У церкві — таємна кімната, схована за іконами. Історія дерев'яного храму XVIII століття у селі Гринівка на Прикарпатті
Точна дата побудови цієї церкви невідома. Ймовірно, вона вже існувала на початку 1700-х років. Цьогоріч храм відремонтували. Нині у його стінах зберігають ікони XIX століття й давні дерев’яні реліквії. А сам храм освітлюють свічки, адже у приміщення не провели електроенергію.
Ховалися в храмі від ворожих набігів?
Перша архівна згадка про село Гринівка Старобогородчанської громади датується 1706 роком. Ймовірно, в цей час на пагорбі вже стояла дерев’яна церква, яка збереглася до наших днів, каже настоятель парафій сіл Гринівка і Лисівка Віктор Буянов. За його словами, храм під час ворожих набігів міг бути місцем оборони. Про це священнику розповідали старожили.
"Вона побудована на горбочку, а довкола були дрімучі ліси, тож церква могла бути не одразу помітною. Довкола неї — рів, де протікає струмочок, але, думаю, раніше це була річечка — ще один елемент неприступності. Під час біди де українці могли ховатися? У храмі. У молитві просили сили перемогти навалу, аби ворог відступив", — каже отець Віктор Буянов.
Священник служить у храмі 20 років. Чи перебудовували цю церкву, достеменно невідомо.
"Цього року ми робили реставрацію цього храму. В одній частині знайшли обгоріле дерево, що може свідчити про якусь пожежу. Ми його залишили, просто зверху заклали новим деревом", — каже отець.
Таємна кімната за іконостасом
Церкву звели на честь Успіння Пресвятої Богородиці. Про це свідчить розташування центральної ікони на іконостасі, каже Віктор Буянов. Нині храм належить до Української греко-католицької церкви.
"Мені здається, що вона була тут від початку існування церкви, адже ми бачимо пару до цієї центральної ікони — ікону для поклоніння, на якій теж зображене Успіння Пресвятої Богородиці. Зрештою за тьмяними кольорами ікон помітно, що вони — давні", — каже священник.
Зі слів настоятеля храму, саме за іконостасом є прихована кімната. Щоб зайти у неї, потрібно пролізти в отвір за правою нижньою іконою.
"Я лазив туди. Там може поміститися до десяти людей. Звичайно, лежати вони не зможуть, хіба що по черзі. Є там і спеціальне безпечне місце для свічника. Припускаю, вона могла використовуватися за часів УПА", — каже отець Віктор.
Церква побудована у формі корабля, тому з вулиці не буде очевидним те, що у храмі може бути ще одна кімната, говорить священнослужитель.
Дерев'яне панікадило зі свічками
У церкві ніколи не було електрики, розповідає отець Віктор. Село електрифікували у 1960-х роках, але лінію до храму не тягнули. Основне джерело світла там — дерев’яне панікадило.
"Воно зроблене спеціально для цієї церкви, й теж дуже давнє, повністю дерев’яне, лише для свічок. Ми й досі світимо лише ними, але правиться тут рідко: на свято Успіння та під час похоронів, бо церква розташована на давньому цвинтарі, який досі функціонує", — каже отець Віктор.
За словами священника, ймовірно, через цвинтар церкву й не закрили під час радянської окупації — її використовували для похоронних процесій.
Настоятель Віктор Буянов говорить, що в храмі є багато дерев’яних реліквій. З його слів, вони виконані у західному стилі. Різьба та стан дерева свідчать, що їм понад сто років. Серед іншого, хрести, кивот, різьблені ніжки від столика, а також образи, закріплені на дерев’яних кілочках.
"Можливо, вони не мають великої матеріальної цінності, але для нас ці речі мають величезну духовну вагу. Адже їх хтось офірував, і не одне покоління молилося перед цими хрестами та образами", — додає священник.
Образи XIX століття невідомих авторів
Отець Віктор Буянов каже, що у церкві є дві ікони, на яких вказані дати — 1872 та 1885 роки. На кожній із них зображені одразу кілька святих. Священник вважає, що їх перенесли з іншого дерев’яного храму села Гринівка.
"Я думаю, що вони з основного великого храму Вознесіння Христа, який освятили у 1860 році. Коли великий храм закривали більшовики, люди, мабуть, перенесли ці ікони сюди, бо цю церкву не чіпали. Так вони й збереглися", — розповідає настоятель.
Священник каже, що має намір відреставрувати їх і повернути до великого храму: "Вони намолені, перед ними десятиліттями світили лампадки та свічі. Я вважаю, що їх варто повернути, адже тут їх мало хто бачить".
Захована у стіні ікона
Наразі у великому храмі села Гринівка є три віднайдені старовинні ікони. Їх вдалося відреставрувати. Одну забрали зі старішого храму Успіння Пресвятої Богородиці, іншу переховувала у себе жителька Гринівки, а третю випадково знайшли у стіні іншої церкви Вознесіння Христа.
"Ми готували храм до 150-річчя, розбирали примітивні бічні престоли й так у стіні знайшли ікону Богородиці. Пам’ятаю, після тієї знахідки я відчув справжню ейфорію, був дуже вражений. Зараз ми виготовили до неї пару — ікону Ісуса у схожому стилі", — каже отець.
Отець Віктор припускає, що цю ікону заховали від більшовиків, які у 1960 році вивезли всі образи з церкви, а натомість повісили у храмі плакати з Леніним.
Підпільна коляда та маланка
Попри офіційну заборону під час радянської окупації, релігійне життя в селі не згасло, каже священник. Жителька Гринівки Марія Гринів, якій 79 років, згадує, як ходила дитиною колядувати та маланкувати.
"Нам усе забороняли, перевіряли, особливо вчителі у школі. Пам’ятаю, ми пішки йшли до лісника на Маланку і там зустріли директора. Він обійняв нас, ніби маленьких гусят… Потім у школі ми думали, що матимемо проблеми, але директор нічого нам не сказав — він не був партійним. Проте дізналася одна вчителька, яка якраз була в партії, і розповіла директору, що ми ходили маланкувати. Але він навіть не сварився, просто сказав, щоб ми більше так не робили, і все. Добрий був чоловік", — пригадує жінка.
Українська греко-католицька церква у ті часи перебувала у підпіллі, тому святити паску, хрестити дітей і брати шлюб ходили таємно в сусідні села. За спогадами Марії Гринів, священники проводили церковні таїнства в оселях.
