«Буду на бетоні спати, їсти хліб і пити воду, аби лише гризти граніт науки»
Сказав новообраний Глава УГКЦ Святослав Шевчук батькові, коли служив в арміїКореспондент «ВЗ» вирішила поцікавитися, яким владика Святослав був у дитинстві, де минула його юність, з якої сім’ї походить. Про це розповіли родичі, вчителі, однокурсники, настоятель храму, який він відвідував. Перед від’їздом до Стрия, де народився і виріс Святослав, вдалося з’ясувати, що мама нового Глави УГКЦ пані Віра – вчителька музики (і тепер працює у Стрийській музичній школі), батько пан Юрій – пенсіонер, а раніше був директором Стрийського заводу «Побутрадіотехніка». Молодший брат Всеволод – священик. знайомі зі Стрия підказали, що владика Святослав закінчив середню школу №10 (вчився тут до восьмого класу). До речі, серед її випускників – багато священиків. Саме школу у першу чергу я вирішила відвідати.
У журналі – самі п’ятірки. Але списувати – давав!
У школі №10 мене зустріли заступник директора з навчальної роботи Любов Євгенівна Гук, вчителька історії, яка навчала Святослава Шевчука, Софія Антонівна Бунько, бібліотекар Любомира Омелянівна Монастирська, яка працює тут з часу заснування школи, та інші вчителі, яким також було цікаво. «Святослав Шевчук запам’ятався незвичним іменем, – каже вчителька історії Софія Антонівна. – Раніше так мало хто називав дітей. Цей хлопець виділявся з-поміж ровесників, був дуже вихований, доброзичливий, компанійський і, звичайно, розумний. Мій предмет знав ідеально. До дошки просився нечасто – був сором’язливий. Але коли його питала, завжди був готовий до уроку. На контрольних дозволяв іншим списувати».
«До мене рідко заходив, бо у Шевчуків була своя добротна бібліотека, – каже бібліотекар школи Любомира Омелянівна. – Але я Святослава пам’ятаю. Це була золота дитина. Сумнівів у тому, що виб’ється в люди, не було».
Вчителі показали мені журнал з виписками річних оцінок за восьмий клас Святослава Шевчука. У нього – лише п’ятірки. Поведінка – зразкова.
Вчився, коли не можна було говорити про Бога...
Класний керівник нового Патріарха УГКЦ Ганна Григорівна Ясінь уже сімнадцять років на пенсії. У школі підказали, де вона живе, і я її відвідала. Розмовляємо, присівши на лавочці на подвір’ї біля будинку. «Як почула, кого обрали Главою УГКЦ, стрибала від радості, – каже вона. – Так приємно, що Святослав Шевчук – мій учень. Якусь частку добра і я вклала в його серце».
Пані Ганна згадує Святослава як сумлінного і талановитого учня з інтелігентної родини. Каже, хлопець дивував своєю обдарованістю. Багато часу проводив над книжками. Батьки цікавилися його успіхами в школі. На лінійки часто одягали сина у вишиванки, та й самі носили народний одяг. Під час навчання пані Віра, мама Святослава, подарувала Ганні Григорівні вишивану серветку. Вчителька її береже.
«Я була вимогливою. Щоб заслужити відмінну оцінку, треба було добряче постаратися, – каже Ганна Григорівна. – Вчителі зі шкіри лізли, щоб дати учням знання. Не те що зараз: на уроках так пояснюють, що батьки змушені водити дітей на додаткові заняття і платити за це гроші. Раніше, якщо діти не розуміли предмета, проблема була у вчительці».
Ганна Григорівна розповідає, що навчала Святослава у нелегкий час, коли не дозволялося говорити про Бога та Церкву. «Вчителів змушували забороняти дітям колядувати, змушували їх проводити антирелігійні уроки, – згадує. – Робила про це відмітки в класному журналі, але читати їх не наважувалася, бо я віруюча людина. Як і перша вчителька Святослава – Катерина Олексіївна Страхоцька – доклалася до його формації тим, що не нашкодила. Чимало вчителів у той час вбивали своїм учням в голови багато жахливих речей. Ці плоди пожинаємо досі».
Батько взяв до рук ремінь, але глянув в очі сина...
…На брамі подвір’я родини Шевчуків табличка з написом: «Увага! Злий пес». Біля хвіртки – чорно-білий кіт. Вдома я застала батька Блаженнійшого пана Юрія, брата Всеволода та його дружину Галину (пані Віра була на роботі). Господар запрошує до хати. Сидимо у кімнаті, яка нагадує бібліотеку (на полицях – стоси книжок). З неї видно іншу кімнату, де багато образів.
Пан Юрій розповів, що імена для своїх синів – Святослав і Всеволод – вибрав сам, коли читав історію України. Ще до їхнього народження домовилися з дружиною: якщо народяться хлопці, він вибирає імена, якщо дівчатка – вона. Святослав старший від Всеволода на одинадцять років, бавив його, коли той був маленький.
«Святослав у дитинстві був таким, як інші діти, але я ніколи його не бив, – розповідає пан Юрій. – Якось він провинився, я зняв ремінь і вже хотів виховувати, але подивився сину в очі, і рука не піднялася».
