300 років тому наказом московського царя Петра І було заборонено книгодрукування українською мовою і вилучено українські тексти з церковних книг. Їх замінили московськими книгами і таким чином зламали вікову традицію богослужбової мови на наших землях. На цю тему - коротке дослідження журналістів "Радіо Свобода"
Фрагмент сторінки Київського Псалтиря 1397 року – пергаментного рукопису великого формату на 229 аркушах, пам’ятки середньовічного книжного мистецтва України
300 років тому наказом московського царя Петра І було заборонено книгодрукування українською мовою і вилучено українські тексти з церковних книг. Їх замінили московськими книгами і таким чином зламали вікову традицію богослужбової мови на наших землях.
У зв’язку з цим ми згадали заяву митрополита Онуфрія щодо мови богослужіння: «на «старих мовах» служать «скрізь»… і греки, і грузини, і румуни, і англійці здійснюють богослужіння не так на сучасних, а на старих мовах».
Якщо так, то чому ж тоді сьогодні в Києво-Печерській лаврі ігнорують мову, якою молилися святі Антоній і Феодосій та всі чудотворці Печерські? Адже ж заповідав преподобний Феодосій: «Як я влаштував монастир у службах, так і тримайте. Заповітів монастирських і уставу не міняйте». (Нестор Літописець, «Повість врем’яних літ»).
Не міняти заповітів святій обителі вдавалось при своїх князях. А від чужих царів довелося прийняти чимало змін. І одна з найзначніших – це зміна вікової богослужбової мови Печерського монастиря (або – за визначенням митрополита Онуфрія – «старої» мови).
Якою ж вона була?
У пошуку відповіді на це запитання спершу нагадаємо:
860-і роки – святі просвітники Кирило і Мефодій переклали з грецької мови на староболгарську Святе Письмо.
Після хрещення 988 року Україна-Русь прийняла цю мову (звану вже як старослов’янську або ж церковнослов’янську) і вона стала панівною у богослужінні.Але старослов’янська мова була для вірян малозрозумілою і тому потребувала певної адаптації. Саме для цього «у Печерському монастирі в 70-80 роках 11-го століття відбувалася велика робота щодо редагування Євангелії, Апостола та Псалтиря», зазначає Сергій Висоцький, доктор історичних наук, відкривач і перший дослідник стародавніх написів на стінах Софії Київської. «Мета такої редакції полягала в тому, щоб зробити старослов’янський текст зрозумілішим для києворуського читача або слухача», – пояснює дослідник.
Робота з адаптації старослов’янського тексту Святого Письма відбувалася не лише у Києві. «Від початку кожен зі слов’янських народів однакові літери старослов’янської мови вимовляв трохи по-своєму. Образно кажучи, у мертвий трафарет вкладав свою душу, свою мовну культуру. Саме ця душа і створювала неповторне обличчя старослов’янської мови, яке відрізнялося від усіх інших. Ці різновиди науковці назвали редакціями. Редакція сербська, македонська, українська, білоруська…» – пише Ганна Куземська, автор книги «Якою мовою молилася давня Україна».
І саме українська редакція церковнослов’янської була єдиною богослужбовою мовою і в Печерському монастирі і загалом на наших землях. Ми достеменно у цьому переконались, звернувшись до найоб’єктивніших свідків – першоджерел.
Почали з Остромирового Євангелія (це унікальна пам’ятка києворуського письменства 1057 року)
Фрагмент тексту Остромирового Євангелія
У відділі стародруків Національної бібліотеки імені Вернадського уважно прочитали факсимільне видання цього дивовижного рукопису. І виявили у тексті просто вражаючу кількість слів і мовних форм, які донині живуть в українській мові. Наприклад:
Слова: година, подружжя, радощі, другий, місяць…
Закінчення дієслів на –ть: видИТЬ. ненавидИТЬ, приходИТЬ. величИТЬ. творЯТЬ, спИТЬ.. мучИТЬ, погубИТЬ…
Тверде И у словах– слугИ, рікИ, гріхИ, мукИ, навікИ, вікИ, Євангеліє од ЛукИ
Закінчення дієслів на –ти: писаТи. убиТИ. їсТИ…
М’яке Ц в кінці слів: близнець, отець…
Клична форма: Учителю, друже, наставниче, маловіре, рабе лукавий…
Закінчення – ові. –еві: ПетрОВІ, ІсусОВІ, кесарЕВІ…Форми власних імен і назв ВОЛОдимир, ДавИд, МаркО, у Києві…
Написання власних назв «Володимира» та «Києва» у приписці переписувача в кінці тексту Остромирового Євангелія
Другий свідок української редакції церковнослов’янської мови – Київський Псалтир 1397 року.
