Блаженніший Любомир ГУЗАР: Державне самогубство, коли громадяни не користуються правом обирати
Популізм — то пуста мова, — застерігає блаженніший. — У Святому Письмі написано: будуть покарані за кожне пусте слово.
Як не піддатися на політичний популізм, а з-поміж безлічі кандидатів обрати достойного, на порозі яких змін опинилася Україна та які реформи потрібно впровадити, аби не втратити шанс отримати нову країну з політиками якісно нового рівня, — про все це напередодні парламент-ських виборів ми розмовляли з видатним церковним мислителем нашого часу — блаженнішим Любомиром ГУЗАРОМ.
— Давайте почнемо з питання про вибір: чому так важливо взагалі мати таке право і чи дійсно воно в українців є?
— Мені здається, що ми опинилися на порозі нової ери нашої історії після довгих-довгих років різного роду окупації, де нам старалися щось накинути, заперечували бути самостійними. Перші 20 років своєї незалежності ми ще сильно відчували ті 70 років більшовицького режиму, який намагався цілковито підкорити людину, зробити її невільником, щоб людина наче й голосувала, але не вибирала. НЕ ДУМАЛА. Але при Божій помочі ми сьогодні дійшли до певного пункту розвитку, коли люди усвідомили свою гідність. У суспільстві знайшлося багато людей, які дивляться на майбутнє вже зовсім іншими очима, які шукають чогось іншого, того, що ми називаємо «європейські цінності» — цінності справжньої демократії. Усвідомлюючи свою гідність, свої права та обов’язки, люди, власне, хочуть щось змінити. У такій ситуації, якщо ми хочемо бути справжньою демократичною державою, де народ має голос, де народ хоче вирішувати своє майбутнє, вибори стають дуже важливими. В чому я вбачаю важливість саме цих виборів? У тому, що ми реально бажаємо, щоб вони були справжніми, щоб наш голос був вирішальним, був справжнім вибором.
— Вибір усе ж таки має бути в суспільно-політичній площині. Й зараз визначення понять взагалі стерлися, бо втратили своє первісне значення. Що таке політика?
— Політика — це є шукання й здійснювання форм суспільного життя, які будуть забезпечувати кожному громадянину його права, будуть шанувати його особистість. Це є ціль політики. Люди, яких ми називаємо політиками, присвячують своє життя, щоби знайти і здійснювати свою політичну місію однаково для всіх. Без політиків не може бути демократичної держави. Політики — важлива частина демократичного устрою.
— А хто такий «новий політик» для нової України?
— Новий чи не новий — то другорядне, важливіше — чи він є справжній політик, який діє на рівні свого покликання, — служити народові. То значить забезпечити народу й кожному громадянину рівні права й все, що потрібно для гідного життя, забезпечити структуру суспільства, розуміючи при цьому велич свого покликання. У нас більшість людей дивляться на політиків з підозрою, бо політики хочуть збагатитися, мати вплив — одне слово, не шукають добра загального, а шукають свого матеріального блага. Цей трагічний момент ми повинні змінити. Важливо, щоб люди зрозуміли, що бути політиком, діяти, як політик, це є надзвичайно почесне завдання. Це одне з найвищих завдань, яке люди можуть мати. І якщо політик — творець чогось позитивного й щирий в цьому, за це йому належить відповідна шана.
— До чого може призвести ця байдужість громадян щодо свого права обирати законодавчу владу? До яких наслідків для країни може призвести свідомий саботаж виборів?
— До фатальних! Це державне самогубство, коли ми залишаємо Богом дану й політичним ладом запевнену можливість жити так, як ми би хотіли. Якщо люди не будуть користуватися цим правом, вони засуджують себе на нещастя, на неволю, на дуже погану ситуацію, яку ми за останні кілька десятиліть вже неодноразово переживали. Мені здається, зараз є прекрасна нагода щось змінити. Важливо, щоб пересічний виборець переконав себе, що змінити може тільки він — кожен від себе і всі разом. Ніщо не зміниться само собою, кожен мусить свою лепту вкласти, свідомо, відповідально і в той спосіб повернутися до справжньої класичної демократії.
— Демократію розуміє кожен по-своєму. А що головне має усвідомлювати громадянин, коли говорить про демократію?
— Що значить демократія? Кожен громадянин і всі разом беруть на себе відповідальність за свою долю. І можуть це зробити, і хочуть це зробити. В минулих десятиліттях мільйони чесних і добрих людей натерпілися лиха — в таборах, у в’язницях, терпіли фізично й морально. Але й зараз нам потрібно 5—10—15 років, бо ми маємо ПЕРЕВИХОВАТИСЯ. Ви пригадуєте той класичний приклад: ізраїльський народ вийшов з єгипетської неволі, Господь випровадив їх, але тому народу знадобилося 40 років, щоб зрозуміти й переконатися, що бути вільними, жити на своїй землі — то є найвища цінність. Ціле покоління мусило відмерти. Я не кажу, що нам потрібно аж 40 років, що всі, хто виховувався в радянських обставинах, мають відмерти, але мусить бути зміна, мусить прийти нове покоління, а те, що живе, мусить перевиховатися й перестали «дихати» радянськими порядками.
— Як розпочати процес перевиховання?
— Ми вже розпочали. Те, що ми переживаємо сьогодні такий період волонтерства, бажання послужити, робити добро без зарплати — то вже незворотній перевиховний суспільний процес. Скільки дітей, молоді й старших бажають щось зробити, я вже не згадую тих, хто готовий йти на фронт воювати! Ми повинні бути свідомі, що є багато людей, які жертвують собою, своїм часом, своїм життям! Цей процес перевиховання важкий. Але якщо іскра Божа людину запалить і вона починає думати, перед нею відкриваються великі можливості. Коли нема можливостей? Коли люди не дбають, не хочуть, сидять закриті, заглушені. Я таких називаю — ПОКЛОННИКИ ЛЕНІНА. Для них нормальні суспільні вартості не становлять інтересу.
