Цього року виповнюється 350 літ від першої згадки про чудотворну ікону Матері Божої Теребовлянської. Проте це далеко не єдиний цікавий Богородичний образ Теребовлі, при чому більша частина з них знаходиться поза межами міста.
Теребовля – невелике місто в Тернопільській області, з довгою і славною історією. Колись воно було столицею удільного князівства і одним з наймогутніших міст Київської Русі. Зараз Теребовля втратила свою минулу славу, але дух могутньої минувшини залишився. Так як і залишилося відносно багато історичних пам’яток, серед них є й не одна релігійного характеру. Дуже цікавими є не лише церкви міста, а й ікони Богородиці.
В 1672 році турецький султан Магомед IV, на прізвисько «Мисливець», захопив зі своїми військами міцну Кам’янець-Подільську фортецю і жорстоко розправився з місцевим людом. Після чого наступного року рушив на Теребовлю, де, на той час, замкові укріплення були куди скромнішими. Про облогу замку розповідає місцева легенда:
«Коли вороги обложили місто, до замку монахи принесли ікону Матері Божої Теребовлянської. Вороги заложили під мурами замку міни, щоб підірвати. Обложені в замку благали порятунку перед чудотворною іконою. Матір Божа вислухала їх благання. Всі міни, які турки під замковими мурами заложили, вилетіли в повітря і верталися на турків, і багато з них повбивали, не завдаючи шкоди оборонцям. Пречиста Діва ходила в цей час по мурах у світлій одежі та відвертала від захисників турецькі кулі. При цьому Матір Божа була видна на всі воєнні полки. Свідчили про це господарі волоські і молдавські, які знаходилися в облозі».
У своїй статті «Теребовля у період Середньовіччя (1349-1772рр.)» для книги «Історія міст і сіл Теребовлянщини» Людмила Денисова прив’язує пісню, котру: «ще довго в народі лірники співали» з обороню замку в 1675р. В цьому році відбулася не менш легендарна подія в історії Теребовлянської фортеці. Тогочасний комендант замку Ян Самуель Кхшановський схилявся до того, щоб здати оборонну споруду туркам, його дружина Софія, що увійшла під час наради оборонців до кімнати разом з іншими жінками та дітьми, вихватила кинджал і сказала: «Немає і бути не може ніяких переговорів із загарбниками. Будемо битися разом! Або помремо, або відіб’ємо ворога... До тебе звертаюсь, муже мій, і заявляю, що один кинджал вразить твоє серце, а другий моє, якщо у них погасне любов до свободи і честі Вітчизни». Натхненні промовою Софії Кхшановської, всі взялися обороняти замок і втримали його до прибуття підмоги на чолі з королем Яном Собеським. Після чого турки відступили, а Софія Кхшановська стала легендарною особою в тогочасній Польщі. Все ж, повернімося до пісні, її слова наступні:
Турки-бусурмани замок обступили,
Теребовлю вже спалили,
Народ молить Божу Матір:
«Не дай, не дай загинути!»
А на небі стало світати,
Показалась Божа Матір:
«Та не бійтеся, християни,
Не допущу бусурманів, не дам загибати!»
Крикнув перший раз турецький паша:
«Ей, погинете-недоля ваша!»
Стрілить-кулі, що літають,
До них назад ся вертають,
Турків самих убивають!
Крикнув другий раз турецький паша:
«Ей, погинете-недоле ваша!»
Та несе в руках хвалу святу
Поклон Матері Божої дати,
Та ще не вірить турок проклятий.
Та хотіли браму штурмувати,
Хотіли в неволю забрати,
Та в ясир, на гірку долю,
В тяжку турецьку неволю,
Та не допустила Божа Матір.
А в ясиру, в гіркій долі,
В тяженькій турецькій неволі
Люди плакали, Бога благали,
На христах лежали.
То й сказала Божа Матір:
«І вам не дам загибати!»
