Лідер месіанських євреїв — про необхідність покаяння одне перед одним та екуменізм
Київська єврейська месіанська спільнота (КЄМС) — здається, найчисленніша серед єврейських месіанських спільнот Європи. Й не тільки. Нараховує понад півтора тисячі вірних. До речі, не лише євреїв, а й людей інших національностей. Та й загалом вона відкрита до співпраці з іншими християнськими деномінаціями. Її реббе, тобто пастир Борис ГРИСЕНКО, часто проповідує за кордоном. От нещодавно повернувся з двотижневого відрядження в Словаччину, Австрію та Німеччину. А також запрошує до себе інших. Наприклад, архієпископа Римо-католицької церкви Петра Мальчука. А позаторік взагалі сталася масштабна подія: двісті німців, переважна більшість з яких євангельські протестанти, чиї батьки/діди так чи інакше спричинилися до геноциду євреїв під час Другої Світової війни, приїхали просити пробачення за своїх предків у Київ. Ці зворушливі сцени покаяння в Бабиному Яру знімало близько десяти (!) телеканалів. (Суспільно-релігійні події в редакторів новин зрідка викликають такий жвавий інтерес.)
Врешті, я, католичка, сама кілька разів бувала на Шабаті (святкуванні суботи). Мені сподобалися проповіді Бориса Сауловича. Навіть кілька DVD з його виступами прикупила. В порушених ним темах є глибина, мудрість, простота, доступність і... фантастичний єврейський гумор. Утім, переконайтеся самі. Лідер КЄМС Борис ГРИСЕНКО — гість «Дня».
— Як свідчать соціологічні опитування, сьогодні українці найбільше довіряють Церкві. Яким чином Церква може підтримати суспільство в складних сучасних українських суспільно-політичних реаліях?
— Я відповім тривіально: Церква передусім повинна працювати для спасіння людей. Спасенні люди — внутрішньо змінені й вільні. Вони можуть впливати і змінювати середовище.
— У своїй передмові до бестселера «Хижа» Вільяма Пола Янга протестант Михайло Черенков написав: «...люди втомилися від традиційний розмов про Бога, від релігійних систем і церковних бюрократій, але не припинили думати про Нього, звертатися до Нього, сперечатися з Ним, перейматися вічними питаннями... Виявилося, що в пострелігійному, постхристиянському світі Бог аж ніяк не помер, застарілі тільки образи, звичні слова, стереотипи». Подібні твердження зустрічаються і в інших книжках. З цього можна зробити висновок про більший запит на протестантські, харизматичні, а не традиційні християнські церкви?
— Уже певний час я спілкуюся з багатьма віруючими з різних країн. До слова, ми маємо дуже приємне спілкування. Однак інколи мене дивують деякі речі. Наприклад, з єпископом однієї з традиційних церков ми зібралися молитися на різних мовах. (Спеціальна молитва. — Ред.) І от він почав спеціально готуватися до цього. З одного боку, таке ставлення до згаданої молитви як до чогось святого зворушує. А з іншого, воно пов’язане з певними умовностями. Це також стосується молитов зцілення, звільнення... Людям здається, що їхні прохання не будуть почутті, якщо не виконають певних зобов’язань — одне, друге, третє... Виходить, що вони не довіряють по-дитячому Богові. Написано ж: будьте як діти! Крім того, важливо усвідомити, що супердуховність може стати дійсно небезпечною. Інколи вона може проявлятися в містифікації духовних речей. Але вони й так духовні, навіщо їх додатково ускладнювати духовними умовностями?..
Думаю, умовності стають однією з причин того, що зараз спостерігаємо зростання запиту на протестантські церкви.
«АНДРЕЙ ШЕПТИЦЬКИЙ — ТА ПОСТАТЬ, ЯКА НИНІ ЗДАТНА ОБ’ЄДНАТИ УКРАЇНЦІВ»
— Знаєте, пастирям церков я порекомендував би взяти собі за взірець постать Андрея Шептицького, яка мені дуже імпонує. Не тільки тому, що під час Другої Світової війни той рятував євреїв. Митрополит намагався жити для Бога і служити Йому в різних життєвих обставинах. Я цікавився його стосунками з німцями. То були дуже непрості взаємини.
