Розлитий спокій… саме так охарактеризувала атмосферу Літньої богословської школи УКУ Ганна Павленко. Вона викладає середньовічну та барокову літературу в НУ «Києво-Могилянська академія». Власне унівська атмосфера налаштовує її на глибше розуміння середньовічних текстів.
Протягом трьох тижнів, окрім наукового збагачення, учасники Школи мають унікальну можливість заглибитися у літургійне життя. О 6:00 прокидаємося на утреню, І-ий Час та Літургію, закінчуємо десь о пів на дев’яту. О 13:30 – Часи ІІІ-ій, VІ-ий, о 18:00 – ІХ-ий Час, Вечірня, Повечір’я. І так щодня. Звісно виконання монастирського уставу не є обов’язковим для студентів, однак усі з великими запалом намагаються брати участь у добовому колі Богослужінь.
Літня богословська школа сформувалась історично. У середині 90-х з’явився задум перенести в Україну розроблену у Північній Америці модель – коли богословський університет чи факультет організовували влітку науково-популярні курси з базових богословських предметів. Таким чином, люди, що не мали богословської освіти, могли здобути ці знання влітку. «Школа дає академічні кредити, і за кілька років участі (5-6 разів) можна здобути еквівалент з бакалаврату богослов’я», – пояснює співорганізатор Школи, викладач богослов’я УКУ Тарас Тимо.
Важливий елемент такої практики – поєднати молитовний досвід із навчанням. Фінансист Тарас Хома розповідає, що вперше в житті йому вдалось так глибоко зануритись у літургійне життя Церкви, монастирські будні: «Для багатьох – це terra incognito: ніхто не знає, або ж має незрозумілі уявлення про ці речі. У різних суспільствах поширені певні стереотипи стосовно монашого життя і людям зручно жити у цьому полоні».
Власне практика тритижневого життя у монастирському середовищі, спілкування з монахами, звільнення від повсякденних турбот – те, що сьогодні звичайній людині видається нереальним: «Де у нашій метушні ми маємо час відвідувати лекції, читати богословські книги, ходити на богослужіння? – Це унікальний досвід, який трансформує людину», – вважає Тарас Тимо.
Цьогоріч організатори запропонували студентам два курси «Христос посеред нас – провадження у східнохристиянське богослужбове життя» (читав о. д-р Василь Рудейко) та «Раннє християнське монашество: походження та розвиток» (єромонах Леонтій (Тумовський).
Коментуючи актуальність теми східнохристиянського богослужбового життя, о. Василь Рудейко наголошує, що християнська молитва – це у будь-якому випадку таїнство, яке до кінця ми не можемо осягнути. «Часто вірні приходять до Церкви, переживають богослужіння, однак не замислюються над їхнім глибоким змістом. А тепер прийшов критичний момент, коли людина хоче зрозуміти – а й справді, чому я ходжу до Церкви?».
На одній із лекції отець розповідає про потребу безперервної молитви для християнина. Звісно для сучасної людини з купою проблем – це шок. Тож я одразу із запитанням, як можливо реалізувати таку потребу. «Кожна мить християнського життя може стати молитвою, якщо ми пам’ятаємо про Бога, – пояснює о. Василь. – Церква протягом життя і кожного дня намагається цю молитву направити: вона освячує наше входження в Церкву, наші стани (наприклад, подружжя), на початку дня та в кінці кличе нас до спільної молитви, щоб нагадати – усе наше життя повинне проходити у спільності з Христом. Встаємо, лягаємо, їмо, відпочиваємо – це все можна і треба освячувати молитвою та пам’яттю про Бога».
А якщо ж ви через зайнятість не завжди маєте можливість брати участь у повному циклі добових Богослужінь, отець радить молитися самим. Кожен мусить визначити для себе якесь правило. Спочатку це може бути молитва «Отче наш», до якої можете додати Трисвяте, а згодом, якщо вам цього вже не буде вистачати, Церква пропонує повне молитовне правило. Беріть візантійський Часослов, у якому подані «інструкції», як молитися вірним без священика, які частини опустити, що змінити. Отож, немає часу на утреню чи вечірню в храмі, можете за методологічними вказівками молитися самостійно.
