Божевільня за стінами монастиря
«Українська правда», 1 жовтня 2007 року
Маловідомий підкаменський монастир Походження Дерева Христового мав стати другим наріжним каменем серед чотирьох найбільших та найважливіших паломницьких місць Європи в християнському світі. Що й сталося на невеличкий проміжок часу. В середині XVIII століття рівного Підкаменському монастиреві не було на всій Русі. Після Люрду у Франції та Фатіми в Португалії у свій час до Підкаменя як і до Польської Ченстохови вели тисячі паломницьких доріг. Тепер напівзруйноване приміщення монастиря ділять між собою психоневрологічний диспансер для хронічно душевнохворих та п'ятеро монахів, котрі прагнуть відновити обитель та повернути Підкаменю втрачену велич.
Не раз монастир опинявся на роздоріжжі ворогуючих сил. Під час воєн піддавався обстрілам. Не раз його грабували, підпалювали. Проте кілька століть не зробили йому такої шкоди як декілька десятиліть радянської окупації.
ВПРАВЛЯЮЧИСЬ У СТРІЛЬБІ, ЦІЛЯЛИ В БОГОРОДИЦЮ
Після закінчення війни з 1945 по 1953 рік територія монастиря була окупована комуністами. Зимою 1946 року тут зробили в'язницю для політв'язнів. На даху монастиря поставили кулемети. Втекти звідси було неможливо. Під собором знаходилися крипти, які були гробницею для священнослужителів. Енкавеесівці повидирали захоронення, порозбивали труни, вивезли та позакопували за монастирем. Попідривали й позавалювали підземні ходи. В криптах зробили катівні, в яких загинули сотні невинних людей. На подвір'ї була капличка з родинним похованням місцевих магнатів та меценатів монастиря Лідуховських. Вони вичистили капличку та зробили з неї псарню. Там тримали сибірських вівчарок, яких тренували на в'язнях. Після таких тренувань від людини не залишалося нічого. В'язниця не опалювалася. В'язні, рятуючись від холоду палили всі дерев'яні речі, які були у храмі. Не погребували ні вівтарем, ні іконами. Не піднялася рука лише спалити старе дерев'яне розп'яття. Ризикуючи власним життям в'язням вдалося перекинути розп'яття через огорожу, де вже чекали місцеві жителі, які забрали та зберегли його. На високій колоні посеред двору знаходиться виготовлена з міді позолочена фігура діви Марії з маленьким Христом на руках. Встановлена на честь Тарноградської конференції шляхти. Стоїть вона й донині. По всій фігурі видніються простріли. Тренуючись в пострілах енкавеесівці ціляли в неї. Знести скульптуру не вистачило духу. Собор був покритий мідною бляхою. Бляху зірвали й накрили руберойдом. В багатьох місцях почало затікати. Згодом в'язницю закрили. Спочатку з храму зробили конюшню. Згодом розбили північну стіну собору, щоб крізь неї могли проїжджати трактори, й перетворили храм на гараж для сільськогосподарської техніки.
- Король Ян Собєський після смерті заповів церкві свої коштовності, – вказуючи на дві великі ніші в стіні собору, веде оповідь послушник брат Василь. – Вони зберігалися в стіні під картиною, на якій було зображено урочисте прийняття короля в почесні члени ордену Домінікан. Картину здерли й коштовності розікрали.
На подвір'ї монастиря знаходиться стометрова кам'яна криниця. Протягом вісімнадцяти років її вирубували в скелі кріпаки. Розпалювали вогонь, поливали водою й частинками витягували каміння. Нею ще користувалися працівники в'язниці. Коли 1956 року всі приміщення віддали під психоневрологічний диспансер й почали проводити водогін, криницю загатили. На той час в лікарні перебувало 460 хронічно хворих. Диспансер функціонує донині. На сьогодні тут лікується 105 людей. Хворі відвідують відремонтовану монахами невеличку церковцю на території монастиря. Спілкуються з ченцями. Працівники диспансеру щоранку перед роботою моляться біля фігури богородиці, та говорять, що не витримали б, якби не було поруч монахів.
