Боже слово мовою жестів
У Львові для людей iз вадами слуху правлять спеціальні служби
Спочатку було Cлово і Слово було Бог. Але є люди, для яких це «Слово» виглядає як жест. Важко уявити, як може почуватися людина з вадами слуху на звичному для інших богослужінні. Вони майже не чують або ж узагалі не чують церковного хору, а проповіді, молитви, вся суть богослужіння залишаються для них недосяжним задоволенням. Не дивно, що людей iз вадами слуху (термін «нечуючі» вживається лише до осіб, які зовсім глухі) нечасто побачиш у церкві. У Львівській області людей iз вадами слуху є близько двох тисяч і більше половини з них мешкають у Львові. Залучати їх до церкви взявся диякон Михайло Фенканін.
Пан Михайло — громадянин Польщі, приїхав до Львова навчатись у духовній семінарії. Вже в грудні він стане греко–католицьким священиком і присвятить своє життя роботі саме з такими людьми. «Я знаю, що в Тернополі є священик, котрий править службу Божу мовою жестів, — розповідає диякон. — У нього народилася дитина з вадами слуху, тому батько вивчив мову жестів, аби спілкуватися з нею. А згодом почав і службу Божу правити жестами. У Львові робота з людьми, що мають вади слуху, починалася з ініціативи глухих».
Зараз у Львові є священик, який відправляє Божественну літургію мовою жестів. Ще один студент семінарії допомагає із сурдоперекладом. «Мову жестів я вважаю просто іноземною мовою, — продовжує диякон Михайло. — Ми ж не вважаємо іноземців неповноцінними тільки тому, що вони розмовляють незрозумілою для нас мовою. Так само я ставлюсь до людей із вадами слуху — вони просто розмовляють іншою мовою».
На жаль, реакція перехожих на мову жестів часто підштовхує людей iз вадами слуху замикатися в собі. «Люди постійно звертають на них увагу, іноді дуже безцеремонно, — продовжує Михайло Фенканін. — Відтак ті, хто має вади слуху, намагаються рідше виходити на вулицю, менше спілкуватися з іншими людьми, їм зовсім не хочеться йти до церкви. Вони почуваються самотніми і легко піддаються впливу різних сект, які вже давно активно працюють, щоб залучити їх до своїх лав. Я ж вирішив виправити цю ситуацію».
Почалося з того, що спочатку до храму архістратига Михаїла прийшли кілька осіб з вадами слуху та запропонували синхронно перекладати богослужіння на мову жестів. Диякон Михайло два місяці вивчав мову жестів у Польщі. Проте, за його словами, мова жестів польська та українська серйозно відрізняються. Тому зараз iз допомогою прихожанина він вивчає мову жестів українську. «Чоловік не зовсім глухий, — пояснює диякон. — Він трохи чує та читає по губах. Він допоміг мені вивчити богослужіння мовою жестів».
Відправляти службу для людей iз вадами слуху непросто. По–перше, священик повинен стояти спиною до іконостаса, щоб його жестикуляцію було видно всім присутнім. «Наразі наша спільнота не настільки велика — людей сорок, — щоб спеціально облаштовувати церкву, — пояснює майбутній священнослужитель. — Отець стає на підвищення, і його всі добре бачать. А в майбутньому, коли прихожан стане більше, будемо щось вигадувати: або піднімати місце, де стоїть священик, щоб його було видно з різних частин церкви, або піднімати ряди, де будуть віряни».
Окрім того, потребують вдосконалень і різні нюанси, пов’язані з прийняттям таїнств. До прикладу, під час вінчання молоді клянуться, тримаючи праву руку на Святому Письмі. Для людей, які спілкуються мовою жестів, зробити це буде складно, адже не всі можуть «промовити» всю клятву однією рукою. А така деталь у подальшому може стати причиною для того, щоб визнати шлюб недійсним.
«Крім того, я планую створити центр підтримки для сімей, чиї близькі мають проблеми зі слухом, — продовжує диякон Михайло. — Нерідко трапляються випадки, коли дитину не вчать мові жестів. Сім’я, в якій народилася дитина з вадами слуху, розгублюється. Батьки впевнені, що буде краще, коли дитина навчиться читати по губах, а далі сподіваються, що вона зможе вимовляти слова. Я зустрічався з таким чоловіком, який практично не чує, але не вміє спілкуватися й мовою жестів. Йому дуже важко в житті... Тож у цьому центрі ми плануємо працювати не лише з людьми, у яких вади слуху, а й з їхніми родинами».
Христина Інжуватова