Як бачимо, захисники фортеці звертаються до Матері Божої і вона їм допомагає. Завдяки її покровительству, «стрілить-кулі, що літають, / До них назад ся вертають, / Турків самих убивають!». Сюжет дуже нагадує уже цитовану нами легенду. Тому, цілком ймовірно, що прообразом для цієї пісні був не сміливий вчинок Софії Кхшановської, а чудо, що сталося 1672 року, коли ікона Матері Божої Теребовлянської відвертала кулі та ядра від фортечних мурів. Також цілком ймовірною є версія, що в пісні переплетено обидві оборони міста.
З того часу про ікону Матері Божої Теребовлянської пішла ще більша слава. Великим її прихильником був львівський єпископ Йосип Шумлянський. В 1674 р. він переносить образ до Львова, для котрого спеціально будує каплицю. Мотивував він свою дію тим, що Теребовля не надто надійний притулок для такої дорогої священної реліквії, адже турецько-татарські напади на Галицьке Поділля здійснювалися ледь не щорічно. Єпископ Шумлянський дуже любив Теребовлянську Богородицю і часто проводив час в молитві до неї. І вона двічі рятувала йому життя, коли він супроводжував короля у військових походах. Одного разу ворожа куля оминула його і потрапила в голову співця Петра, а другого разу застрягла в плечі, залишивши єпископа в живих.
Ще одного разу чудодійність ікони проявилася в 1704 році, коли Львів обложили шведи. Образ Теребовлянської Богородиці заплакав, про що доповіли шведському генералу Штембоку. Він вислав до ікони комісію секретарем, щоб встановити істинність такої події. Образ оглянули і генералу доповіли, що він дійсно плаче, після чого командувач дав наказ зняти облогу з Львова.
Існує й інший варіант цієї історії:
«Ще раз прилюдно Пречиста Діва Марія прославилася великим чудом у Теребовлянській іконі в 1704 р., коли шведи оточивши Львів, вимагали від мешканців великий викуп, який вони не були спроможні виплатити. Шведський генерал погрозив місту плюндруванням та грабежем. Люди звернулися до Богородиці в чудотворній Теребовлянській іконі з проханням порятунку й допомоги, і тоді ікона знову заплакала. Будучи лютеранином (а лютерани не визнають ікон) генерал Штембок зайшов до храму, аби пересвідчитися у чуді. Побачивши як із очей Богородиці течуть сльози, він у страху покинув церкву, відмовився від викупу і наказав військові відступити від міста».
У своїй статті «Під святим омофором» для календаря-альманаху «Теребовлянщина» Марко Велес пише, що теребовлянські священики не раз намагалися повернути образ Перчистої Діви Марії назад в Теребовлю:
«Дослідник Василіянських монастирів у Галичині др. Петрушевич у своїй «Сводной галицко-русской лътописі» зазначає, що єпископ Й.Шумлянський, перенісши чудотворний образ до Львова, тут же назначив ігумена Підгорянського Святоспаського монастиря Діонизія Олександровича почесним охоронцем цього найбільшого скарбу теребовельської землі у стольнім городі Лева. Очевидно такий хід мав «заспокоїти» теребовлянського ігумена, який дуже боляче сприйняв акцію перенесення чудодійної ікони до Львова. Цей біль по втраті реліквії не згасав у нього до самої смерті, про що засвідчує заповіт Д.Олександровича, складений ним перед кончиною у 1718р., де він зобов’язує свого наступника, відомого обновника під горянської обителі, архідиякона Парфенія Ломиковського повернути ікону Богоматері на її законне місце у Теребовлі. У цьому ж документі ігумен повідомляє, що він справив для ікони срібну позолочену шату. Заповіт Д. Олександровича був зареєстрований і внесений до книг гродських теребовельських у році 1723.
Керуючись цим заповітом, усі спадкоємці монастирського ігумена о.Діонизія доклали немало зусиль для повернення своєї святині до Теребовлі. Один з них – Олімпій Ангелович у 1774 році навіть здійснив об’їзд різних місцевостей своєї провінції з маніфестом для збору підписів за повернення ікони.
До цієї акції підключився і парох церкви св. Миколая о. Микола Римбала – представник славної священицької династії Римбалів у Теребовлі. В листі від 15 січня 1775 року, внесеному в теребовельські гродські книги, він засвідчує, що ікона Богоматері була колись власністю його предків і об’явилася вона у 1663 році у світській церкві (мається на увазі парафіяльна церква св. Миколая), парохом якої був тоді о. Григорій Римбала».
