Блаженнійший Святослав (Шевчук): «Якщо хочемо будувати Помісну церкву – будьмо першими у відкритій любові до брата»
Минає третій місяць, як Виборчий синод Української греко-католицької церкви обрав нового предстоятеля – 41-річного Блаженнійшого Святослава (Шевчука). Уродженець Стрия нині один з наймолодших патріархів світу. Після школи майбутній владика одночасно навчався в медичному училищі та в підпільній греко-католицькій духовній семінарії. Коли відслужив у Радянській Армії, подався до Аргентини – до Центру філософсько-богословських студій у Буенос-Айресі. Навчався у Папському університеті святого Томи Аквінського в Римі, керував Львівською духовною семінарією, був єпископом у Буенос-Айресі. Владика вільно володіє англійською, італійською, іспанською, польською та російською мовами. Зі слів Блаженнійшого, відтоді як його обрали главою УГКЦ, він найбільше присвячує себе… журналістам – дає інтерв’ю. СіДу теж пощастило зустрітися із владикою і почути свіже, незатерте, розбавлене дотепними жартами напутнє слово й запитати про все, що цікавить і болить.
– Вам часто дорікають, що ви надто молодий як для владики?
– Коли мене покликали до єпископського служіння, мав тридцять дев’ять років. Я направду цілий рік був наймолодшим католицьким єпископом у світі. Це спричинило величезний фурор, усі хотіли побачити того наймолодшого... Гадаю, так сталося із натхнення Духа Святого. Коли мене інтронізували, то в Римі розмовляв з Папою. «А чи були ви свідомі того, що потверджуєте четвертого наймолодшого єпископа у світі?» – запитав я. Він відповів: «Так? А я навіть не знав цього».
Хтось, було, навіть сказав: «Он неприлично молодой!» Таке враження, що молодим нині бути соромно. Можливо, тому що коли говорять про главу церкви, йдеться про духовний авторитет, про когось, хто має здобути певний досвід і лише тоді навчати інших. То, мабуть, природно, що до молодого предстоятеля є упередження. Але я запитав себе: у чому полягає сенс молодості? Деякі отці церкви вважали, що всі мертві воскреснуть молодими. Бо саме тоді, коли людина молода, вона переживає розквіт власної особистості, у ній виявляється повнота життя.
– Як нині молоді протистояти викликам, які часто негативно впливають на формування особистості, стосунки між людьми?
– Їм не треба протистояти, їм треба відповідати. Щоправда, мати для цього певну силу. Не секрет, що нині відбувається радикалізація українського суспільства. Що потрібно робити Україні, аби протистояти несправедливості? Будувати мир. Перші слова, з якими Христос звернувся до учнів після Воскресіння, були: «Мир вам». Це не просто відсутність війни, а повнота життя. Коли людина досягає прагнень свого серця, знаходить мир. Ми не можемо будувати суспільного миру, якщо не матимемо доступу до цього джерела. Молодь може внести у суспільство мир, коли обійме Воскреслого Христа. Тоді не дасть себе спровокувати і затягнути туди, звідки важко вийти. Бо чимало акул чигають на молодь, аби її пожерти...
Інша проблема сучасного суспільства, зокрема молоді, – самотність. Батькам, учителям бракує часу, щоб вислухати дітей. Нема нікого, хто молодь впровадив би у суспільство, яке часто до неї вороже, агресивне. Ця ізоляція – наслідок гріха. Гріх ламає міжособові стосунки. А саме Дух Святий може вивести людину із самотності й привести до суспільства.
– Порадьте, як боротися з лінню і несправедливістю?
– Є такі поняття, як негативна і позитивна аскези. Негативна полягає в тому, що ми поборюємо наші гріхи й вади. А позитивна – коли на противагу вадам і гріхам ми виробляємо певні чесноти, які допомагають нам їх виправити. На противагу лінивству є дуже важлива чеснота – працелюбство, здатність до активної праці. Інакше можна боротися з лінивством роками і лишатися лінивим. Пригадую цікаву зустріч. Свого часу я був секретарем Блаженнійшого Любомира. І коли у Львові призначили нового голову обласної державної адміністрації, вже покійного пана Олійника, першого дня своєї місії він прийшов на аудієнцію до Блаженнійшого, аби почути від нього мудрі настанови. Почав говорити про те, як хоче боротися з корупцією. На що Блаженнійший Любомир відповів: «Пане Олійнику, ніхто ніколи корупцію ще не поборов. Ви ліпше зробіть щось на противагу корупції: допоможіть людям знайти роботу, отримати гідну зарплату, створити певні суспільні умови, для яких така поведінка була б чужою і неприйнятною». Саме таким чином можна побороти цю ваду, моральне зло, яке є в нашому суспільстві.