— Тоді мають бути змінені і вимоги до нових політиків. На які професійні й моральні якості кандидатів треба звернути увагу й що обов’язково не повинно бути проігнороване виборцем?
— Ви дуже гарно поставили питання, сказали: що не може бути проігнороване виборцями? Перш за все, виборці мають бути готові порівнювати й перевіряти, кого вибирають. Нам бракує політичної культури, відчуття, що я — звичайний громадянин, який не буде входити до політичної структури, несу таку ж відповідальність за все. І якщо я її не сповню, не зроблю, що треба, то я проґавив велику нагоду. Від громадян мусить бути щире зацікавлення й бажання потрудитися й подивитися, на користь кого я кидаю свій голос. Треба старатися пізнати людину в різних аспектах: походження, школа, вища освіта. Мені здається, людина без вищої освіти не повинна йти на відповідальний пост, яким є народний депутат. Кандидат має бути професіоналом в якійсь ділянці — чи то економіка, чи медицина, чи соціологія, наприклад, у якій він може пропонувати кваліфіковані реформи. Депутат не може дивитися на якогось диригента, який йому скаже, як голосувати, бо то є жах! Він мусить голосувати, як йому велить сумління, але то сумління має бути дуже добре поінформоване. Народним обранцем має бути людина, яка справді працьовита, яка готова присвятити час своєму завданню. Патріотизм. Яке його відношення до своєї Батьківщини? Чи він патріот на словах, чи взагалі не патріот? Чи він любить українців, громадян своєї країни? Оце є властиво патріотизм. Політик — цей той, хто працює в середовищі людей, отже мусить мати належне відношення до всіх людей, незалежно від їх національності, конфесійної приналежності.
— Чи мають громадяни контролювати народних депутатів після виборів?
— Ще один елемент в нас занедбаний, бо в нас здебільшого нема політичних партій як таких. У нас є хіба що політичні угруповання. Тому й не маємо політичної філософії, а маємо лише політичні програми. Але то є тільки реклама. Вибрали — і вже він забув свою програму. По-літична філософія — то ґрунтовне переконання, легітимна уява, як повинно виглядати суспільство, як його будувати, як воно повинно працювати, жити. Це все, що в нормальних умовах творить політичну партію. Не з фантазіями, не з пустими обіцянками треба ставати перед електоратом. На людських вічах треба випитати того кандидата, щоб всі знали, хто перед ними стоїть. А пізніше треба через деякий час перевірити, чи справді те, що вони бачили, здійснилося, чи депутат голосує так, як обіцяв, скільки часу він присвячує праці на округах, як виглядає його голосування, чи зріло мислить, наскільки він є особою, яка самостійно думає.
— Чи вважаєте ви, що передвиборний популізм і бажання в нього вірити — це страшна хвороба нашого суспільства? Чому люди здатні вірити в популізм й продаються за пакет гречки?
— Мені дуже прикро, що я незрячий! Я не можу читати, але багато слухаю радіо. І я чую, що все ще є дуже багато кандидатів, які готові купувати голоси, а також дуже багато людей, які готові продати свої голоси. Ми ще мусимо зробити голосування відповідальним. Я зрозумів, що до цих пір дуже багато гречки й цукру роздається, на жаль. А крім матеріального підкупу, є ще те, що називається популізм. Я би то назвав ПУСТА МОВА. В Святому Письмі написано: і будуть покарані за кожне пусте слово. А популізм то є пусті слова, коли людину переконують не речовими аргументами, а гарними словами. Такі недуги не лікуються легко. Після Майдану багато людей ОПРИТОМНІЛИ, зрозуміли, хто вони є. Треба людей ще виховувати. Багато в чому це й залежить від церкви. Вона не має права мішатися до політики. То інше. Церква не має проповідувати за конкретного кандидата, але повинна проповідувати знання й людські цінності, бо це також частина Божої правди: яким має бути той, хто бере на себе зобов’язання депутата, й яким повинен бути той, хто обирає. Церква повинна сказати людям: не продавайте свою душу, не продавайте свій голос, зробіть так, щоб ви не мусили встидатися колись перед собою, перед своїми дітьми й онуками за те, як ви поводилися.
— Нинішня ситуація доводить, що попереду багато роботи і, на вашу думку, яким чином народ України може продовжити Революцію Гідності?
— Працюючи! Само нічого не прийде! Дехто каже: нащо будемо працювати, ми стільки мучилися, а воно й досі нічого не дало. НЕ ДАВАЛО! Бо не було обставин. Я думаю, що люди повинні усвідомити, що сьогодні є обставини, коли після Майдану, після Революції Гідності наша праця може дати результат, але без праці нічого не буде. Дуже часто сьогодні чуємо слово МИР. Що то є мир? То є коли люди прагнуть справедливості, правди і стараються робити добро ближньому. Мир — це коли ми створюємо позитивну атмосферу, в якій починаємо свідомо шанувати інших, любити їх, бажати і робити їм добро.
Якщо громадяни перевіряють кандидата, то є справедливість. Це пізнати об’єктивну правду, за цієї правдою говорити й діяти. Це частина життя у мирі, мирного життя. Дуже важливо, аби ми бажали добра всім. Тоді мир стає дуже реальним, дійсним, без того нема миру. Мир то не є те, що ми робимо, а те, що одержуємо від Бога. А якщо ми хочемо робити добро іншим, то ми можемо бути певні Божого благословення.
Юлія СУХАРЕВСЬКА, Артем СОКОЛЕНКО