Єромонах Леонтій (Тумовський), розповідаючи про курс історії раннього християнського монашества, зазначає: «Йдеться про основні персоналії, перш за все Єгипту IV ст., Кападокії, Сирії, Палестини. Ми також розглядаємо основні твори того часу, де відображається монаше богослов’я, духовність та провідні теми. Ці тексти для нас важливі, оскільки традиція, яка була започаткована у пустині: чи у Єгипті, чи на Близькому Сході, є живою, вона триває і по сьогодні. Монахи, також і в нашому монастирі, вивчають ці тексти, живуть цією традицією».
На думку ієромонаха, історія монашества (яка є і частиною історії Церкви) може допомогти кожному християнинові зрозуміти своє місце в Церкві та власне покликання.
«Як не прикро, але мені видається, що більшість людей, які моляться, не знають, що це таке, – веде далі моя співрозмовниця Ганна Павленко. – Наша Церква потребує сьогодні освіти вірних: це можуть бути недільні школи, пояснення під час Богослужінь. Клир мав би уважніше ставитися до своєї пастви, і, власне, самі християни повинні брати ініціативу в свої руки. Доступні Святе Письмо, Часослов – чому не заглянути куди я йду, що я там почую, перечитати молитви, Псалми. На роботі я працюю з біблійними та церковними текстами, але я ніколи не чула їх у такому виконанні як тут в Уневі. Коли викладаєш такі великі блоки як гімнографія, то за короткий час студентам треба поясними тему. А щоб зрозуміти, що таке кондак, стихири, катизми, тропарі – це треба послухати, побути на Богослужінні, подивитись як це відбувається. Сам простір храму створює певну атмосферу сприйняття цих текстів».
Бути добри християнином сьогодні складно, – констатує моя співрозмовниця. – І велике значення, на її думку, має те, що в людини в душі. «Можливо, можна не піти до храму, але водночас комусь допомогти, стати волонтером, по-іншому ставитися до людей. Усе в людині має бути гармонійно».
Зважаючи на нашу зайнятість, нестримні зміни та темп, нам важко виділити час на зустріч із Богом, яка починається із зустрічі з собою. Часто видається, що Церква просто не розуміє свої вірних і вимагає від нас надзусиль. Піддиякон Церкви святого пророка Іллі у Бремптоні (Канада) Андрій Теребушко вважає, що Церква повинна постійно іти у ногу з часом, щоб люди тут не відчували себе чужими. «На нашій невеликій парафії нам вдалось дуже добре налагодити комунікацію між вірними – вони відчувають себе членами однієї спільноти, яка живе духовним життям. Люди одинокі, самотні знають, що тут їх радо зустрінуть. Добре, якщо у Церкві є парох, який має добру харизму, і до нього тягнуться люди. На основі цього утворюється міцне ядро, навколо якого формується спільнота».
На думку піддиякона, освіта мирян, навчання у такого типу богословських школах може дати людям поштовх бути активними, спонукати до праці над створення громад.
Учасники Богословської Школи констатують – навчання та перебування тут, їх трансформує. Навіть за два дні свого перебування в Уневі я відчула потребу осягнення нових обріїв (звісно, наскільки вистачить цього запалу невідомо). На богословській Школі вас не навчатимуть академічному богослов’ю. Йдеться, радше, про зустріч людини з Богом і про осмислення цієї зустрічі. «Християнство – це великий досвід і велика мудрість, але для того, аби цю мудрість застосувати у житті треба її вивчати. Богослов’я – це життя Церкви, молитва Церкви, передання, проводі, сповідь, спілкування людини з Богом», – підсумовує Тарас Тимо.
І головне, на Школі ви не отримаєте відповіді на усі запитання, а радше знайдете інструменти, де ці відповіді шукати надалі. Як розповів мені один учасник, просто в житті настає критичний момент, коли усвідомлюєш, що є важливіші речі за ті, які тобі колись здавались такими необхідними.