20 листопада Українська Греко-Католицька Церква відзначає пам’ять преподобної Йосафати Гордашевської, засновниці Згромадження Сестер Служебниць Непорочної Діви Марії. Хоч жила вона задовго до радянського терору та померла природною смертю, Папа Іван Павло ІІ під час свого візиту до України 2001 р. проголосив її блаженною разом з 27-ма Новомучениками УГКЦ.
Сестру Йосафату вшановано полієлейною службою, складено молебень до неї. А один із тропарів канону Утрені блаженних Новомучеників УГКЦ 27 червня так підсумовує діяльність преподобної: “Жадання світські відкинувши і служіння ближньому в найбільшій потребі обравши, преподобна Йосафато, досягла єси свого Жадання — Господа”.
Михайлина Гордашевська з раннього дитинства тягнулася до глибокого молитовного життя, а улюбленою розвагою для них із сестрою Анною була гра у пустельниць. Народилася вона 20 листопада 1869 р. у Львові. З вісімнадцятилітнього віку її духовно супроводжує о. Єремія Ломницький, ЧСВВ, і відтоді дівчина задумується про вступ до монастиря.
Сестри-василіянки, які єдині на той час представляли жіноче монашество в Греко-Католицькій Церкві, більший наголос робили на контемплятивному житті, а Михайлина побачила, що найбільше, чого потребував у цей час народ, — це апостольська праця. Соціальне забезпечення населення було на низькому рівні. Якісний медичний догляд був недоступний. Його брак в поєднанні з недостатньою релігійною освіченістю штовхав людей вдаватися до знахарів. Важка праця селян не дозволяла їм приділяти належну увагу дітям. Високий рівень смертності у молодому віці створював проблему сирітства.
Тож у Михайлини, о. Єремії та пароха села Жужіль о. Кирила Селецького визріла ідея створити жіноче згромадження, діяльність якого була б спрямована на подолання цих соціальних викликів. Очолити його належало Михайлині.
Щоб здобути досвід монашого життя, вона певний час жила у сестер Феліціянок у Жовкві та приглядалася до їхнього побуту. Водночас прагнула створити щось цілком нове та питомо українське. Михайлина відмовилася від ідеї перейняти від сестер Феліціянок їхній одяг. Вона сама змоделювала і пошила габіт синього кольору, за яким Сестер Служебниць розпізнають по сьогодні. У цьому дівчині стала у пригоді школа гаптування та шиття, в якій вона навчалася раніше.
1892 р. в Жужелі з’явилася перша спільнота Згромадження Сестер Служебниць Непорочної Діви Марії. Умови їхнього проживання на перших порах були важкі. Не вистачало елементарних речей для облаштування побуту. Бувало, що бракувало достатньої кількості їжі. Однак для Михайлини, котра прийняла монаше ім’я Йосафата, та її сестер це стало нагодою покладатися на Бога. І ця надія була виправданою — допомога у потребах Сестер Служебниць приходила з неочікуваного боку.
Монахині важко працювали для задоволення потреб місцевого населення. Проводили релігійне навчання молоді і старших. Через рік своєї діяльності Зромадження відкрило в Жужелі першу захоронку (праобраз дитячого садочка), щоб селяни на час своєї праці могли залишати дітей під наглядом. Йосафата Гордашевська дбала про їхній всесторонній розвиток, закладала основи любові до Бога та України. Через ігри, спів, танці, гру на музичних інструментах робила їхнє дозвілля цікавим та спонукала до творчості.
Сестри Служебниці опікувалися хворими. Щоб це робити ефективно і професійно, Йосафата Гордашевська закінчила курси медсестер та спонукала своїх підопічних здобувати таку ж освіту. Коли траплялися епідемії, Сестри Служебниці залишалися поруч з хворими і віддано їм служили, не зважаючи на небезпеку.
Інші напрямки діяльності Згромадження: створення сиротинців, облаштування храмів, пошиття риз, забезпечення співу на богослужіннях (сестра Йосафата сама свого часу співала у хорі). У всіх цих різносторонніх служіннях Йосафату Гордашевську та її співробітниць надихало вміння бачити у кожному стражденному Христа та жертвування кожного діла на Його славу.
Спільнота Сестер Служебниць стрімко розросталася, поповнювалася новими кандидатками. Їхні доми відкривалися в інших містах і селах, а згодом вийшли за межі Галичини, щоб дбати про потреби емігрантів. Так Згромадження поширилося до Канади, Бразилії, Югославії, підтверджуючи цим свій місійний дух. Сама сестра Йосафата у своєму служінні керувалася гаслом “Виховувати серце народу і служити народові там, де є найбільша потреба”.
Вшановуючи пам’ять Йосафати Гордашевської, тропар на її честь робить акцент на цьому життєвому кредо блаженної: “Преподобна Йосафато, твоїм духом молитви і служіння, ти навчаєш нас відновляти й підносити серце людське всюди, де б’ється воно. Служити, де найбільша потреба, все на славу Божу”.
А кондак робить підсумок її життя і служіння: “Преподобна Йосафато, співзасновнице Служебниць Непорочної Діви Марії. Ти почала свою місію в Україні для свого народу, принесла світло в темноту його опущення. Виховуючи дітей і молодь, ти дала батькам нову силу і надію. Ти піклувалася хворими і бідними, бачила в них образ Божий. Ти старалась про красу Божого храму, даючи людям відчути красу богослужби. Господь привів тебе до святости дорогою терпіння, ти є жінкою всіх часів”.
Фізичні страждання Йосафати Гордашевської були ще одним щаблем до її святості. Останні роки свого життя вона страждала від туберкульозу кісток, переживаючи сильні болі. Сестри у монастирі в Кристинополі доглядали її, намагалися розрадити, однак, як самі потім свідчили, це насправді мати Йосафата їх розраджувала. Настільки вміла вона з покорою і вірою приймати свою хворобу та єднати її з Христовими стражданнями.
Померла Йосафата в день свого улюбленого свята — Благовіщення, 7 квітня 1919 р., за три тижні перед тим передбачивши свій відхід до вічності. Імовірно, що святкувати пам’ять преподобної Церква встановила в незвичний день — день її народження — через те, щоб вона не перекривала одне з дванадесятих свят.
Похоронили Йосафату Гордашевську на Кристинопільському цвинтарі. Один раз його доводилося переносити в іншу частину кладовища через сусіднє поховання польських воїнів, відвідувачі якого топтали могилу преподобної. За радянської влади Сестри Служебниці таємно впорядковували її, поки з ініціативи лікаря з Польщі Івана Кучми тіло Йосафати Гордашевського не перевезли 1982 р. до Риму. Тепер воно там покоїться в каплиці Генералітету Сестер Служебниць.
Через ревне дбання про освіту дітей, молоді та дорослих Синод Єпископів УГКЦ 2025 р. проголосив блаженну Йосафату покровителькою катехитів і закликав тих, на кого покладена місія християнського виховання, наслідувати її приклад.
Публікація вийшла у рамках проєкту РІСУ "Свята Літургійного року".
МОНОбанка для тих, хто бажає підтримати проєкт.
##DONATE_TEXT_BLOCK##