Бути для людей і серед людей: до 35-річчя єрейських свячень о. Богдана Праха

Сьогодні, будучи ректором академічної установи – Українського католицького університету, о. Богдан Прах також залишається душпастирем. Не тільки регулярно служить за престолом в університетській церкві Святої Софії Премудрості Божої, а й щодня зустрічається зі студентами і випускниками, викладачами і працівниками, жертводавцями і приятелями УКУ, представниками львівської громади і лідерами громадської думки. Кожна така зустріч – це не просто виконання якогось з пунктів опису посадових обов’язків ректора. Це – нагода зустрітися з іншою людиною на її території у присутності Христа. Це – нагода для проголошення Доброї Новини і благословення.

Є різні священники. Одні вміють бути поруч, коли всередині людини буря і назовні темрява. Інші – нести Боже слово в гущавину суспільного життя і перекладати його на мову соціальних реалій. Хтось вміє запалити віру в серці молодої людини. А хтось – творити команди, інституції, процеси. У кожного своя харизма. Кожен отримав від Бога свої таланти і намагається поділитися ними з іншими.

Отець Богдан, як священнослужитель, гартувався в непростих обставинах. Відгукнувся на покликання, будучи представником мовчазної Української Греко- Католицької Церкви і зацькованої польською комуністичною владою української етнічної меншини, одним із нащадків багатьох українців, депортованих із рідних земель під час акції «Вісла». Вчився в духовній семінарії у Любліні. Мав нагоду бути студентом у єдиному вільному в Польщі закладі вищої освіти – Люблінському католицькому університеті. Спочатку у 1985-1987 роках був парохом на Лемківщині (Горлиця, Кобильниця Волоська і Хотинець, Сенява і Ветлин). Душпастирював в Америці (у 1987-1990 роках у Binghamton, Hartford, Glen Spey), завдяки чому зміг також заробити кошти і здійснити мрію щодо навчання на докторській програмі.

7 років (1990-1997) о. Богдан був парохом у Ярославі на території Польщі, а у 1992-1996 роках перемиським деканом. У Ярославі молодий священник не просто відновив майже зруйновану церкву, а й збудував санктуарій Богородиці, куди повернув і де сьогодні перебуває чудотворна Ярославська ікона “Милосердя двері”. Кілька років тому за бажанням Папи Франциска ця ікона була на чільному місці під час інавгураційної Літургії в День відкриття Року Божого милосердя у Ватикані.

З відновленням Львівської богословської академії о. Богдан почав приїжджати до Львова для викладання в ЛБА. За його словами, «це дуже швидко переросло в любов», тож на його ж прохання місцевий митрополит відпустив отця для праці в Україні.

У Львові о. Богдан спочатку став віце-ректором ЛБА, а вже через півроку – ректором Львівської духовної семінарії Святого Духа. На цій посаді отець почав з того, що налагодив університетський вишкіл для семінаристів УГКЦ та переніс ЛДС з приміщення колишнього літнього піонерського табору в смт. Рудно до Львова, звівши чудовий комплекс на Хуторівці. Будова семінарії тривала 2,5 роки. Ще кілька років зайняло будівництво на суміжній ділянці будинку філософсько-богословського факультету УКУ і теперішньої будівлі Патріаршої курії з резиденцією Предстоятеля УГКЦ у Західній Україні, патріаршої фундації та патріарших комісій. о. Богдан полюбляє жартома називати цей комплекс «міні-Ватиканом у Львові».

Одним зі своїх найбільших досягнень на чолі Семінарії о. Богдан вважає створення сильної команди. Саме до цієї команди свого часу приєднався теперішній Отець і Глава УГКЦ Святослав (Шевчук), закінчивши студії в Римі, а після завершення каденції о. Богдана очолив її. Не меншим досягненням є випускники семінарії, які сьогодні творять євангельську, гостинну, відкриту і професійну Церкву – Церкву, яка знає і любить свій народ.

У випадку о. Богдана ця любов має і свій дуже конкретний вимір: упродовж кількох десятиліть він разом зі своєю дружиною Евою буквально по крихтах збирав свідчення про долю греко-католицьких священників історичної Перемиської єпархії підчас і після Другої світової війни та опублікував біографічний довідник з ґрунтовною передмовою, коментарями та підбіркою унікальних архівних джерел. Ця наукова праця стала живим пам’ятником переслідуваній Церкві та заохотою для багатьох молодих священників і науковців для подібних досліджень.

Як душпастир, о. Богдан будує не лише релігійні та академічні споруди, не лише священниче покликання і моральний характер молодих людей, а й майбутнє української Церкви. Не дивно, що саме йому було доручено відповідальність за кадрове зміцнення і розвиток УГКЦ вже у масштабах усієї Церкви. Впродовж багатьох років він є головою Комісії в справах кадрового забезпечення Києво-Галицького Архієпископства УГКЦ, яка займається пошуком стипендійних можливостей для навчання кандидатів УГКЦ закордоном та допомагає Синоду Єпископів у конкурсному відборі лауреатів цих стипендій.

Важливою сторінкою душпастирського служіння о. Богдана Праха було його членство у проводі Товариства Святої Софії у Римі, основним завданням якого, за задумом засновника патріарха Йосифа Сліпого, є опіка над розвитком патріарших структур, Собору Святої Софії у Римі та Українського католицького університету. Завдяки праці о. Богдана, у 2012 році відбулася реставрація собору Святої Софії в Римі, який є історичним надбанням світового українства і видимим знаком стійкості і єдності УГКЦ як глобальної Церкви.

Майже 20 років тому о. Богдан очолив комітет, що займався організацією душпастирського візиту в Україну Святого Папи Івана Павла ІІ. Під час цього візиту у 2001 році Святіший Отець благословив землю, на якій через десятиліття постав перший будинок нового кампусу Українського католицького університету.

Мабуть, було в цьому Боже Провидіння, що саме о. Богдану довелося очолити УКУ в 2013 році, коли владику Бориса Ґудзяка покликано на служіння у Паризькій єпархії. Для цього потрібна була неабияка відвага і довіра до Бога. Рік перед тим тодішній міністр Табачник намагався відібрати в УКУ акредитацію. Якраз почалося будівництво університетського містечка. Розпочали першу в історії університету кампанію з розвитку. Ще ніхто не підозрював, що буде наприкінці 2013. Та ніч в Україні Януковича була якраз найтемнішою…

За 7 років ректорства о. Богдана Праха Університет зріс майже утричі щодо своїх програм, кількості студентів і викладачів. Завершена будова університетського містечка біля Стрийського парку. Посилився викладацький склад і управлінська команда. В УКУ приходять найкращі випускники української школи. Університет продовжує свідчити, служити і спілкуватися, змінювати молодих людей і суспільство, опираючись на досвід українських новомучеників і засвідчуючи гідність маргіналізованих.

о. Богдан ніколи не приписує собі цього успіху, стверджує, що його основним принципом є «не керувати людьми, а дозволяти робити їм те, що вони роблять добре». о. Богдан визнає, що є багато людей, які його надихають, без яких його служіння на посаді ректора УКУ не було би таким радісним і цінним.

Ми ж зі свого боку впевнені, що за 35 років свого душпастирського служіння о. Богдан надихнув на «великого бажайте» не одну людину. Зичимо, щоб у наступні роки служіння йому вдалося розпочати ще багато virtuous cycles, завдяки яким одне добро в житті людини створить тривалу хвилю помноження добра в житті багатьох інших людей. Ми в УКУ є свідками, що о. Богдан Прах є майстром не тільки у грі в шахи, а й гросмейстером у цій найважливішій людській науці – творенні добра в житті інших.