— Очевидно. Він — один із небагатьох європейських єпископів відкрито й беззастережно виступив проти нацизму в своїх пастирських посланнях. Двічі звертався з протестом щодо нищення євреїв у Галичині до рейхсфюрера СС Гіммлера. Рейхміністр народної освіти і пропаганди Німеччини Геббельс говорив, що графа Шептицького повісив би в одну мить, а митрополита не може...
— Так, Шептицький користувався фантастичним авторитетом серед своїх і чужих. До речі, мій рідний брат, який живе в Ізраїлі, певним чином намагався впливати на те, щоби митрополиту присвоїли звання «Праведник світу». На жаль, не сталося. (Дане питання розглядалося в Ізраїлі кілька разів. Востаннє — в 2007 році. — Ред.) На мою думку, Андрей Шептицький — та постать, яка нині здатна об’єднати українців (маю на увазі — українців як політичну націю). Він сповідував вічні цінності, засновані на Божих заповідях, був відкритим до діалогу, можна сказати, був екуменістом.
«НАЗИВАТИ ЕКУМЕНІЗМ РЕЛІГІЄЮ АНТИХРИСТА — БЕЗГЛУЗДЯ!»
— За свідченням експертів, на сьогодні в Україні існує понад 50 різних релігійних напрямів. На вашу думку, чи можливо створити єдине екуменічне середовище в Церкві? Може, воно стане одним із факторів майбутнього процвітання країни?
— Я вважаю, що таке можливе. Мені смішно, коли деякі адвентисти і православні говорять, мовляв, Ватикан створює релігію антихриста. Прочитайте Євангеліє, де сказано, що всі будуть єдиними. Всі, хто за Новим Завітом вірить у триєдиного Бога — Отця, Сина і Святого Духа і в те, що через жертву й воскресіння Христа можливе спасіння. І що — ми далі продовжуватимемо це середньовічне протистояння? Ми живемо в інший час — навколо секуляризм. І тепер із тим середньовічним підходом називати екуменізм релігією антихриста — безглуздя! Я за Божий екуменізм, заснований на Біблії, особливо на Новому Завіті. Однак не вірю, що він буде успішним. На даний момент слава Господу за мільйони католиків і різних православних, які несуть ідею правильного екуменізму. Слава Господу за численних віруючих із багатьох євангельських деномінацій, які теж зрозуміли, що протиставляти себе іншим віруючим — це, по-перше, гординя, а, по-друге, поразка. Часто контактую з різними православними. Мене запрошували на Афон. Двічі перебував у відомому старовинному монастирі в Румунії. Спілкувався з православними Олександрійського, Антіохійського, Єрусалимського патріархатів. Але я побоююся, що справа рухатиметься складно, оскільки нині у православному світі мають великий вплив деякі антиекуменічні кола.
— Багато хто говорить про кінець світу, що за календарем Майя припадає на 21 грудня цього року. Інші ж навпаки пророкують, що за ці десятиліття-два люди мають навернутися до Бога, а, до слова, Україну чекає розквіт. А як ви ставитеся до всіх тих пророцтв?
— Я не пророк, тому не знаю, що чекає Україну. Однак боляче спостерігати те, що відбувається. Адже дуже хочеться, щоб Україна в біблейському смислі процвітала.
Кілька тижнів тому, коли гостював у Австрії та Німеччині, мене знову розпитували про помаранчеву революцію. Це було дуже унікальне явище! Між іншим, тоді в центральних районах Києва злочинність упала в дев’ять разів. Таке мирне, можна сказати, інтелігентне волевиявлення народу (без биття вітрин і підпалу припаркованих на вулицях авто) трапляється рідко навіть у цивілізованих країнах світу.
Тепер повинен відбутися духовний перелом, який має змінити ситуацію, що склалася. Нехай би він розпочався з покаяння української Церкви, починаючи з ХVII століття. (Тим паче, як ви зазначили, зараз даній інституції українці найбільше довіряють.) Тарас Шевченко, кумир мого дідуся (це автоматично означає, що в дитинстві я знав тільки Шевченка), в поемі «Коліївщина» описує, як у православних церквах святили ножі, якими потім різали євреїв та поляків. Де покаяння за це? Тут же напрошується логічне запитання: а євреї зі свого боку каялися? Які: невіруючі, іудеї чи месіанські? Коли йдеться про нас, то ми брали участь у покаянні.