А коли йдеться про особисту справедливість, то класичне правило звучить так: дати кожному те, що йому належить. Згідно з доктриною Томи Аквінського, справедливість – це зовнішній вияв внутрішніх запитів людини. Коли з одного боку людина є мужньою, тобто може стримати свій гнів, а з іншого здатна панувати над власною хіттю. Тоді ми можемо бути справедливими в стосунках з іншими. А будувати справедливе суспільство, думаю, є завданням усіх християн.
– А як відчути своє покликання, як знайти себе?
– Аби знайти себе, треба знайти Христа. Бо ми створені за Його подобою. І коли я шукаю себе в собі, то себе не знайду: треба вийти з себе назустріч Іншому. Тоді я знайду себе і знайду Іншого. Мало того, я знайду себе в Іншому, а це – велика річ. Ось такий рецепт.
Як це сталося зі мною? Якраз тоді, коли розпадався Радянський Союз, я повернувся з армії. Можливо, був останнім із тих юнаків, які служили в Радянській Армії і присягали на вірність радянському народові. Стояла весна 1991 року. Тоді молодь шукала чітких орієнтирів, фундамент, на якому можна було побудувати життя. І цей фундамент ми знайшли у церкві. Саме там відшукали відповіді на наші питання. У церкві я знайшов себе. І тоді до монастирів та семінарій приймали колосальну кількість людей. Я пригадую, за один рік у Львівську духовну семінарію прийшло 325 юнаків, тоді як щороку їх було не більш як сто. То був величезний молодіжний вибух. Чи не тому нині маємо молоде монашество. І це добре.
– Яким ви бачите майбутнє греко-католицької церкви? І що думаєте про єдину Помісну церкву?
– Ми вже тепер присутні в усьому світі, маємо далеко поза межами України свої єпархії та митрополії. Можна сказати, що сьогодні український священик править літургію від сходу сонця й аж до заходу. А якщо всі часові пояси поскладати, то вийде, що він служить цілодобово.
Я не знаю, у яких кранах українці будуть присутні за десять чи двадцять років, де будуть наші єпархії, митрополії. Але в Україні ми мусимо мати сильний центр, щоб почути українців і допомогти, а відтак будувати цей зв’язок. Ідеться про єдину Помісну церкву. Це є мета церковного будівництва, яку проголосили всі мої попередники – Андрей Шептицький, Йосип Сліпий, Мирослав Іван Любачівський, Любомир Гузар. Хоча кожний історичний момент, що його пережив український народ, кидав різні виклики для цього будівництва. Якщо ми хочемо будувати українську єдину Помісну церкву, мусимо бути першими у відкритій любові до свого брата. І я хочу бути першим у любові.
– Нині маємо не вельми втішну ситуацію у селах: похід до церкви багато хто асоціює зі звичайними зустрічами-посиденьками...
– Ми давно почали працювати над тим, як знову зробити село колискою української духовності й повернути дитину в ту колиску. Ще десять років тому, коли створили Львівську богословську академію, а пізніше Український католицький університет, ми поставили перед собою завдання: священики у кожному селі мають розбудовувати справжню духовність. Потрібно, щоб освіта священиків була не гірша, ба навіть краща за освіту будь-якого сільського вчителя. Крім цього, кожен семінарист, який закінчує духовну семінарію, має досконало володіти якоюсь іноземною мовою і за потреби бути голосом громади, говорити від її імені навіть на міжнародному рівні.
«…Ніхто ніколи корупцію ще не поборов. Ви ліпше зробіть щось на противагу корупції: допоможіть людям знайти роботу, отримати гідну зарплату, створити певні суспільні умови, для яких така поведінка була б чужою і неприйнятною».
Жанна КУЯВА