Проте після смерті отця Римбали та продажу Підгорянського монастиря Австрійською владою, спроби повернути чудотворний образ Теребовлянської Богоматері фактично припинилися.
Також теребовлянці покладали надії на повернення реліквії в 1997 році, коли місто святкувало 900-ліття від першої згадки в Іпатіївськім літописі, проте сподівання були марними.
Зараз ікона Матері Божої Теребовлянської знаходиться в Львові в соборі св. Юра і є однією з найкоштовніших реліквій міста.
Інші відомі ікони. Мадонна з Теребовлі
Польська дослідниця Крістіна Мойсон-Яблонська вважає, що ікона намальована приблизно у XVI або XVII ст. Прообразом її став образ з неаполітанського костелу святої Марії з гори Кармель. Ця ікона знаходиться в апсидальній каплиці неаполітанського собору.
Теребовлянська Матір Божа має те ж положення голови, модель одягу та розташування дитини – маленького Ісусика. Пречиста Діва Марія схиляється до немовляти і її погляд піднятий вгору. Теж стосується й Ісуса – він дивиться вверх, і притискається до підборіддя своєї Матері. Богородиця зодягнута в червону сукню і накидку чорної барви із золотою облямівкою та зіркою на плечі. Маленький Ісус має білий халат та золоту мантію. Ліва рука Богородиці тримає Сина Божого, а права – скарплеж (параман).
Основна відмінність ікон з Теребовлі та Неаполя полягає в тлі. Крім того, Теребовлянська Богородиця має внизу кілька людських постатей із параманом на шиях у вогні чистилища. Опис з 1871 року показує Мадонну з Теребовлі в срібній сукні та прикрашену дорогоцінними каменями і багатою позолотою. Поляки припускають, що історія з врятуванням теребовлянської фортеці 1675 року Анною-Доротою Хшановською, котру ми розповідали вище, пов’язана саме з образом Матері Божої Скарлежної.
Зараз ікона знаходиться в польському Ґданську в соборі св. Катерини.
Ікона Богородиці з церкви Миколая
На опис третьої Теребовлянської Богородиці натрапляємо на сторінці 76 першої частини книги «Теребовлянщина в спогадах емігрантів», що побачила світ в Тернополі в 1993 році.
«Стара бабуся оповіла, в Теребовлі, Західня Україна, таке про чудотворну ікону Матері Божої, яка ще в 1939 році знаходилася на задній стіні за вівтарем у церкві св. о. Миколая.
«Було це дуже й дуже давно, ще тоді, коли татарські орди нападали на Україну і в своїх походах доходили аж під Теребовлю. Під час одного з таких нападів татарська орда обложила місто. Теребовельські міщани разом з дітьми схоронилися в церкві св. о. Миколая, що була оточена грубезними мурами.
Татарський хан довго облягав церкву-твердиню і, не маючи змогу її здобути, взявся до хитрощів: він наказав вилляти з воску велику свічку, прикріпив її до дубової бочки і окремим післанцем переслав теребовельським міщанам у церкві св. о. Миколая. Одночасно він попросив міщан, щоб вони не стріляли до його війська із стрільниць, а щоб молилися при запаленій свічі. За те він приобіцяв зняти залогу і дарувати мирному населенню життя.
Захоронені в церкві люди прийняли цю пропозицію хана. Вони молилися до ікони Богородиці, щоб вона врятувала їм життя. По церкві лунав могутній спів молитви… Несподівано згасла свіча. Коли люди хотіли її наново запалити, то побачили, оглянувши докладно бочку, що вона була виповнена стрільним порохом. Свічка не догоріла до кінця і порох не міг вибухнути. «Чудо, чудо – пролунало сотнями голосів у церкві. – Матінка Божа врятувала нас від смерти, храм святого Миколая – від знищення». Таке чудо сталося в давнину, коли ще татари находили на наш край.