От говорять: який великий відсоток євреїв був у НКВС і що вони там творили! Однак ті, хто йшов служити в органах, відрікалися від усього єврейського. Хто ж руйнував синагоги, переслідував міньянів (десять людей-ортодоксів, які об’єднуються), викорінював іврит?.. До речі, один із перших декретів радянської влади забороняв навчати івриту. В 1920-х роках у Чернігові мого єврейського дідуся постійно тягали до НКВС — щоби він виказував тих, хто брав участь у підпільних сіоністських чи єврейських націоналістичних зібраннях. Тільки-но слідчого з єврея змінили на слов’янина, його залишили у спокої. Тобто звинувачувати у всьому євреїв — це як в українському Голодоморі 1932 — 1933рр. звинувачувати росіян. Вина ж лежить на інтернаціональному комунізмі. До слова, і за цей безпрецедентний злочин проти українців ніхто не покаявся! Український Голодомор — це було попередження для всього світу. Через те, що світ його не сприйняв, потім, на моє переконання, сталася трагедія в Кампучії. (В рамках побудови «аграрного соціалізму» у 1970-х за різними оцінками було знищено від 1 до 3 мільйонів громадян. — Ред.). У цьому аспекті складніше сказати, хто має каятися. Очевидно, всі, чиї предки тоді працювали у керівних радянських органах або співпрацювали з ними. Й, очевидно, це має відбутися на загальноцерковному рівні.
— Як ви радите своїй пастві ставитися до влади, якщо сказано, що всяка влада від Бога?
— З початку заснування Київської єврейської месіанської спільноти ми вирішили, що не будемо брати участі і політиці. Я вважаю, що церковна влада має благословляти владу світську, молитися за неї, консультувати в приватному порядку, але в жодному разі не агітувати за неї.
У бібліотеці маю багато книжок з історії Візантійської Церкви. На моє глибоке переконання, їх треба рекомендувати читати віруючим посттоталітарних країн. Тому що там не було традицій, характерних для Західної Європи: боротьба і протистояння пап із королями. Яка у Візантійській Церкві могла бути боротьба? Патріарх відмовився благословити черговий шлюб імператора — в монастир його! А на патріарший престол — іншого! Це була «кишенькова» церква.
— Так досі в Росії. У Шендеровича є книжка «Тут було НТВ». У ній зокрема він описує, як відбувалася інавгурація Володимира Путіна. Ось Борис Єльцин передає Володимиру Володимировичу всі атрибути влади. І коли він уже передав, патріарх Алексій, який стояв біля Єльцина, опиняється біля Путіна. Інакше кажучи, передача Церкви теж відбулася...
— Так, я читав цю цікаву книжку. Відносно атрибутів влади згадується класичне: «Тяжела ты, шапка Мономаха!». А з іншого боку народне: «А кому зараз легко?»
— В Україні часто, щоб ухвалити якісь закони, наприклад, «мовний», говорять про утиски і несприяння етнічним меншинам. Ваша спільнота будь-яке несприйняття на собі відчуває?
— З часів перебудови ми не відчуваємо жодних утисків.
— Борисе Сауловичу, ви маєте добре почуття гумору і вас завжди можна зустріти радісним. Звідки це?
— До покаяння я був затятим песимістом. Практично не посміхався. Сміявся тільки тоді, коли курив траву. Однак Бог мене почав змінювати, коли ходив ще до п’ятдесятників. У день хрещення Святим Духом у мені стався сильний перелом. Відтоді почав відчувати радість. На початку все чекав, що вона пройде. День, другий, третій, а радість не минала. Бог дав мені іншу якість світосприйняття і сприйняття себе. І ця нова якість життя, і ця невимовна радість допомогли мені зрозуміти, що моє життя пов’язане і буде пов’язане з Україною. Чому я про це говорю? Тому що до того я мав можливість виїхати на хороших умовах в Ізраїль, Німеччину або США і був наче роздвоєний, не знаючи що вибрати. І тепер, якщо потрапляю в несприятливі обставини, згадую те своє первинне відчуття отієї радості й іду далі.