НАРОДЖЕНИЙ НА ПОГАНСЬКИХ КАПИЩАХ
Назва поселення Підкамінь пов'язана з пам'яткою природи – великим каменем висотою сімнадцять метрів. Згідно переказів нечистий вночі ніс цей камінь на пальці, щоб кинути на Почаївську Лавру. Проте не встиг. На сході сонця заспівав півень, і він був змушений покинути його. На цьому місці за язичницьких часів знаходилося два величезні поганські капища. На місці монастиря – капище богині Рожаниці, а на камені – жертовник Дажбога. Після прийняття християнства поганські споруди були знищені. Підкамінь став осередком богопосвяченого життя ранніх християн, про що свідчать кам'яні хрести та плити біля підніжжя каменя – поховання перших християн. До періоду ранніх християн належать й дві печери в скелястій горі, під нинішнім монастирем. Припускають, що більша печера з великим входом слугувала церквою першим підкаменським ченцям. Сюди вони сходилися для молитви. Мала печера – це келія. Наразі обиві вони знаходяться в занедбаному стані. Монахи чекають літа, коли приїдуть зарубіжні школярі волонтери та допоможуть привести печери в належний стан. В часи Галицько-Волинського князівства на камені була дерев'яна церква. Під час археологічних досліджень навколо каменя знайдено залишки частоколу, що дає підстави вважати, що Підкамінь був залучений до оборонної системи князя Данила Романовича (Галицького).
СВЯТИНЯ, СТВОРЕНА РУКАМИ УКРАЇНСЬКИХ КРІПАКІВ
Перші згадки про монастир в Підкамені ведуться з часу захоплення Галичини польським королем Казимиром Великим. Починається відверта експансія сходу католицькою церквою. Ополячені місцеві магнати передають територію навколо каменю в розпорядження членам ордену Домінікан. Домініканці на кам'яному пагорбі поряд з каменем, на місці поганського капища в 1612 році зводять дерев'яний храм. Проте не довго довелося проіснувати цій церкві. Татарська орда, проходячи цією територією, вибила усіх місцевих домініканців, ограбила та спалила храм. В 1664 році знову сюди приходять домініканці й приступають до побудови чотирикутної кам'яної фортеці.
- Будівництво собору було ініційовано королем Речі Посполитої Яном ІІІ Собєським, – розповідає послушник монастиря брат Василь. – Мальовничі підкаменські простори нагадували йому про дитинство й були дуже схожими на сусіднє Олесько, звідки король був родом. До того ж у Підкаменя вже була своя духовна передісторія. Відтак саме тут вирішив збудувати величний королівський собор. Пообіцяв перетворити Підкамінь на ще одну Ченстохову.
Незважаючи на солідне фінансування будівництва храму родами Вишневецьких, Чарторийських, Любомирських, Собєських, Потоцьких, та Калиновських це будівництво тягнулося впродовж усього століття. Сам король тричі виділяв величезні ресурси на будівництво склепіння собору. Через дуже великі розміри та помилки в проекті воно двічі в 40-х рр. XVII ст. та 1687 рр. провалювалося. Наступною перешкодою для розбудови монастиря став початок визвольної війни під проводом Богдана Хмельницького. Ще задовго до підходу військ у 1648 році жителі обителі розійшлися по безпечніших навколишніх монастирях і повернулися лише 1650 року. У 1695 році храм освятили на честь Успіня Пресвятої Богородиці, Хреста Господнього, Апостолів Петра й Павла та Всіх Святих. Смерть короя завешила першй етап будівництва обителі. Остаточного вигляду храм набув у XVIII столітті, коли для надання величності до нього прибудовали вежу, на якій 1713 року прилаштовують великий металевий годинник. В дійсності новозбудований комплекс за своєю пишнотою та величчю міг зрівнятися з польською святинею. Храм було оздоблено справді по королівському. Подібні величезні органи були лише в Ченстохові. Долівка викладена плитами з трьох сортів каменю. Внутрішні фрески були написані рукою видатного майстра Станіслава Строїнського. Собор був обставлений двома рядами виморених в чорний колір дубових лавок, з вирізьбленими картинами з життя святих. Всередині все сіяло. План укріплення був спроектований й зводився під керівництвом відомого польського інженера, полковника артилерії Христофора Дальке. Спеціально для цього в Підкамені було збудовано цегельний завод. В 1746 році на кошти Михайла Потоцького добудовують приміщення для монахів. При монастирі функціонувала величезна бібліотека. Тут зберігалися найцінніші манускрипти минулих століть. Матеріалами з підкаменської бібліотеки при написанні своїх численних монографій користувався відомий історик-домініканець вірменського походження Садок Баронч. Саме завдяки йому до наших часів дійшло чимало фактів з історії монастиря. Свого часу Садок Баронч постригся в монахи й сорок років свого життя провів в Підкаменському монастирі. В роки розквіту монастиря тут проживало біля двохсот монахів з послушниками. До парафії було прикріплено сімнадцять навколишніх сіл. Тисячі паломницьких доріг з усієї вропи вели до Підкаменя. Навкруги монастиря на насипах стояла тяжка артилерія, яка обороняла й без того надійну фортецю. Наче раби, які зводили піраміди на єгипетській землі, двісті сорок років українські кріпаки, не покладаючи рук, працювали над фортецею. Відтак це диво було створене на українській землі руками українських кріпаків.