Батьки підказали Святославу вступити в медучилище – хотіли, щоб знайшов хорошу роботу. «Зі шкільного віку Святослав цікавився народною медициною – збирав лікарські трави, – веде далі пан Юрій. – Дідусь, який був кравцем, шив для нього спеціальні мішечки, щоб ті трави зберігати. Лікував ними знайомих, сусідів. Хворіли Святославова бабця і прабабця, він від них не відходив». Саме в медучилищі почав вивчати латинську мову, що є основою багатьох класичних мов, які викладали в семінарії. Добра вчителька привила любов до цих наук.
«Коли Святославу було 13 років, помер його прадід, який жив у селі Голобутів, – розповідає батько. – Він почув, як на похороні співає дяк Степан Лесишин, і вирішив собі спробувати. Виявилося, у Святослава непоганий голос. Зацікавився церковним співом. З того часу у вихідні почав їздити до цього дяка на заняття, читати церковні книги».
Після медучилища Святослава Шевчука забрали в армію. Потрапив у Луганськ – служив у Вищому авіаційному училищі штурманів і працював медбратом. «Якось я приїхав до сина в частину, і він видав таку фразу: «Буду на бетоні спати, їсти хліб і пити воду, аби лише гризти граніт науки». Сказав, що хоче навчатися за кордоном. Про те, що стане священиком, я ще не знав».
Повернувшись з армії, Святослав Шевчук влаштувався на роботу в реанімаційне відділення Залізничної лікарні міста Стрия. Після нічних чергувань кілька годин спав і їхав до Львова на збори організації «Українська молодь – Христові». Через її членів познайомився з Владикою Андрієм Сапеляком, і він запросив Святослава на навчання в Аргентину – у Центр філософсько-богословських студій «Дон Боско». «Син показав йому усі дипломи з відзнаками, в тому числі і з музичної школи (Блаженнійший грає на скрипці. – Авт.), і його без вагань взяли на навчання за кордоном, – каже батько. – Після цього перевели відразу аж на третій курс Львівської духовної семінарії Святого Духа».
«Ми хотіли, щоб Святослав одружився, але він вирішив присвятити себе Богові і науці, – веде далі пан Юрій. – Поспілкувавшись на цю тему, не заперечували. Скоро бузьки прилетять до меншого сина, так що будемо бавити онука».
Отець Всеволод каже, що останнім часом брат вдома буває рідко. З рідними спілкується здебільшого через Інтернет. «Як був священиком, приїжджав частіше, – говорить він. – Не цурався ніякої роботи». «І косив, і кріликів доглядав, і на грядках порався, – додає батько. – Святослав любить тварин. У дитинстві розводив голубів. З одним псом ми до нього в семінарію приїжджали – так сумував за ним».
Щодня робив зарядку...
Побувавши на батьківщині новообраного Патріарха УГКЦ, неможливо було оминути увагою храм, в якому він молився, – Успіння Пресвятої Богородиці. Його настоятель отець Мирон Гринишин розповів, що познайомився зі Святославом Шевчуком саме у ньому – хлопці тут прислуговували. Окраса і головна святиня цього храму – Ліська Богородиця. Саме їй Владика Святослав завдячує своїм покликанням. «Як відправляв тут першу Літургію у сані єпископа, зняв свій нагрудний хрест і повісив біля неї – так вшановував цю ікону», – розповідає отець Мирон.
Отець Мирон навчався із Блаженнійшим у духовній семінарії Святого Духа, але на різних курсах. «Святослав Шевчук перший приходив у каплицю, а виходив з неї – останній, – згадує. – Багато часу присвячував духовній літературі. Рівних за здібностями йому не було. Керівництво семінарії не мало сумнівів у тому, що у цього студента – велике майбутнє».
Семінарист Святослав Шевчук запам’ятався отцю Мирону і тим, що вів здоровий спосіб життя. «Щоранку бігав на стадіоні і робив зарядку, – каже священик. – До цього заохочував інших».
Стрияни сподіваються, що новообраний Глава УГКЦ найближчим часом відвідає їхнє місто.
Прийняв близько 40 пологів!
Однокурсник Блаженнійшого з Бориславського медичного училища Ярема Гук, який працює фельдшером у медпункті Стрийського вагоноремонтного заводу, розповів кореспонденту «ВЗ», що і в цьому закладі Святослав Шевчук вирізнявся неабиякими здібностями. «Він не був «зубрилкою», – каже пан Ярема. – Мав талант від Бога. Якби не став священиком, був би прекрасним медиком».
З новим Главою УГКЦ Ярема Гук навчався чотири роки. «Під час канікул Святослав проходив акушерсько-фельдшерську практику у різних медичних закладах, – веде він далі. – Сам напрошувався на чергування. До кінця четвертого курсу прийняв близько сорока пологів! Дівчатам, які мали стати акушерками, було до нього далеко».
Про перше кохання мені вивідати не вдалося. Пан Ярема каже, що його знаменитий однокурсник за дівчатами не бігав. Книжки йому були миліші.
м. Стрий, Львівська область
Олеся ПАСТЕРНАК