Одна зі сторінок Київського Псалтиря 1397 року
У тексті цього рукопису представлені сотні слів і форм української мови. Наведемо дещицю прикладів у порівнянні з церковнослов’янською мовою Псалтиря 2010 року, які засвідчують велику різницю між українською та московською редакціями богослужбової мови:
| Українська редакція | Московська редакція |
| молитвИ | молєнья |
| створИ | содєла |
| велеліпота | веліколєпиє |
| погИбнете | погібнєтє |
| Господь в церквІ | Господь во храмє |
| лицЮ | ліцу |
| чужіЇ | чуждии |
| вІнець | вєнєц |
| сусІдом | сосєдом |
| вІтру | вєтра |
| живутЬ | живут |
| в свитьці книжнім | в главизнє книжнє |
| царицЯ | царица |
| стіни ієрусалИМОВИ | стєни ієрусалімскіє |
Третім свідком став Служебник, виданий у друкарні Києво-Печерської лаври 1620 року. (Служебник – це богослужбова книга, що призначена для священника та диякона)
Служебник Києво-Печерської лаври 1620 року видання
У його тексті також величезною кількістю представлені українські слова і форми. Але плюс до цього у Служебнику є наголоси. Як відомо, кожна слов’янська мова має свою оригінальну систему наголосів. Пропонуємо декілька прикладів, які разюче відрізняються від наголосів церковнослов’янських текстів сучасної московської редакції.
Фрагмент тексту Служебника 1620 року
Отже, три імениті писемні пам’ятки – 11, 14 і 17-го століть – незаперечно свідчать, що наша давня церковна мова була наскрізь українською.
І, як пояснив нам доктор філологічних наук Віктор Мойсієнко: «Українська редакція богослужбової мови була єдиною. Іншої на наших землях не було. Аж до Москви. Московська ж редакція церковнослов’янської мови (саме її митрополит Онуфрій помилково називає «старою» мовою – ред.) почала з’являтися у богослужбових текстах лише на початку 18 століття».
Насамкінець згадаємо знамениту літеру Ѣ «ять». У московській редакції церковнослов’янської мови вона сьогодні вимовляється як Є.
А в українській завжди читалася як І.
Свідчення саме української вимови цієї літери ми знайшли на іконі видатного московського іконописця Андрія Рубльова «Спас в силах» (15-го століття). У відкритому Євангелії написано: ПріидѢте… возмѢте – що читалося: Пріідіте… возміте.
Росіянам з їхньою вимовою Ѣ як Є довелося б читати: пріідєтє… возмєтє. Саме тому у московській редакції церковнослов’янської мови літеру Ѣ з цих слів вилучили і запровадили нове написання: Прїидите… возмите…
Ікона «Спас в силах» московського іконописця Андрія Рубльова початку 15-го століття
Ганна Куземська у книзі «Якою мовою молилася давня Україна» пише: «Українською богослужбовою мовою молився величезний православний край – від Сяну до Дону – десятки мільйонів людей, а протягом історії – сотні мільйонів. Кілька останніх століть її жорстоко й підступно винищували, виганяли з церков, забороняли, обмовляли…»
Але сьогодні, коли минули часи чужих царів і комуністичних тиранів, чи не настав час згадати і повертатися до нашої віковічної «старої» мови богослужіння? Адже вона донині живе у стародавніх манускриптах.
Незаперечно, що це повернення мало б починатись з нашої найдревнішої святої обителі – Києво-Печерської лаври. Яка, до речі, впродовж тисячоліття зберегла у своїй назві слово цієї справжньої «старої» мови – Печерська. (У московській редакції – дозволимо собі уточнити – варіант такої назви був би можливим лише як «Пєщєрская»).