Церковний календар, 14 лютого. Святий Валентин

Про справжнього св. Валентина, точніше свв. Валентинів, адже Римський Мартиролог під 14 лютого подає двох святих з таким іменем і схожими біографіями, знаємо мало. А, як відомо, вакуум інформації дуже скоро наповнюється домислами та фальсифікаціями.

Насправді йдеться про двох священнослужителів (пресвітера і єпископа), які постраждали на Фламінієвій дорозі в Римі приблизно в один і той сам час. Візантійська традиція назвала б їх священномучениками.

Перший походив з Риму і був страчений близько 270 р. Про його святість слава ходила ще за життя і так дійшла до імператора Клавдія Готського. Він запросив Валентина до палацу й закликав поклонитися божкам. Реакція святого була передбачуваною. Клавдій передав священика освіченому вельможі Астеріусу, щоб той підібрав потрібні слова. Але, зціливши сліпу доньку Астеріуса, Валентин навернув усю його сім’ю в християнство. За це священика побили киями і відтяли голову. Тіло спалили неподалік місця страти, і згодом там постала церква св. Валентина.

Другий св. Валентин був єпископом одного з міст поблизу Риму (за різними джерелами Терні або Терамо). Прибув до столиці імперії тоді, коли префектом там був Плацідій. В його історії теж має місце чудесне зцілення — за молитвами єпископа одужав скорчений юнак Хермон, син вчителя греки й латини Кратона. Це посприяло наверненню усієї сім’ї та трьох учнів Кратона — греків Прокула, Ефебія та Аполлонія. Серед новонавернених був також син префекта Аббондій, що, звісно, викликало гнів Плацідія.

Валентина бичували й кинули до темниці. Усі муки він переніс стійко, зберігши віру. Тож посеред ночі його вивели з ув’язнення і стяли мечем. Прокул, Ефебій та Аполлоній перенесли тіло єпископа до його осідку і там спалили. Потім вони також прийняли мученицьку смерть. Череп св. Валентина сьогодні зберігається в храмі Санта-Марія-ін-Космедин у Римі.

На місці спалення тіла св. Валентина постала церква. У Середньовіччі нею опікувалися бенедиктинці. Вони поширили культ святого по монастирях Англії і Франції.

14 лютого як день св. Валентина було проголошене 496 р. Папою Геласієм І разом із забороною язичницького свята Луперкалій 15 лютого.

У XIV ст. англійський поет Джеффрі Чоссер пише поему “Пташиний парламент”, де сказано, що на день св. Валентина починають паруватися птахи. Звідси й сприйняття святого та дня його пам’яті як провіщення весни і зображення його на деяких іконах із сонцем чи квіткою поряд зі звичними атрибутами єпископа (облаченням, посохом, тіарою, книгою) та мученика (пальмовим віттям, мечем).

До цього додалися пізніші легенди про вінчання св. Валентином вояків всупереч забороні імператора, що було неможливим через відсутність у ті часи спеціального обряду; про дарування ним своїй сліпій подрузі, котра зцілилася (натяк на доньку Астеріуса?), листівки з написом “Твій Валентин”; про примирення двох закоханих тощо.

Народна піддатливість на емоційно насичені історії разом з підприємницьким хистом американської художниці Естер Хауленд ХІХ ст., котра запустила масове виробництво вітальних листівок-валентинок, поступово довели до того, що зі свята вивітрилося все християнське, залишилась лише комерція, а зсув у розумінні кохання в бік тілесності й емоцій дозволяє легко на дні св. Валентина заробляти.

Публікація вийшла у рамках проєкту РІСУ "Свята Літургійного року".

МОНОбанка для тих, хто бажає підтримати проєкт.