ЗАНЕПАД МОНАСТИРЯ
Труднощі у підкаменських ченців почалися відразу після першого поділу Речі Посполитої (1772 р.) та приєднання Галичини до австрійської корони. Політика нового уряду була спрямована на ліквідацію монастирів. Конфіскували зброю, зняли артилерійське укріплення, відібрали усі коштовності та частину земельних угідь. Аптеку, котра діяла при монастирі перенесли до Золочева. Лише смерть ініціатора ліквідації монастирів цісаря Йосифа ІІ врятувала монастир від руйнації. Незважаючи на всі старання розграбована обитель вже не змогла досягти того розквіту, яким пишалася у 18 столітті. Монастир поступово почав занепадати. Вже в 1913 році тут зосталося проживати лише вісім священників та сім монахів. Будьонівці, котрі йшли на захід також не оминули монастиря. Вони винесли все, що монахи не встигли заховати.
- Під час світових воєн монастир не раз зазнавав артилерійських обстрілів, – вказуючи на великі дірки вгорі стіни, розповідає брат Василь. – Це пробої від великокаліберних снарядів. Відблиски корони на верхівці купола видавалися радянським військам німецьким наводчиком. Тому й ціляли прямо в собор. Не раз грабували та підпалювали обитель. А виселення совєтами на початку 40-х років XIX століття ченців у Сибір призвело до закриття монастиря.
З ВІДНОВЛЕННЯМ ОБИТЕЛІ ПОЧАЛИ ТРАПЛЯТИСЯ ДИВА
Лише 1997 року сакральні споруди та частину келій було передано монахам Студійського Уставу УГКЦ. Два роки тому, відчувши відновлення обителі, почала оновлюватися фігура Богородиці посеред двору монастиря.
- Раніше вона була повністю чорна, – говорить брат Василь. – Потім частинка статуї почала сіяти. Тепер вже половина фігури блистить, неначе нещодавно виготовлена. Приїжджали хіміки з Києва. Наукового пояснення процесу не знаходять. А нещодавно почала відновлюватися ще й корона на вершині собору.
У верхньому храмі в капсулі біля лампадок знаходиться частинка дереза з хреста, на якому було розіп'ято Ісуса. Поряд з часточками мощів святих – врятоване дерев'яне розп'яття, яке за віком вважається ще древнішим собору. Місяць тому в монастир була привезена копія ікони Підкаменської Богородиці, оригінал якої колись знаходився в Підкамені. Вона була визнана чудотворною та тричі коронувалася. Перша коронація відбувалася за благословення папи Венедикта ХІІІ. Під час дійства були присутні двісті тисяч людей. В 1943-му році поляки вивезли ікону до Кракова, а згодом переправили до Вроцлава, де зберігається донині.
- Нещодавно у нас трапилося ще одне диво, – говорить брат Василь. – Оздоровилася жінка з сусіднього села Попівці. У неї був рак шкіри обличчя так, що ніхто її вже не впізнавав. Вона об'їздила всіх лікарів і екстрасенсів. І всі відмовилися від неї. Жінка довго молилася в храмі і в один прекрасний ранок прокинулася повністю здорова. Хворобу, ніби рукою зняло.
Наразі стараннями ченців відновлено маленьку верхню церкву (там раніше була комора для зерна та картоплі, тому це приміщення збереглося найкраще) та облаштовано церковцю в підвальних криптах. Тут моляться за душі невинно закатованих. Відновлення собору та інших споруд потребує надзвичайно великих коштів. Минулого літа у монастир приїжджали десятеро французьких волонтерів з Парижу. Вони допомогли вичистити північну наву собору, яка повністю була завалена. "Якби цей монастир був на території Польщі, його б відновили за років п'ять", – бідкається брат Василь. На ентузіазм своїх людей монахи не розраховують. Чекають на диво.
