок». Його назва походить від невеличкого монастиря, заснованого там ще у XVI столітті. У 1980 році цей монастир спалили.
В урочищі є величезна скеля, яку називають «Чортів Камінь». Кажуть, що раніше вона була ще більшою. Чи не кожен в цих околицях знає легенду про те, як чорт хотів знищити монастир. Він взяв камінь і вийшов на гору в урочищі «Монастирок». І коли саме збирався скинути камінь на монастир — півні заспівали третій раз і чортова сила закінчилася, а цей камінь придавив його. Цікаво, що схожі легенди існують й щодо інших міст і містечок, поруч з якими є Чортові скелі.
Ще у XVIII столітті один монах вибив розп’яття на цьому камені. У часи Радянського Союзу якийсь чоловік заліпив розп’яття. Місцеві кажуть, що той чоловік наступного дня впав мертвим, а вся ліпнина обсипалася з каменю.
В урочищі «Монастирок» протікає джерело з цілющою водою. На початку 2000-х це джерело розчистили, побудували капличку з фігурою Богородиці і Хресну дорогу.
Використані джерела:
Світлини автора