До 1939 року ця ікона була заслонена блакитною завісою, яку відкривали тільки в день празника. Також при шлюбі – на окреме бажання молодих — відкривано при благословенні завісу, щоб Мати Божа охороняла молоде подружжя перед нещастями і гріхами. Сучасна Україна. Ч.1 (180) – 7.1.1958»
Схожий опис надають цій іконі надають місцеві історики Ігор Зінчишин та Леон Городиський у своїй книзі «Мандрівки по Теребовлі та Теребовлянщині»:
«Вона мала великий вівтар старовинної різьбярської роботи з образом Матері Божої на дереві, з прегарними шатами, із золотими та срібними оздобами. До 1939 року ця ікона була заслонена блакитною завісою, яку відкривали в день храмового свята, а також при шлюбі (на побажання молодих), при благословенні, щоб Мати Божа охороняла молоде подружжя перед нещастями і гріхами».
Можливо, вони теж послуговувалися описом з, наведеного нами вище, джерела.
Про четверту ікону Богородиці дізнаємося від, нині покійного, видатного львівського історика та дослідника архівів Володимира Вуйцика з його статті для «Галицької Брами» №10 1996 року «Чудотворна ікона Богоматері Теребовлянської»:
«У Теребовлі була ще одна стародавня ікона Богоматері, яка знаходилася у дерев’яній церкві Успення Пресвятої Богородиці під горою Покрівка. Цю ікону в другій половині XVIII ст. перенесли до мурованої церкви св. Миколая».
Цілком можливо, що третій і четвертий образ Богоматері – це одна і та ж ікона.
Ікона Богородиці «Неопалима купина»
«Друга Ікона Богородиці «Неопалима купина», в центрі якої зображена Матір Божа з Ісусом на правій руці є з іконостаса Підгорянського монастиря. Божа Матір зображена на тлі променистої овальної мандори, довкруги якої показані різні епізоди з Біблії, з життя Марії та її прославляння, як «живоносного джерела».
Іконостас відносять до малярської школи Івана Рутковича і намальована вона десь на початку XVIII ст. Після того, як монастирські землі було продано, а всі речі з неї роздано іншим церквам, іконостас потрапляє до церкви в селі Могильниця. А уже звідти до фонду Львівського Національного музею.
Скульптура Богородиці
Не один чудовий скульптурний образ Богородиці можна зустріти в Теребовлі на цвинтарі, але опис надгробних пам’ятників з теребовлянського некрополю заслуговує на окрему статтю, тому не будемо на цьому зупинятися. Натомість пропонуємо Вам на останок ще одну цікаву легенду, котру подав у своїй книзі «Теребовля: шлях через віки» історик Ігор Ґерета:
«Гарну легенду записав теребовлянський художник, фотограф і краєзнавець Мар’ян Борачок – брат визначного художника Северина Борачка. Ось її текст: «Давно колись жила у Теребовлі бідна вдова з маленькою дівчинкою. Наслухалася вона від старших людей, що десь на замку зберігаються закопані під землею скарби. Але вхід до того підземелля відкривається тоді, коли священик читає св. Євангелію у Страсний Четвер. Вдова з донечкою пішла вночі на замок. Коли священик читав у церкві страсну Євангелію, нагло перед нею відкрився вхід до підземелля. Вдова ввійшла туди й побачила багато золотих монет і самоцвітів. Захоплена жадобою багатства, почала згортати ті скарби в запаску. ЗІ зворушення забула про донечку, вибігла з підземелля, щоб висипати скарби. В той момент священик закінчив читати Євангелію, брама до підземелля замкнулася, вхід засипався, а в підземеллі залишилася маленька доня… Довго розпачала бідна вдова, день у день ходила до замку, шукала входу до підземелля, але даремно. Так ходила вона цілий рік. Аж знов у Великий Четвер, коли священик читав св. Євангелію, перед вдовою відкрилося підземелля. Вона ввійшла і побачила там свою доню, що сиділа з яблуком у руці. Русяве волосся виросло їй за рік, спадало по плечах. Доня оповіла мамі, що кожного дня до неї приходила якась пані і приносила їй яблуко. І так вона жила цілий рік. Щаслива мати випровадила свою доню з підземелля та всім розповідала про її чудесне визволення. Та недовго натішилася своєю донею! Незнана пані забрала її в незнаний світ…».