Як у Латинській Церкві наступного дня після празника Серця Христового вшановується Непорочне Серце Пресвятої Діви Марії, так в Українській Греко-Католицькій Церкві є адаптація цього культу у святі Сострадання Пресвятої Богородиці. Його відзначають у третю субота по Зісланні Святого Духа, яка цього року випадає 20 червня.
За Йозефом Андреасом Юнгманом, це — свято ідеї. Воно не містить у своїй основі жодної спасительної події. Радше взяте з неї, а саме зі Страстей Христових, при яких була присутня і Його Мати. Культ Непорочного Серця Пресвятої Діви Марії на Заході виник як результат молитовних роздумів середньовічних містиків над зберіганням Богородицею у серці всіх незбагненних діл Божих та її любов’ю до людства. Від XIV cт. формується культ Семи страждань Матері Божої на основі слів праведного Симеона під час події Стрітення: “Тобі самій меч прошиє душу, щоб відкрились думки багатьох сердець” (Лк. 2, 35). Латинська Церква присвячує йому відповідний празник 15 вересня.
Деякі західні богослови ревно обстоюють ідею Богородиці як співвідкупительки людства. Під час ІІ Ватиканського Собору вони намагалися проголосити її як догму, але стараннями Іва Конгара це не вдалося. Тож навіть у Латинській Церкві ідея Богородиці-співвідкупительки, яка прокрадається у празник Сострадання, не є загальноприйнятою. Оминає її й Іван Павло ІІ у своїй “богородичній” енцикліці “Мати Відкупителя” (1987). Для нього передусім Богородиця — не співвідкупителька чи посередниця, що загрожувало б її зрівнянням з Христом, а Його слугиня, учениця та заступниця за людство. Папа Бенедикт XVI так висловився щодо цього титулу: “Формулювання “Співвідкупителька” занадто віддаляється від мови Святого Письма і патристики, а тому викликає неправильні тлумачення... Все походить від Нього, як стверджують, перш за все, Послання до Ефесян і Колосян. Марія є тією, ким вона є, завдяки Йому. Термін “Співвідкупителька” затьмарив би її походження”. А доктринальна заувага Дикастерії доктрини віри “Mater populi fidelis” від 4 листопада 2025 р. вважає його “недоречним та неналежним”.
Східні Церкви з вищезгаданих тем свята зробили акцент саме на страсній. З неї виник образ Страждальної Божої Матері. Такий, наприклад, є у церкві св. Андрія у Львові, знаний як Деревнянська ікона Богородиці, за посередництвом якої відбувалися чуда, а Папа Іван Павло ІІ під час свого візиту до України в червні 2001 р. коронував її.
Страсна тематика відобразилася в богослужбових текстах Сострадання, в центрі яких — Богородиця під Розп’яттям Ісуса Христа та її переживання з цього приводу. Наприклад, тропар цього дня так відтворює його ідею: “З учеником дівственником Мати Діва стояла перед хрестом Того, що з неї родився, і не мігши глядіти на Нього, як Його підносили на хрест, кликала, зворушена риданнями: Як страждаєш Ти, що єством безстрасний? Славлю Твою, Сину мій, несказанну добрість, що всякий ум перевищує”. А прокімен на Божественній Літургії відсилає до старозавітного образу зруйнованого Єрусалиму, над яким як над скривдженою жінкою роздумує оповідач Книги Плачу Єремії: “Плачучи плакала вночі і сльози на обличчі її” (1, 2).
Щоправда, у східному контексті страсні мотиви Сострадання Пресвятої Богородиці порушують літургійну тематику суботи. Як каже дослідник східної і західної літургії Міхаель Кунцлер, субота для візантійської традиції є “сестрою неділі”, а богородичні настрої цього дня, як і звичай посту, притаманні для латинської.
Окрім того візантійська традиція і без встановлення особливого свята містить в собі тематику страждань Богородиці під Хрестом та її материнської любові до нас. У властивому йому контексті стоїть канон “Плач Богородиці” на Повечір’ї Великої Суботи.
Молячись протягом цілого року Вечірню і Утреню, можна простежити, що в середу і п’ятницю на цих богослужіннях звучать стихири, які називаються хрестобогородичними. Їхня тематика якраз та сама, що і в Сострадання. Богородиця, стоячи під Хрестом, по-материнському ридає через смерть Сина та водночас визнає велич Його промислу, що через розп’яття, смерть і Воскресіння Він в незбагненний спосіб відкупив людський рід.